Между войной и миром

Уже не впервые наблюдаю от бойцов хейт на тему “мирного Киева, живущего своей жизнью”. И в чем-то я их понимаю. Потому что, приезжая в Киев, я, как правило, стараюсь сидеть дома. Потому что все вокруг раздражает. Но я понимаю и киевлян, опасающихся бойцов. Я не хочу, чтобы людей, которые не хотят или не могут, заставляли соответствовать образу военного времени. Этому нельзя заставить. Есть вещи, которые должны идти от сердца. “Если у них там все хорошо, то это лишь значит, что мы хорошо делаем свою работу. Просто пусть об этом помнят. Большего мы и не требуем” © Вадим “Барсук” Сухаревский.

Читати далі

Всі ми так чи інакше в одному окопі

Зараз пішла дуже нездорова тенденція затикати рота всім, хто не на фронті або в бомбосховищі. Прикметно, що частіше всього затикають рота не фронтовики, а звичайні цивільні або тероборона Івано-Франківська. Бо ж є час писати і натхнення є. Не треба так. Давайте не знецінювати інших. Нам доведеться пройти дуже довгий шлях визнання, що кожен, хто допомагає нашій перемозі, – свій. І нема чого ділити, як ублюдочні комуністи під час Другої світової, на героїчних фронтовиків і жалюгідних тилових щурів. І так, єдність – це не згуртуватися навколо Арестовича. Єдність – це берегти своїх і разом йти до перемоги.

Читати далі

Нам украй важливо перезапустити економіку

Перемога не може бути швидкою, перемога буде довгою. Її обов’язковою умовою буде, зокрема, перезапуск економіки. І для цього потрібна сума зусиль людей, бізнесу, держави. Не можуть 100% населення воювати та волонтерити. Воно так не працює. Той, хто приносить у країну валюту та кеш, той, хто вирощує хліб та довозить його до людей, шахтар та ливар, агроном та машиніст не менш важливі для перемоги ніж ті, хто захищають країну в окопі чи на броні. Працюйте – це також захист країни. Тил – це невід‘ємна частина фронту. Дякуємо всім, хто тягне економіку України на собі.

Читати далі