Україна і Європа. Хто кому потрібен?

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Невеличкий екскурс в історію. У жовтні 1918 р. новостворена юна незалежна Україна стикнулася з чималою проблемою. Вона була вже визнана Німеччиною, Австро-Угорщиною і низкою країн в тій чи іншій мірі до них союзних, але – саме ці країни щойно програли Першу Світову війну. Паном ситуації ставали країни Антанти, тобто Англія і Франція. А для них Україна була:

а) сепаратистським утворенням, що самочинно відділилася від Російської Імперії;

б) союзником щойно розгромленої Німеччини.

Країни Антанти не бажали мати справ з будь-якими сепаратистами (у самих ця проблема стояла гостро). Країни Антанти готові були мати справу лише з тим, хто виступав від імені їхнього союзника – Росії, при чому не монархічної Росії, а від імені Росії ім. Тимчасового уряду – демократичної. Під такий тюнинг жваво вліз Денікін. Водночас Антанта взяла курс на підтримку таки новоствореної держави – Польщі.

Чхати хотіли країни Європи на право націй на самовизначення. Їхньою метою було створення держави-противаги Німеччини (Польща) і посилення в Росії сили найбільш вигідної їм (Денікін). Україна в ці плани не входила ніяк, ніяким краєм і ніяким боком. Нічого особистого – чиста політика.

Адміністрація гетьмана Скоропадського розуміла все це, і пішла на переговори з французами (саме Франція курирувала цю частину території), намагаючись вигризти найбільш сприятливі для себе умови. Переговори було в розпалі і кожна сторона вдавалася до певних дипломатичних маневрів. Власне – одним з таких маневрів була гетьманська «Грамота про федерацію з Росією» – гетьман намагався перехопити Денікіна право виступати від імені Росії демократичної і примусити Денікіна Україну визнати.

Але – протигетьманське повстання. Міністри гетьмана пояснювали Винниченку і Петлюрі складність становища і те, наскільки хитким було становище України. Ба-більше. Представник Франції Еміль Ено, значно перевищуючи свої повноваження, вимагав від Винниченка Петлюри порозумітися з гетьманом і виробити спільну політичну лінію.

Але Винниченко з Петлюрою з того лише реготали: «Хто? Жаб’ятники? Ой, та хлібчика захочуть – самі приповзуть!»

Перемога над гетьманом обернулася новим лихом – в Україні увірвалися більшовики. Тепер вже Петлюра кинувся шукати контактів з Францією. Курені Запорізького корпусу задкували до Дніпра, його командувач полковник Болбочан благав про підкріплення, Петлюра дурив йому голову що от-от прибудуть три французькі дивізії (є маса документальних підтверджень цьому).

А в той самий час, представники Франції в Одесі відверто давали зрозуміти посланцям Петлюри – Україна для них ніхто і звати її ніяк. Шанс був змарнований, і розглядати Україну у будь-якій формі Антанта більше не бажала. А на фіга їй ця непередбачувана, буйна, бездумна Україна?

Директорія УНР міняла кабінет за кабінетом, але кожен отримував ту саму відповідь. Врешті решт, коли один з українських дипломатів у відчаї кинув представникам Британії: «Невже ви нам взагалі не лишаєте вибору?», той глузливо відповів: «Чому ж? Лишаємо. Обирайте – бути з Росією чи бути з Польщею?»

Коли Дієва армія УНР конала від тифу, британці наїхали на уряд Румунії і та заблокувала вже закуплені урядом УНР ліки. Осінь 1919 р. для української армії стала фатальною. Україна зникла.

Думаєте Франція і Британія діяли так, бо вони вилупки, потвори і бузувіри? Ні, вони просто реалізовували свою політичну лінію. Їхніми союзниками були Польща Пілсудського і ЗСПР Денікіна. Обидві мали проблеми з Україною – Англія і Франція допомогли їм цю проблему вирішити.

