Нахіба росіянам демократія?
Спостерігаючи черговий скандал на цей раз в США:
Українці:
Ми з вами на одному полі навіть присісти не хочемо.
Росіяни: Вы атказываєтєсь, потому что вам запрєщєно вашєй властью! Аааа, давайтє гаваріть о проблємє націзма укрАінского! Ані нас нє любят!
Думаю, що коренем ситуацій, коли третя сторона зводить двох ворогуючих разом, є проблема позиціонування.
Хорошіє русскіє грають роль совєтських дисидентів, основна проблема яких була тиск ідеології, відсутність свободи слова, тоталітарний режим.
Так нинішні і зараз розказують про те саме. І Захід теж до певної міри їде на застарілих совєтських кліше, бо йому так само треба зробити величезну роботу над собою, над своїми закам’янілими стереотипами.
А українці кажуть: Та ніфіга. Російська проблема не свобода слова і путінський режим, а засрані імперським шовінізмом мізки. Свобода слова у них була і відносна демократія. І як вони нею скористались? Розв’язали декілька агресивних імперських війн. Виправдали свої попередні агресивні війни. Заради утримання в своїй російській тюрьмі інших народів вони відмовились від демократії. Більше того, навіть не намагались її будувати і тим більше не захищали її.
Та і що вони зараз роблять на Заході, де свобода слова є? Може, розбираються, як з їхньою країною сталась моральна катастрофа?
Ні. Намагаються не помічати війну, звалити її на Путіна, а тих, хто має достатньо моральної та інтелектуальної сміливості говорити про неї не описово-відсторонено з плаксивістю “всєх жалко”, а аналітично, – дружно цькують всією хорошорусскою тусовочкою.
Уже тривалий час українські митці, за невеликими винятками, намагаються уникати зустрічей, круглих столів і будь-яких спільних заходів із представниками Росії, хай би які політичні погляди ті не декларували. Але інколи спроби поєднати українських та російських митців на одній події завершують скандалами, як це сталося з літературним фестивалем World Voice Festival у Нью-Йорку.
Карикатура: Андрій Петренко
