Війна для всіх
Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у «високих кабінетах».
Чому я проти?
Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати, і закінчувалось це, як правило, однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.
Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week, – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни в США. Однією з причин бунтів було незадоволення «комутаційними платежами» – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти в армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться «Банди Нью-Йорка», там якраз цими бунтами фільм закінчується.
Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтішники і механіки, студенти і люди пенсійного віку.
Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.
Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі.
Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості та легкості ведення бізнесу, залучати іноземні інвестиції і врешті зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад, у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще. Це дасть плюс – економічне зростання без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?
І останній – не аргумент, а заклик.
Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін із голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.
Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.
І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варто лише життя і те, за що його віддають.
Крапка.
Ще раз про те, чому законопроєкт про бронь за легалізацію доходів через сплату податків (більше якоїсь суми) погана ідея.
Перше.
Військові таки платять ПДФО юридично. Це факт. Тобто за логікою та духом цього законопроекту (все це станом на зараз, як там далі буде, я хз) військові мають отримувати бронь. Але це ідіотія, про яку вочевидь забули під час розробки цього законопроєкту.
Те, що держава потім в повному обсязі це ПДФО військовим повертає (а бюджетам компенсує), – це пільга та трансферти. Юридичного факту виплати воно не стосується. Відповідно, щоб унормувати правову колізію, треба, щоб закон базою для броні враховував різницю між податками та пільгами для фізособи. Це заманаєшся рахувати. Або треба військових (а може, ще й бюджетників, а може, ще когось) із норми виключити.
Тому фактична відсутність утримання податку з забезпечення військовослужбовця, щоб там не казав Yurii Gaidai, на логіку законопроєкту в тій редакції, яка злита зараз, не впливає.
Це не те щоб велика проблема, це можна змінити та доробити. Але це просто показує, наскільки ця ідея непропрацьована.
Друге.
Сплачувати податки це обовʼязок.
Стаття 67 Конституції. Прямо написано.
Захищати державу це обовʼязок.
Стаття 17 Конституції. Прямо написано.
Дух та логіка цього законопроєкту в тому, що ПОРУШНИКАМ ЗАКОНУ (які не сплачували податки) на час, коли вони добровільно ПОГОДЖУЮТЬСЯ ПЕРЕСТАТИ порушувати закон, законопроєкт дає право ухилитися від іншого конституційного обов’язку. Ну і звільняє від відповідальності за порушення закону, кєк, (за несплату податків у минулому тобі дають право не служити в майбутньому за умови, що ти почнеш податки сплачувати в певному обсязі). Так, саме в певному обсязі. Тобто ця норма вимагає НЕ перестати порушувати закон, а вимагає порушувати його менше, – вона не вимагає сплатити податки чесно, вона не вимагає ретроактивної сплати. Вона вимагає сплатити певну суму за певний проміжок часу. І всьо. І ти вільний. 28 мені вже, поцілуйте мене в ж…
Тобто хтось зобовʼязаний і платити податки, і захищати державу. А хтось може офіційно ОБРАТИ, який саме з обовʼязків він буде виконувати, просто маніпулюючи обсягом того, наскільки він виконає один із обовʼязків (платити в конверті менше, щоб добити білі податки до «норми» для броні). Тобто порушникам закону в обмін на припинення порушення закону, ми даємо додаткові права і закріпляємо їх законом. Якщо цей законопроєкт не чиясь дебільна ідея, а пролобійований тими, хто від того отримає перевагу, то це називається шантаж. Якщо що.
Це стосовно того, який рак сама ідея легалізації таким шляхом. І наскільки це буде недовговічним і буде триматися лише на страху.
Звісно, можуть бути аргументи, що щось не є порушенням закону, а є використанням правової невизначеності, оптимізацією тощо. І відповідно закон не є індульгенцією, а просто врегульовує питання. Неа.
Кухта там писав, що є питання до справедливості, а так ідея норм. Це не тільки питання до справедливості. Це питання також до конституційності та логічності з працездатністю.
Пьос з тим, що це соціальна сегрегація. Легальна. Причому та, яка під собою не має суспільно прийнятної традиції, на відміну від традиційного ураження в правах чоловіків (які типу більше зобовʼязані служити). Це другорядне.
Найбільша проблема в тому, що держава визнає, що не може нічого зробити з порушниками закону. Ну або з оптимізаторами. Не платять, і всьо. І користуючись страхом, створеним ворогом, держава дозволяє порушення одного закону та принципу Конституції замінити ігноруванням іншого принципу Конституції за допомогою нового закону, який є сегрегаційним.
Ця «легалізація» буде триматися на зовнішньому страху і помре в той момент, коли порушення закону буде мати більшу вигоду за бронь. Бо основний посил цього законопроєкту – за порушення закону нічо не буває, окрім видачі тобі ще більших прав. Порушуй – не сси. Це не буде «найбільшою легалізацією в історії». Це буде рекет на страху, він закінчиться разом зі страхом, як і кожний рекет.
Коментатори проти законопроєкту не (тільки) тому, що відчувають його несправедливість. А тому, що відчувають, що такими законопроєктами держава розписується у власній немочі.
Ось це проблема.
Слабка держава (і відповідно влада), яка вдається до непропрацьованих сегрегаційних стимулів, наражається на головний внутрішній ризик. Ризик втрати легітимності.
Ви ж розумієте, кого цією нормою сегрегують, куди направляють, до кого найбільше довіри в суспільстві, та на що я натякаю? Ну до чого це призведе? Розумієте?
Шановний Кабінет Міністрів. І, я так розумію (хоча можу і помилятися), шановний міністр фінансів. Я розумію, що баланси не сходяться. Я розумію, що на податковій сидить один впливовий жмих і збирає собі в карман. Та і загалом, збирати важко і не дуже щоб було чого. Я розумію, що треба рішення аут оф зе бокс. Але ви хоча б когось питайте перед тим, як таке презентувати. Навіть такі пропозиції та їх публічне обговорення викликають сильну дизмораль.
Не робіть так.
Ну окрім випадку, щоб викликати невдоволення, заворушення та дизмораль і є вашим завданням, бо у вас вже почався політичний сезон, і ви вирішили поставити на умовного Арестовича.
В такому випадку вам чим гірше, тим краще.
