Робоча поїздка команди Порошенка на Закарпаття (фото, відео)
Разом допомагаємо ЗСУ гнати наволоч на нашій землі – Порошенко на зустрічі з волонтерами
Петро та Марина Порошенки в Ужгороді зустрілися з волонтерами громадської організації «Рух підтримки закарпатських військових» і волонтерами партнерських ініціатив. Порошенко поділився досвідом роботи свого Фонду по допомозі армії. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
«Зустріти волонтерів в поїздці — це гарний знак. А зустріти закарпатських волонтерів — це на велику удачу. Хоч я і жартую, але насправді дуже пишаюся, що на Півдні та Сході, на запилених фронтових дорогах зустрічаю волонтерів з усіх куточків України», – зазначив він.
«Це ще раз доводить: уся країна стала проти ворога. Навіть тут, на Закарпатті, є свої волонтерські «ведмеді». Зараз вони допомагають пораненим, влаштовують неймовірні заходи та роблять усе, щоб допомогти фронту рухатися у зворотний від України бік», – наголосив лідер «Європейської Солідарності».
«Мета у нас спільна — посилити оборону, захистити життя воїна, зберегти Україну», – підкреслив Порошенко.
Він зазначив, що на зустрічі з волонтерами презентували роботу Благодійного фонду Порошенка по допомозі ЗСУ.
«Бо країна в нас одна, тож і ми єдині: від Заходу до Сходу, від Півдня до Півночі. Всі разом допомагаємо Збройним Силам гнати наволоч на нашій, та на їх землі», – зазначив п’ятий Президент України.
«Щирі розмови, обійми, посмішки. Такі зустрічі дуже заряджають», – поділився він враженнями від зустрічі.
Що можуть робити люди, які були вимушені переїхати через війну, особливо якщо мають чіткий намір повернутися додому?
Очевидно, як і всі інші — максимально наближати Перемогу!
Своїм прикладом це показують «Сєвєродонецькі павучки», які запросили нас в гості. Вони роблять дуже корисну справу — плетуть для Збройних сил сітки, які бережуть життя наших військових.
Про них знає весь Ужгород, а тепер дізнаєтеся і ви. Вони щирі, добрі, патріотичні люди, які люблять свою країну і дуже хочуть додому. Ба більше, не просто хочуть, а роблять все для того, щоб це стало можливим.
Україна єдина — від Ужгорода до Сєвєродонецька!
* * *
Скажіть чесно, до якої категорії людей ви належите: хто любить отримувати сюрпризи чи їх робити?
Особисто я обожнюю влаштовувати приємні несподіванки.
Після зустрічі з командою Європейської Солідарності Закарпаття ми з Мариною запросили пообідати родини наших хлопців, які зараз на фронті. Щоб побути разом, підтримати та подякувати за їхніх мужніх чоловіків.
І коли дружини та діти зібралися за одним столом, не вистачало лише наших захисників. Тому я набрав по відеозв’язку спершу Дениса Мана — депутата Закарпатської обласної ради, який на другий день повномасштабного вторгнення пішов на фронт. Сказати, що він не очікував цього дзвінка — нічого не сказати 😎 . Але у мене була особлива місія — привітати його з отриманням офіцерського звання. Ми ним дуже пишаємося.
Дениса вдома чекають дружина Марія та чудовий син Марк, з яким ми добре порозумілися. Він перший, хто оцінив сюрприз, який ми підготували з Мариною — його реакцію дивіться у відео.
Також тут і дружина нашого партійця Людмила та двоє синів Петро та Юрій — це родина моїх давніх знайомих-пластунів.
У наших захисників підростають чудові сини, у яких найкращі у світі батьки.
* * *
Віддали шану загиблим героям на Пагорбі Слави на Закарпатті.
Куди сягає око — майорять синьо-жовті прапори. А невблаганні цифри на табличках кажуть про швидкоплинне, але гідне прикладу життя. Тут лежать наші найкращі сини та доньки.
Біля могил сидять і зажурені матері. Ми з Мариною підійшли до мами Євгена Красовського, який служив у 128 бригаді. Безстрашний хлопець, який так не любив росію, що на фронт повернувся і після тяжкого поранення. Загинув, захищаючи Херсон. Подякували матері за сина, пам’ять про якого назавжди залишиться в історії та в наших серцях.
Пішли провідати і Олександра Ковача разом з його матір’ю. Служив також у 128-ій, а вдома на нього чекали дві донечки.
Зайшли привітатися і до Сергія Кузнєва — є люди в нашій команді, які знали його з дитинства. Сильний воїн, який і на ворогів ішов із посмішкою.
Схиляємо голови перед кожним, хто віддав своє життя за Правду, Справедливість, за свою Честь, за Україну.
* * *
Буковина — це наша земля. Серце української пісні.
Пишаюся людьми, які плекають цей край. Команда «Європейської Солідарності» тут згуртована, правильна, з активною позицією. Дуже класна. Нарешті ми зібралися разом: волонтери, військові, молодь, — буковинці, за якими я дуже скучив.
У залі був Сергій Костинський — кримчанин, який розбудував Чернівецьку організацію. А з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.
Говорили про захист нашої держави. Про допомогу ЗСУ. Про допомогу й тим, хто вже відстояв Україну.
* * *
У кожному місті України є таке місце. Спокою загиблих і болю рідних.
Вчора ми були в Ужгороді, сьогодні у Чернівцях. У кожному куточку країни українські прапори гордо майорять над тими, хто віддав своє життя за майбутнє.
Тут поруч і найкращі друзі, хоча до повномасштабної війни ці люди взагалі не були знайомі. Лежать брати. Батько й син. Дядько. Донька. Побратим.
Зустріли тут і родини загиблих, які прийшли згадати та поговорити зі своїми. З тими, хто їх найкраще розуміє, зі своїми героями. Тільки в наших силах зробити все, щоб їхні смерті були не даремні.
Тут не тільки герої війни. Також могили перших загиблих на Революції Гідності.
Тут свій вічний спокій знайшов Геннадій Москаль. Він був не просто яскравою і талановитою людиною, а й палким патріотом України.
Вічна пам’ять…
* * *
Ми прийшли до тебе в гості, друже…
Як же тебе не вистачає, Олеже. Клята війна забирає найкращих — правдолюбів, людей честі й гідності, які понад усе люблять Україну. Таким був наш Олег Барна — лемко, патріот України та надзвичайна людина.
Саме ці слова я сказав його батькам, дітям і дружині, яким дуже вдячний за Олега. Разом помолилися на його могилі і віддали шану нашому побратимові, який загинув у бою, відвойовуючи наш український Донбас.
… У стінах парламенту були ті, хто його не любив, бо боялися правди і справедливості, яку він відстоював. Він був у цьому категоричним, різким, незламним. Але не було тих, хто б його не поважав.
Коли ворог пішов на Київ, Олег без вагань взяв до рук зброю. Як зробив це і у 2014. Бо за своїм характером він був саме воїном.
За його прикладом на захист України стали і його учні та студенти. Ми мали честь вшанувати хлопців, що лягли тут, поруч зі своїм вчителем…
Вічна пам’ять Героям!
Друже Олеже, знай, ми мстились і продовжимо мститись за твою загибель.
Спочивай з миром…
* * *
Олеже… Дякую сьогодні твоїй родині за гостину і за памʼять…
Знаєш, тут атмосфера, ніби ти тут… Тут і будинок, який ти побудував, і твій пес Гімлі, який продовжує підрахунок вбитих орків разом з уявним Леголасом.
І персик, який ти посадив, цього року вродив неймовірно. І малина… Таке враження, ніби ти й досі нею займаєшся: дуже солодка та родюча. Ну і твій улюблений козир: хоч де б був, там всюди майорить синьо-жовтий стяг. Що на Донбасі, де ти виконував найнебезпечніші завдання, що у тебе біля дому.
Тут стільки памʼяті… І портрети, і нагороди, і та сама атмосфера, яку ти дарував своєю присутністю.
Дякую за гостинність твоїй родині…
Памʼятаємо і завжди памʼятатимемо.
* * *
Ми з Мариною не раз чули, що у Микулинецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні реабілітації буквально ставлять на ноги наших хлопців та дівчат. А сьогодні побачили це на власні очі.
Що нас вразило — це атмосфера. Виключно життєствердна і оптимістична. Хоч поранення у військових тяжкі, але на їхніх обличчях усмішки. Вони боролися на полі бою, борються і тут, щоб стати на ноги.
І дякую лікарям та медперсоналу, який дбає про кожного. Тут і класичні реабілітаційні зали, і спеціальні доріжки, і спеціальні ванни. Як медик Марина дуже високо оцінила рівень реабілітації.
Для мене ж було найціннішим потиснути руки воїнам, поговорити про те, що їх турбує. Був приємно вражений розмовою із парамедикинею.
Вкотре пересвідчився: разом усе обов’язково здолаємо.
* * *
Лише сильні духом люди здатні здолати випробування, які випали на долю нашої країни. А де взятися цій силі духу, де відшукати віру, знайти мотивацію, скажете ви?
Наша відповідь — наша команда. Коли нас багато, то багато проблем можна вирішити і багато чого зробити корисного. Так ми діємо з нашою командою: позавчора в Закарпатті, вчора Чернівцях, сьогодні в Тернополі.
Кожну нашу зустріч ми розпочинаємо з того, що віддаємо шану нашим воїнам. Пам’ятаючи Олега Барну і всіх, хто віддав життя, захищаючи рідну землю. Подякували військовим, які зараз на фронті. Сьогодні до нас не зміг приєднатися Степан Барна, бо має невідкладні бойові завдання з побратимами з 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Впевнений, ми вже скоро побачимося з ним на Сході. Бо наша наступна поїздка — саме туди. Це наш головний напрямок всіх останніх років.
А нині обговорили ключові потреби фронту, допомогу родинам військовослужбовців та збереження України і напрацювали плани.
Працюємо далі. Разом. Всією командою.
* * *
Дякую за емоції та теплий прийом жителям Тернополя, Чернівців і Ужгорода!
Ви просто неймовірні!
Як і обіцяв — публікую фотографії з усіма, з ким спілкувалися за ці кілька днів).
