Країна можливостей. Для виродків
Ви знаєте, мені особливо нічим Вас підтримати. Чим можна зарадити, коли раз у раз повторюється ситуація з “якщо немає хліба – хай їдять тістечка”?
То українцям пропонували продати собаку, щоб оплатити комуналку, то у безробітних людей народжуються діти низької якості, то небезпека в Києві дуже перебільшена, і всіх треба повертати (лещенко, ти фантастична потвора), а от тепер – всім слід длубати в землі колодязі тощо.
За будь-яку подібну фразу в розвинених демократіях їх би автори(ки) полетіли би з владного олімпу в мить ока.
Але не в Україні.
Бо у нас країна можливостей.
Для виродків.
Так, вони притрушені. Не стали притрушені зараз, а завжди такими були.
Коля тіщенко завжди був п*дором, гетманцев – щипачем гусей, трухін завжди ходив тіхонєчко в ліс, а якийсь слуга народу задорожній завжди мріяв брати відкати на відбудові в постраждалому від війни регіоні. От, отримав мандат депутата з рук вдячних виборців і тепер бере. Мрії збуваються.
Гуманітарку крали вагонами ще 2022 року, а поки ми тут із вами збираємо по 100-200 гривень на корчі, в Україну імпортуються елітні авто за офігіліардні прайси, добудовуються монструозні маєтки, неодмінно записані на тещ, мам, коханців і коханок.
Але це ж було вже. Завжди так було. Про масштаби можна сперечатися. Не можна сперечатися лише про те, що нинішні геть не мають гальм, аби хоч трохи зменшити апетити під час війни. Вони навіть не здатні мислити такими категоріями. Вони навіть не збираються цідити крізь зуби “Так, ми офігіли, – і що ви нам зробите?”, бо в базі не розуміють, що вони коять якусь чортівню.
Все ж іде не так, як ми хотіли, правда?
Пам’ятаєте, ніч після розстрілів на Майдані та новин, що янукович втік? Ніколи знову, після таких жертв, ви що, жити по-новому (не політичне гасло ще тоді). Потім більшість жити по-новому (прагнути жити хоча б) втомилася, і ми зайшли на черговий етап.
В 22-23-му – після Бучі, Ізюму, сіл Сумщини, Чернігівщини, Херсонщини – теж ніколи знову, тепер вже точно по-новому, контрнаступ, щаз все буде.
Де ми зараз? Традиційна хвиля зневіри (котра за ліком, рахуєте?).
Ми за перемогу, китай допомагає росії, але якщо китайський електромобіль дуже хочеться, то можна і купити.
Ні, ми проти умов росії, але домовлятися десь вже варто.
Злочинне ТЦК, але хлопці і дівчата, тримайте небо; економічне бронювання, але з фронту додому ніззя. Ох, скільки горя принесли росіяни… ох, скільки знищили інтелігенції… а що там у новому випуску камеді клабу?
Ми живемо в ідеальному, просто еталонному колі пекла. В міру терпимого, щоб остаточно не поїхати кукухою, але настільки сюрреалістичного, що вигадати таке просто неможливо.
Я не певен, що будь-яка нація таке подужає.
Але от чесно, все одно.
Моя країна – це люди, які тягло, буденно і нудно працюють на перемогу. В посадках, в ППД, в діпстрайках, під корчами, у маскувальних сіток. Які дитині іграшку не куплять, аби тільки “іграшки” були придбані “дітЯм” на лінії бойового зіткнення.
14-та бригада, якій ми передали Навару, просто працює. Навалює.
48-ма артилерійська бригада вже чекає не дочекається свіжопридбану і свіжевідремонтовану автівку 52/42, яку я забрав сьогодні.
Осьо на фото ще три машини, що одночасно ремонтуються завдяки вам. Четверта стоїть під парканом, чекає на коробку.
Я не знаю, коли настане наша перемога, або хоча б коли з цього трешу зникнуть ці довбані, несмішні, абсолютно некомпетентні клоуни (і, що характерно, ніхто з них досі не сидить), які вже фізично заважають нормальним людям боротися за виживання країни.
Але, будь ласка, тримайте себе купи. Це я і собі кажу.
Тримайте голови холодними і не вважайте, що від усього цього можна стомитися.
“Втомлюються бійці, коли рахують час іменами загиблих” ©.
А тут втомлюватися немає від чого. Воюйте, сприяйте, донатьте, підтримуйте своїх.
У нас немає іншої країни. У них – по кількості запасних паспортів. А у нас – немає.
Майте тиху ніч.
Дякую за підтримку.
Колаж на заставці: ТСН
