Дві доби з Президентом. Очима блогера

Александр Дедюхин
Олександр Дедюхін

#Один_день_с_Президентом

Один день, який у моєму випадку став двома з половиною.
Один безкінечний день, який для нього розтягнувся на роки, і ми щиро молимося, щоби цих років було ще п’ять із половиною.

В кожного з нас є своя міра відповідальності. Хтось не може справитися з мінімальною – не влаштовувати розруху в туалеті. Хтось намагається, але до кінця не виходить, навести лад у власній родині. Хтось успішно керує заводами та корпораціями.



Президенту Петру Олексійовичу Порошенку необхідно відповідати за країну, яка находиться у стані війни. Президенту необхідно зміцнювати основу, на якій розквітнуть сади, з яких зберуть плоди наші діти. Мабуть, не так, не садки насаджувати треба, а сісти у роздовбану “Таврію”, однією рукою вести її, а іншою на ходу перебудовувати її так, щоби вона змогла наздогнати та бути на рівних з “Теслою” та “Феррарі”.

І знаєте, що я побачив за ці два дні поруч із ним? Його тверду впевненість, що в нас цей неймовірний план вийде реалізувати. Країна, напівзнищена нашою безвідповідальністю, нашою любов’ю до популістів, виборцями, які за жменю цукру продають майбутнє своїх онуків, політиками, які за контроль над Нікопольським феросплавним віддають душу дияволам залісся. Громадянами, які заради кругляку спилюють ліси, а потім дивуються жахливим повеням. Я можу довго розповідати про ці приклади безвідповідальності. Але він – людина, яка вірить, що чудо можливе. І не просто вірить. Не покладаючи зусиль працює для цього.

Часу, щоби поспілкуватися віч-на-віч, в нас у поїздці не знайшлося. Безумовно, я би його знайшов при нагоді, але я бачив лише парадний бік, зовнішній, і те важко було витримати цей графік, а в Президента була необхідність всю цю парадну частину ще й підготувати. Тому ні про переведення стрілок годинника, ні про філіокве, ні про музикальні вподобання, ні про ПнВК, ні про те, чому ДемСокира краще ніж БПП, я його не питав.

Були можливості сказати один одному слова подяки. У резиденції Патріарха Ойкумени я детально розпитував про суть підписаного договору з Фанаром. Ще я його попросив перемогти на виборах, щоби мені не прийшлось кидати все та ганяти фури по Європі. Ну от, мабуть, і все.

По приїзді мені найчастіше задають два питання: “Чи не хотілося б Вам самому стати Президентом?” та “Ну що, який він, живий Петро Порошенко?”

На перше питання, безумовно, відповідь “Ні!, вірніше не так: НІ!!!!! Ні в якому випадку!!!!! Мені одну поїздку тиждень видихувати, а його графік – це просто нереальна напруга та відповідальність”.

Ну а по другому питанню відповім, що він справжній. Я працюю з людьми, вже 20 років слухаю їх сповіді, тому у більшості випадків мені достатньо подивитися в очі людині, щоби сказати, чим вона дихає та живе. Слово СПРАВЖНІЙ абсолютно повністю характеризує нашого Президента. Так, він розумний, так, він втомлений, так, він турботливий, але рішучий. Однак найголовніше – він справжній. Говорячи мовою богослів’я, він – Людина, яка носить образ Божий та актуалізує в собі Божу подобу.

У сучасній українській мові відбулася дивна річ. Антонімом слова “перемога” стала не “поразка”, як це має бути за законами лексики, антонімом перемоги у нашій сучасній мові є слово “зрада”. І це надзвичайно правильно. Ніхто нас не переможе, якщо ми самі себе не зрадимо. В нас є прекрасний ГАРАНТ нашої безпеки. Президент Перемоги. Людина, за яку істово молюся і щиро дякую Богові.

Поділитися:
Share

Share