Джерело постійних непорозумінь між українцями та росіянами

Росіяни тупо нас не розуміють. Взагалі.

Я не про мову, звичайно, хоча мову вони не розуміють теж – звідси всі легенди про «польскіх найомніков» після радіоперехоплень українською. Я про інше.

Вони абсолютно, цілком і повністю не розуміють нашу психологію. Наприклад, зараз вони впевнені, що після вчорашніх ударів ми хочемо здатись, хоча насправді після вчорашніх ударів ми тільки більше хочемо перемоги, – і рекордно швидкі збори донатів на армію це підтверджують.

До цього вони були впевнені, що ми будемо зустрічати їхні війська з квітами. Сьогодні вони будуть впевнені, що ми здамося, якщо підірвати нам ТЕЦ, завтра будуть впевнені ще в чомусь. Будь-який українець вказав би їм на помилку. Але вони не українці.

Вони банально вважають, що ми думаємо так само, як вони. Століття мантр про «братскійнарод» не пройшли повз: тепер ця мантра заважає їм самим. Вони не здатні зрозуміти, що ми інші. Що ми думаємо інакше. Маємо інші цінності. Маємо інше бачення.

І що ми ніколи не здамося.

Вони роблять те, що примусило б здатися їх самих. Це їхня логіка. «А давайте сдєлаєм ім то, что било би больно нам, ми жє одінаковиє».

І вони роблять. Але результату нема.

Народ жевунів не здатен зрозуміти народ козаків. Але ця проста думка їм непідвладна.

Ми ніколи не здамося. Ми ніколи не підкоримось. Ми ніколи не пробачимо.
Ми знаємо, що переможемо.

Психологи виділяють чотири типи реакції на гострий стрес. Себто, чотири способи, якими ми діємо, коли нас щось дуже шокувало чи вкурвило. І не тільки ми, а й усі тваринки.

Спочатку виділили бійку та втечу. Потім здогадалися, що є ще завмирання. Потім додали останній варіант, але лише для високосоціальних істот – підлабузництво. Англійською це все на F – fight, flight, freeze, fawn.

Уявімо, що хтось пнув собаку. Собака, в залежності від того, що за собака, може відгризти йому лице (бійка), втекти (втеча), тупо забитись в куток (завмирання) чи вирішити, що то великий вожак, він так домінує, і підібгати хвіст.

Уявімо, що хтось дав вам по морді. Ви теж можете дати йому по морді, втекти, зависнути в спробі зрозуміти, що то було, чи почати говорити “не бийте, дяденька, я вам приємне зроблю!”.

Так ось, такі реакції, на моє переконання, можуть бути не лише в істот, але й у спільнот та колективів. У кожній організованій масі людей є своя основна стратегія виживання. Звісно, хтось окремо може діяти відповідно до особистих реакцій, але є таке слово – “прийнято”.

Тут ми підходимо до того, в чому джерело постійних непорозумінь (саме так) між українцями та росіянами.

Справа в тому, що у росіян роки історичного досвіду викували перевагу реакції підлабузництва та, в меншій мірі, замирання. Просто тих, хто мав “бійку”, вбивали, а тих, хто “втечу”, викидали з країни. Тому реакція ватника (основна) – підлабузництво, а реакція російського ліберала – завмирання, внутрішня еміграція, “главное самому остаться человеком”.

У білорусів, наприклад, основна “замирання”, підлабузництво та втеча – вторинні, а от бійка мозком взагалі не сприймається.

У українців – і це теж так історично склалося – в пріоритеті бійка. Ті, хто обирав інші варіанти, або гинули, або випадали з української самоідентифікації.

Тому коли Кремль по нам фігачить ракетами, там щиро сподіваються, що ми оберемо підлабузництво. Приповземо і будемо просити помилувати. Бо в них саме так і прийнято.

Але в нас навпаки. Це не означає, що ми безстрашні, це означає, що якщо нас налякати, ми переходимо до більш агресивної поведінки.

Тому українці волали білорусам “протестуйте жорсткіше”, а вони не чули. Бо в них прийнято інакше.

Тому російські ліберали щиро вірять, що втягнути голову в плечі або інше місце – це правильна стратегія, а до наших зауважень ставляться як до маячні.

Просто різні типи реакції на стрес. А згори – вже обгортка з багатослівних осмислень.