Стрімке перевзування Марін Ле Пен

Бачу, деякі френди дивуються стрімкому перевзуванню Марін Ле Пен. Ну типу українці звикли вже, що радикальна французька правиця їсть із рук у кремлінів, так що ж сталося?

Висувають припущення, мовляв, бабло скінчилося в кремлінів.

Ні, любі френди, це відверте спрощення. Кремліни вже суттєво збіднішали, це правда, але не настільки, щоби не вистачило на утримання європейської опозиційної партії. Вони оно Орбана годують, а це ж дорожче, бо Орбан при владі, й разом з ним треба годувати цілу Угорщину.

Причини кульбіту Ле Пен інші, і вони напряму пов’язані з рішучим розворотом на 180 градусів Макрона.

Ну ми ж пам’ятаємо, як Макрон їздив до хуйла перед широкомасштабним вторгненням, а після неодноразово терпляче дзвонив. І збирався запропонувати якесь примимрення, коли приїздив в Україну разом із Шольцем та Драґі. А ще після їздив до Китаю, теж явно у спробах якось налагодити переговорний процес. А на певному етапі – все, як відрізало.

А тепер, напровесні, просто став найбільшим яструбом Заходу. Розводиться про пряму участь у війні, незворушно відкидає спроби ядерного шантажу, відганяє рашків від Молдови і взагалі звучить так, наче його покусав Борис Джонсон.

Чому так? Ну так тому, що Макрон діє в інтересах Франції. Все, що він робить, прикликано повернути Франції європейське лідерство. Францією довго керували різні пройдисвіти, як Саркозі, і просто слабкі персони, як Олланд. А на європейській політиці, як баба на чайнику, сиділа німецька Меркель. Бо довго, занадто довго, вважалося, що все вирішують гроші, а військова міць ніколи не знадобиться. (Це стара суперечка золота і булата). Ну а ФРН була найбільш заможною з європейських країн.

Зрозуміло, що молодого та амбітного Макрона така ситуація бісила. Але тепер він побачив історичний шанс для Франції. Франція має дієздатну, добре оснащену армію. По суті, єдина на континенті. (Є ще бритіші, але вони на острові й з ЄС розплювалися). І військова спроможність у нинішні суворі часи виводить Францію в лідери Європи. Треба лише додати рішучості.

Притому, думаю, сам для себе Макрон все вирішив ще навесні 2022-го, коли приїхав з “примимрювальними” пропозиціями, але потрапив в Бучу й так і не висловив їх. І не дав Шольцу і Драґі. Думаю, тоді він вперше відчув смак лідерства.

Та й власний рахунок до хуйла в нього зростав і зростав, з кожним дзвінком і з кожною принизливою поразкою в Африці.

Чому не діяв рішучіше тривалий час після того? Думаю, тому, що він очолює демократичну країну, і для рішучого розвороту він потребував консенсусу всередині французького політикуму. І він дочекався – ми це бачимо за результатами голосування в парламенті.

Чому раніше не стверджував свою лідерську позицію в межах ЄС? Так а теж тому, що чекав сприятливих обставин. Колективний Захід визрівав повільно, тривалий час взагалі всіх тягнули за собою США. Але потроху думка, що мирні часи минули й на порозі велика війна, все ж таки просотувалися в колективну свідомість.

А тут ще завмерли Штати, паралізовані підступними викрутами Трампа. Треба зазначити, що Франція має зі США складні стосунки, фактично є найбільшим антиамериканістом серед європейських країн. І Макрон дуже швидко зорієнтувався, підхопив войовничий прапор із закляклих рук США.

Словом, Макрон гарний політик, спритний і терплячий водночас. Що нам не завжди до вподоби його дії, так вибачте, він – французький політик, а не український. Але в цілому перехід європейського лідерства від Німеччини до Франції, думаю, – це добре. Франція має суттєво довший дипломатичний досвід. Франція має армію, а отже, здатна мислити в категоріях війни. Тоді як ФРН із сильним лідером на чолі нам напряму шкодить, а зі слабким лідером не може концептуально мислити.

Ну так от, повертаємося до Ле Пен. Розумієте, вона-то, звісно, правий політик, але теж політик французький. І одна річ – брати бабло в кремлінів, коли Франція з ними у стосунках доброзичливо-нейтральних, і зовсім інша – коли Франція лаштується очолити антиросійську коаліцію. Такого собі справжній французький політик дозволити не може, це ж уже зрада національних інтересів.

До речі, цим Марін Ле Пен довела, що вона таки політик, а не шахрай чи бізнесвумен від політики. І ще, думаю, цей розворот французької радикальної правиці змусить задуматися правиці інших європейських країн (крім Орбана, звісно, це окреме божеякекончене).

Автор

Тетяна Кохановська