Ласкаво прошу в світ РЕАЛЬНОЇ, а не солодко-ілюзорної політики. Голодомор – був прямим наслідком зневажливого ставлення частини українців і їхніх лідерів до контактів з Європою.

Гадаєте це не може повторитися? Я вас благаю! Європейські ділки уже зараз докладають неймовірні зусилля, аби з Росії були зняті санкції за Донбас, а бажано – і за Крим. Європейським ділкам санкції псують бізнес. Європейські ділки розважливо нагадують, що частина німецької (Кьонігсберг) і фінською (Віїпурі – Виборг) території так само знаходяться під російською окупацією, але чомусь Німеччина і Фінляндія цю проблему тягнуть на власному горбу самі. Чи не забагато честі оцій Україні?

В унісон з європейськими ділками співає європейська лівота, яка не приховуючись заявляє, що в Україні прийшов до влади пронацистський режим – послухайте заяви Сари Вагенкнехт в німецькому Бундестагові. В унісон з європейськими ділками і лівотою співають європейські нацики – знайдіть заяви Лє Пен по Криму.

Для всього цього конгломерату зацікавлених осіб бальзам на рани – інцидент, який щойно відбувся у Дніпрі, дикі витівки корпусу «Азов» та всілякі блокади окупованих теренів. «Та у них фашистський шабаш!» «Та у них ніякого порядку!» «Та вони на порозі нової смути, громадянської війни і розколу України на російську і польську». Послухайте – саме такі доводи лунають з їхнього боку.

Для них іконою і триптихом стають доповіді на кшталт тої, яку щойно видала Amnesty International. Саме її вони будуть використовувати до місця і не до місця, а на всі наші заяви, на кшталт «Емнесті продалася Москві» вони лише посміюватимуться: «Ага-ага! Смаліть далі, фашисти».

Що робити з цим Україні? Низка френдів у попередньому пості вже відповіла – послати Amnesty International на фіг. А чого тільки Amnesty International? Давайте всіх правозахисників пошлемо. Чого дрібнити?

Один закінчений ідіот дописався до того, що, мовляв, якщо не пошлемо Емнесті – втратимо державу.

Милі, історія свідчить, що найкращій спосіб втратити державу – як раз послати Amnesty International. Дати зброю в руки європейським лівакам, нацикам і ділкам. Убити на фіг всі досягнення української дипломатії. Дати їм підстави відмінити санкції. Залишитися з Путіним сам на сам. Далі – справа техніки.

«А що ж нам, тоді облизуватися і все це терпіти?» – запитаєте ви.

Так, дорогенькі! Так – і не інакше. Так само як Швеція після програшу Північної війни, коли вона років 20 в злиднях і смутах збирала ресурси, аби відвоювати частину земель захоплених пацаками. Так само як Фінляндія після Зимової війни – облизувалася, забезпечуючи совок дефіцитними товарами і водночас їздячи бухати в Пітер. От саме так.

Так – як робить зараз українське керівництво.

І буде так допоки ви не станете для Європи білими людьми. Допоки Україна стане виробляти не метал, зерно і добрива, а електроніку, програми та інші продукти з високою додатковою якістю. А доти ви для Європи – ніхто. Алжир в центрі Європи. Зайвий геморой.

Це не ви Європі, це Європа вам потрібна. Це вам треба аби Європа обдарувала вас ласкою продовжувати санкції і надавати вам допомогу. Європа без вас жила сторіччями і залюбки проживе далі. А ви без неї?

Не подобається облизуватися, товаришуючи з Європою? Певно ви швидко забули, що таке облизуватися під пацаками.

А може вам в кайф? Вам же так кортить, аби не ви з Європою, а Європа з вами рахувалася, правда? Аби ви могли в разі чого Європі – Кузькіну мать! Так, вибачте, це вам не в незалежність дорога. Це – як раз до Пуйла. Це він закликає вас приєднуватися до нього, з метою тикати Заходу дулі. Це з ним у вас спільні цілі.

Чи ні?

Share
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial