Пекучий херсонський степ

Логіки нема. © Мартін Олегович Брест

– Так а ви ті фото куди виставлятимете?
– В фейсбук…

Боєць примружив одне око, подивився чомусь навкруги і сказав:

– Нє, тада мене не нада фотографіровать. В мене рідня на окупованій території.

Я кивнув і подивився на сонце. Пекуче херсонське сонце було в зеніті і, здавалося, від нього навіть тіні потікали в затінок же дерев.

«Як вони витримують у броніках і касках?», – майнуло в голові. – «В мене вже труси мокрі…».

Командир, який тим часом по-хазяйські оглядав переданого човна, задоволено цикнув і підійшов, протягуючи долоню:

– Дякуємо вам. Човни нам дуже треба. Дуже. Як повітря. Вони тут довго не живуть. Вибивають на раз-два.
– А шо, міни?
– Та які міни, – підійшов третій боєць, на ходу закидуючи на спину автомат і стираючи піт з лоба. – Дрони-камікадзе. Он на днях трьох наших розвідників поклали. Потонули.
– Та правда, – кивнув командир. – Ми ж до підарів щодня навідуємося нині. Треба працювати. А без човнів – як?

Ми відчепили важкезну лафету від мого буса і вчотирьох підтягнули її до древнього 469-го УАЗа.

– І як оце… їздить?
– Так а шо робити. І то позичили. Транспорту немає. Моїм саперам треба л200 по-хорошому… А доводиться ганяти цей металобрухт.

На цій фразі боєць з ріднею на окупованій території почав голосно, але не злобливо обурюватися. Очевидно, що саме завдяки йому цей древній агрегат тримався купи.

Двоє інших воїнів заіржали, наче коні, і почали ляскати того по спині, щоб не ображався.

– До речі, нашим саперам треба щупи, – продовжив автоматник. – Підари ж всі болота помінували. Міношукачі – до сраки. То ми на камери чи при начальстві міношукачами щось робимо, а так – тільки щупи, немагнітні.
– У мене немає… Але я знаю, в кого є. Спитаю.
– Дякуємо. Взагалі, а як вам за човна подякувати?
– Та як з бійцями запишете відео біля човна з подякою народу України і нашому проєкту – то досить буде. І акти зробіть.

Я подивився на сонце в зеніті і пустив двигун. Розмірений гуркіт німецького дизеля відправляв у дзеркала заднього виду випалені херсонські степи, ятки з кавунами і динями та то там, то тут камуфльовані жигулі і євробляхи.

«Божечки, у них що човнів, що машин нема…».

На шикарній бетонці Н-14 зупинився біля БМВ 3-ї моделі – в кузові універсал на бляхах та гольфа 4-го покоління. Теж на єврономерах. У баварця було піднято капот, і троє бійців завзято порпалися у шлангах і дротах.

– Допомогти?
– Та тут… Антифриз машина випльовує. Ми його заливаєм, а вона його випльовує. Шось в цьому місці (тицяє) відпало.

Я глянув на підкапотний простір машини, дістав телефон, зробив знімок і відправив хлопцям на СТО.

– Зара, може, нам пояснять, що тут можна зробить.

А поки я кинув оком на сонце, що почало повільно падати до горизонту і дістав хлопцям з автомобільного холодильника Сваляву і Пепсі. Стало веселіше. Принаймні мені.

Можна дивуватися, але ми впоралися ізолентою (чорною), відрізком шприца, що в мене завалявся, і стяжками для рук, які у мене чомусь теж виявилися з собою. Баварець заторохтів.

– Давайте я вас супроводжу. Мені теж в бік Кропивницького. Раптом що – смикну.

Чи то ремонт виявився якісним, чи то літера М на задній ляді була не просто так, але бійці летіли під 140 кілометрів на годину. Звісно ж, я не порушував швидкісний режим – ти шо, ти шо, – але намагався від них не відставати.

БМВ чаділа страшенно чорним димом, і, якщо чесно, було схоже, що на ній летять якісь відчайдухи, що втекли з пекла усім чортам на зло. А воно ж так і було…

Я кинув оком на сонце, що хилилося до горизонту, і подумав, що дуже люблю цих людей. З ними якось все просто і зрозуміло. У них все реально і чесно. Наче ковток свіжого повітря.

Бо поки задушливий Київ робить вигляд, що на фронті є все – від лопат і човнів до пікапів і щупів сапера; поки міністр просить платників податків донатити волонтерам на дрони; поки мер занедбаного міста хвалиться усуненням просідання бруківки на мільйони гривень; поки якісь чиновники погоджують сотні лямів на будівництво дороги до курортів; поки білопальтові експерти-економісти авторитетно пояснюють, чому все це ніяк змінити не можна, – складається враження, що це в тебе їде дах.

Що це у тебе кукуха попливла, а не країна чітко поділилася навпіл – на тих, хто робить все, щоб перемога сталася, і нормальне життя повернулося швидше, і тих, хто вже живе нормальним життям і пояснює першим, що все складно. І що то наші західні партнери – мерзотники, бо чогось не дали. А ми самі – цілком адекватні, хоча ні човни, ні машини купити не можемо. Ні-ні. Дайте ще асфальту.

Але ні. Тут, з хлопцями, розумієш, що у тебе з головою все ок. Треба ще одного човна і ще один пікап. І щупи.

Логіки нема.

* * *

Ми передали з вами на фронт тачку 24/42 – човен Powerboat з двигуном, ехолотом, лафетою і купою супутнього приладдя. Передали завдяки Вам і завдяки внеску таємної родини пана Романа.

Посилка зі смаколиками – від таємних родин Олени та Катерини. Камуфльована стрічка на зброю – від родини Казанцевих. Книга Дугласа Адамса – від Олексія Ігнатенка.

Дякую Вам від себе, від Мартина Бреста та від імені Сил оборони.

І поки Ви ставите собі питання, чому Україна отримає від Нідерландів саме 42 літаки, коротко підсумуємо результати проєкту 42 тачки на ЗСУ станом на зараз:

1/42 – Nissan Patrol – 241 бригада – в ремонті.
2/42 – Mazda BT-50 – 241 бригада – передано у війська.
3/42 – Volkswagen Transporter T4 – 118 бригада – передано у війська.
4/42 – Ford Ranger – 71 єгерська бригада – передано у війська.
5/42 – Mitsubishi L200 – 68 єгерська бригада – передано у війська.
6/42 – Volkswagen Transporter T4 – 5ОШБр – передано у війська.
7/42 – Nissan X-Trail – ГУР – передано у війська.
8/42 – Kia Sorento – ГУР – передано у війська.
9/42 – Toyota Land Cruiser Prado – 65 бригада – передано у війська.
10/42 – Mitsubishi L200 – 65 бригада – передано у війська.
11/42 – Volkswagen Transporter T5 – 65 бригада – передано у війська.
12/42 – Mitsubishi L200 – 125 бригада – передано у війська.
13/42 – Nissan Navara – 3ОШБр – передано у війська.
14/42 – Mitsubishi L200 – 112 Бригада – передано у війська.
15/42 – Ford Ranger – 119 бригада – передано у війська.
16/42 – 82 бригада – Jeep Cherokee – передано у війська.
17/42 – 112 Бригада – Mitsubishi L200 – в ремонті.
18/42 – 82 бригада – Jeep Cherokee – передано у війська.
19/42 – 116 ОМБр – Nissan Navara – готова до передачі у війська.
20/42 – 43 ОМБр – Mitsubishi L200 – перегон в Україну.
21/42 – 67 ДУК – наче знайшли.
22/42 – 120 бригада ТрО – Nissan Navara – ремонт.
23/42 – 78 ПСП – Mitsubishi L200 – скасування перегону, заміна машини на іншу.
24/42 – 124 бригада – човен Powerboat – передано у війська.
25/42 – 65 бригада – наче знайшли.
26/42 – 124 бригада – шукаємо.
43/42 – 61 бригада – ремонт.

Вся ситуація тут.

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:

Картка Приват – 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal – senenkoanton@gmail.com

Детальні реквізити:

Установа банку – ПриватБанк МФО банку – 305299
Отримувач платежу – СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN – UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача – 26201691360906
Валюта картки – UAH
РНОКПП отримувача – 3136215494
Призначення платежу – Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)

Принагідно лишаю реквізити Мартина Бреста, з яким ми разом реалізуємо проєкт:

Моно: 4441 1144 4302 8624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149 4993 7101 6518

Майте тихий вечір.

P.S. Так, на світлині херсонські кавуни і дині. Щоб поїхати звідси без них – треба не мати душі.