Антропологічна прірва, що розділяє нас із запоребриком

В стрічці вчора для чогось бурхливо обурювались російським Макаревичем. Ну приїхав з гастролями поп-співак, ну то хай, він по захоплених територіях не швендяв, дотримував порядних звичаїв. Хай собі їздить. Ну виклав мандрівні нотатки, ну то й ок, нам яке діло? Це може цікавити в нас хіба що системних дослідників внутрішньої динаміки запоребрика. Бо крім сучасних розкладів засвідчує одну засадничу відмінність московитства від нас і від Вільного світу. Це надзвичайна столицецентричність. Оцей споконвічний поділ на столиці та глушину.

Читати далі

Небезпеки межичасся

Нас закрутило у вирі приголомшливих подій. Зовнішньополітичних, маю на увазі. Нова Холодна війна вже стала фактом. Ми знову вступили в добу глобального протистояння. Накатує суть, геть гібридність, постправда і тому подібні ознаки межичасся. З гуркотом падає Залізна завіса. Однолітки і старші люди невтомно дякують світобудові, що ми цього разу по цей бік Залізної завіси. Треба зібратися з думками і діяти виважено. Так, Захід наче щиро прагне нас витягти з мороку, але ми все ще можемо все зіпсувати. Ми й досі в небезпеці, ми ризикуємо лишитися по той бік Залізної завіси або бути перерубаними навпіл.

Читати далі

Світовий гнійник визріває прискореними темпами

Давно ми не зазирали запоребрик. Ну точніше, я-то слідкую уважно, але стрічку не засмічую, не всі ж мають хист дослідника калу. 😉 Ну так от, вони ужасно просунулися останнім часом. Маю на увазі на шляху окуклювання, анального окопування і трансформації в (квазі?)тоталітарну державу. (Квазі їхній тоталітаризм чи вже не квазі – про це й поговоримо). Ігнорувати ці процеси не можна, я завжди казала і далі кажу – російська політика щодо України (читай – ступінь агресії) є похідне від їхньої внутрішньополітичної ситуації, і виключно від неї.

Читати далі

Так що там з виборами, га?

Чи доклався зеля до КС-івських підступів та викрутнів, але що використав ситуацію по повній, пустив всіх затято ковбаситися довкола проблеми Конституційного суду, то факт. І замість піднесення по результатах виборів відчуваємо оскому, демотивацію і безнадійність. Давайте не дозволяти зелі це з нами робити.

Читати далі

Нас очікують важкі часи

Якщо небесна канцелярія не зглянеться та за умови карантинної промислової рецесії – ну дуже важкі. Треба визнати: в нас аномальні погодні умови, фактично, стихійне лихо. І називається воно – ПОСУХА. Ні, не пожежі, пожежі – просто похідне. А причина – це посуха, і поводитися так, наче її нема, – наражатися на небезпеки. І тут не лише бездумний піроманський вандалізм (неприпустима річ), – звичні навички землекористування теж треба змінити до завершення посухи.

Читати далі

Ми боїмося ЗА НИХ, а не ЇХ

Про віковий аспект карантину та супутньої йому паніки. Дедалі виразніше бачу дуже прикру картину плутання причинно-наслідкових зв’язків. Відпочаткова стурбованість убезпеченням літніх людей в альтруїстично налаштованих громадян поступово перетворюються на фобію в широкого загалу. Масова свідомість потроху вже забуває, чому саме в умовах епідемії концентрувалася на літніх людях.

Читати далі

«Де скарб твій, там буде й серце твоє…»

Коли, скажімо, видавнича\читацька спільнота демонструє нульову толерантність до співпраці з росвидавництвами, чи коли глядацька спільнота торпедує гастролі виконавців з-запоребрика, вони цілком праві. Це логіка деколонізації. Ми мусимо пройти цей шлях, або знову втратити державність. І допоки на великих олігархічних каналах лишається той самий менеджмент, вони будуть тягти нас назад у тюрму народів. Навіть без політичного замовлення, просто в силу того, що в їхніх головах.

Читати далі

Сумнівне досягнення (добірка карикатур)

Добірка непогано окреслює поточне ставлення до Зе-дипломатії й України по її результатах. Зрештою, швидше і веселіше передивитися добірку карикатур, ніж читати американську аналітику в кострубатих перекладах. 😉 Видно, що ставлення до України відносно поблажливе. В основному глузують з самого Трампа (і трохи менше з Байдена). Якщо Зе не втне ще чогось, можна вважати, що ми відносно благополучно відбулися. Хоча, боюся, наступник Трампа нам це ще пригадає – хто б їм не став. Для політиків ми тепер токсичні.

Читати далі

Ярко манифестированная кухарка, лезущая управлять государством

“Как же стыдно. Даже при Януковиче не было так стыдно…” А что, собственно, случилось? Да вроде ничего – послушали меньше 5 минут зе-кандидата от первого лица, так сказать. И ощутили некую гамму чувств – стыд, отвращение, гнев. И неприятие, отторжение. У таких разных политических фигур, у совершенно разных людей… Почему так? Чем он хуже Овоща взбесил? А тем, что он воплощает некий исторически-культурный паттерн, который граждане Украины стремятся отринуть.

Читати далі

Нашому демократичному політикуму. Неприємне

Ми тут в фб бачимо, як наша реальність повільно, наче в сповільненому кіно, валиться в прірву. Ми колотимося, напружуємо всі інтелектуальні сили, бігаємо з листівками, сперечаємося з опонентами, хапаємося за серце, переводимо дух і знову біжимо щось робити, у відчайдушній надії щось виправити в останній момент. А вони стоять осторонь з благородними і розумними виразами облич, дивляться на нашу метушню й рахують нас, як своїх потенційних виборців? Ну так я вам скажу – не буду за них голосувати. За жодне біле пальто.

Читати далі

Вона – лузер

Отже, констатуємо: креатив – лайно, афтур – … Ну тобто змісти генерувати не може. І це особисто на мене діє заспокійливо. Вона як тая кобра, що пережила свою отруту, втрачає хист, втрачає хватку, втрачає впевненість в собі. Метушиться, хапається то за одне, то за інше, мавпує чужі ходи та тактики, біжить, біжить за лідером – і безнадійно відстає.

Читати далі

Война, как жадный молох, пожирает всю прочую мифологию

Запоребрик сейчас дает такое обилие информации культурологу, просто поразительно. Можно садиться и учебники писать о милитаризации сознания целого общества. Шаг за шагом видим, как это происходит. Внутренний культуролог мой азартно фиксирует происходящее, но я сама, признаться, содрогаюсь. Это же не рассосется. путен там или не путен, решится он воевать или не решится, но вот это куда из общественного сознания денется? Враг у ворот, и он не уйдет.

Читати далі

На вітчизняну конвенційну журналістику поринула злива обурення

Вкрай бажано привести до тями конвенційні ЗМІ. Як? Ну не знаю. Я проробила в ЗМІ років зо двадцять. І я вам кажу щиро – НЕ ЗНАЮ. Але з чогось то треба почати, правда? Пропоную замислитися ось над яким аспектом. Чому вони такі? Ну все ж таки не через природну зіпсутість, мабуть. Думаю, тому що “де скарб твій, там буде й серце твоє” ©. Розумієте? Вони не вважають нас джерелом своїх статків, не вважають наймачем.

Читати далі
Усі відео