Жодна нація, жодна країна не заслужили на війну
Українці не заслужили на війну. Як і будь-яка інша нація і країна.
Українці не заслужили на безумного сусіда. Й дуже боляче, що покоління молодих і прекрасних українців платить таку страшну ціну за те, що росіяни законсервували авторитаризм і не спромоглися вирватися з пострадянського шовінізму і зверхнього імперства.
Україна – нація вільних. Вільні не заслуговують на війну.
В Україні були різні президенти і парламенти, але вони обіймали свої посади внаслідок демократичних виборів. І це відрізняє Україну від більшості пострадянських республік.
Правда і в тому, що ми, на відміну від країн Балтії та Східної Європи не змогли вчасно позбутися пострадянських російських впливів і міфів і не використали свого часу вікно можливостей, аби доєднатися до ЄС і НАТО.
Прозріння цілих поколінь про безальтернативність Альянсу як безпекової парасольки прийшло разом з російськими ракетами…
Правда і в тому, що влада не готувалася до великої війни й не вірила в її можливість. І тільки зараз, страшною ціною, приходить усвідомлення, що дрони важливіші за бруківку, а фінансування ЗСУ пріоритетніше, ніж дороги.
І так, відповідальність за непідготовлену до великої війни країну – це важливе питання.
Але це не змінює основного: повну відповідальність за саму війну несуть Путін і Росія, яка в 2014 напала на незалежну державу, вкрала наші території, вбила десятки тисяч людей, зруйнувала сотні населених пунктів.
Українці цього не заслужили! Заявляти подібне – це перекладати відповідальність із агресора на жертву. Це неприпустимо.
Світлая памʼять всім невинно загиблим від рук російської терористичної держави. Маємо помститися.
У нас офігенна нація.
Мало хто міг би зробити те, що ми робили на Майдані або у перші дні повномасштабки. А ми робили і посміхалися – крізь сльози.
Ми дуже сильні. Ми вміємо їбашити. Те, що для багатьох, – страшний сон, для нас вівторок.
Ми різні. Як і всі народи світу. Інколи ми тупимо всією країною – факт.А інколи дивуємо весь світ змінами на краще. Ми робимо помилки і робимо правильні речі. І правильних речей ми робимо більше.
У нас непроста історія. У нас важке майбутнє і ще більш важкий характер. Ми – реалісти, і хочемо неможливого.
Нам з нами непросто. Але ми є те, що ми є.
Ми цю війну не розпочинали. Але ми її закінчимо.
Досить жерти себе. Жріть ворогів.
Вони там, де порєбрік.
Спостерігаю за ср… суперечкою, що несеться соцмережами після кількох постів про негативні риси українців. Автори звернули увагу на вади, які часто приводили нас до поразок.
Але натомість є й чесноти, які цього разу дають надію на Перемогу. І багато носіїв цих чеснот, які воюють, допомагають фронту, добиваються міжнародної допомоги і уваги. Підтримують нові інститути і не дають влаштувати реванш.
На темну сторону треба зважати, щоб розуміти, скільки ще попереду роботи. Але світлих достатньо багато, щоб ми сперечались у соцмережах, а не були хто на еміграції, а хто – в могилі.
Задачі зрозумілі – прозорі ефективні інститути, освіта з навичками критичного мислення і активної позиції, єдність навколо України.
Вдячність союзникам – і спільна робота над відродженням України як сильної держави, ключового субʼєкта в регіоні.
І насамперед – Перемога.
Тому найкращим внеском буде саме зараз задонатити на ЗСУ. Для гарного дня і тижня.
Ні, українці не винні в тому, що на них напали росіяни. Будь-яка особа, яка стверджує протилежне, працює на росію.
Те, що допис із посилом про вину українців розганяють із учорашнього дня і боти, і живі не зовсім розумні люди, має всі ознаки інформаційної спецоперації. Не першої і далеко не останньої.
До речі, слідкуйте за руками, тобто блогерами і політиками. Зовсім скоро це почнуть повторювати з телевізорів і ютуб каналів, хтось м’якше і більш завуальовано, хтось прямим текстом.
Наші внутрішні проблеми і особливості національного характеру не унікальні, у кожній країні є щось подібне. Але той факт, що у якогось дядька водій вкрав арматуру, ніяк не впливає на наміри і дії росії. Вони б напали, навіть якби дядько підкинув автору допису свою арматуру.
Що могли б українці зробити інакше – це краще підготуватися до вторгнення. Яке було неминучим за всіх обставин, нема такого варіанту майбутнього, у якому росіяни не намагаються вбити українців.
Так, наші предки свого часу навчили їх читати і писати, а могли б цього не робити. Але тоді орда говорила б не російською, а татарською, от і вся різниця.
Колаж: 24 канал
