Дороги великого міста
Вогні великого міста намагалися вчепитися за капот стареньких жигулів п’ятої моделі, вифарбуваних в сірий фельдграу. Але їхні спроби були марні.
Взагалі, знаєте, в житті чоловіка є багато прекрасних хвилин. Краса дружини. Сміх дитини. Жовті соняхи під синім небом. Момент, коли міномет росіян затихає. Чи то від закінчення БК, чи то від вдалої роботи контрбатарейки. Нормальна кава. Секунда, коли зняв черевики.
А ще оце стрімке мереживо відблисків вуличних ліхтарів на блискучому капоті автівки, коли летиш нічним містом по проспекту.
Військові машини позбавлені цієї принади. Їхні нудна матована олива, фельдграу, цемент віником, мультикам, піксель наче всмоктують в себе світло і ніколи назад не повертають. У них такою задача і є.
Нічний сяючий Київ дуже красивий. І дивний водночас.
Особливо, коли кілька днів поспіль після роботи по кільцю довжиною в 61 кілометр (Столичне шосе – Академіка Заболотного – Кільцева – Академіка Палладіна – Велика Окружна – Богатирська – Бандери – Набережно-Рибальська – Набережне шосе – Наддніпрянське шосе) наїжджаєш тих кілометрів рівно одну тисячу. Бо двигун після капіталки. Нова ходова. І гальма. Завжди нові гальма.
Жигулі їдуть неспішно, адже незалежно від їхньої швидкості пункт призначення один – фронт. Хоч і в тиловій службі.
Де-не-де цю недолугу сіру автівку (яку я сам для себе лагідно називаю “чудовисько”, бо ламається воно швидше, аніж ми встигаємо його лагодити) підрізають шашечники на блискучих БееМВе та Ауді. І спортивні мотоцикли, що виють, як беземпатичні шматки лайна.
Є щось трохи дивне у тому, що старі камуфльовані машини їдуть на фронт, щоб нові та блискучі іграшки циніків розривали тишу нічного міста своїм басистим ревінням.
Хоча ні, чого це я. Ми точно знаємо, що вони не для того туди прямують, правда?
А ще ремонти. Повсюдні ремонти доріг, заміна стовпів, будівництво розв’язок, нові бордюри. На фронті ці машини такого більше не побачать.
Вражає. Вражає питанням – чи на часі?
Телефонує Оксана Бондарь. Кілька годин тому потрапила під обстріл під Чугуєвим. Військові встигли затягти її в бліндаж, і довелося перечікувати там. Єдиний жарт, який я зміг з себе вичавити в телефон:
– Та ти то таке. Бус хоч цілий? Нам його ще повертати власнику.
Сміялись обоє. Хоча не смішно.
А біля під’їзду зустрів сусідку, у якої воює племінник. Зламався останній джип. Треба тягти до Києва на ремонт, бо в околицях фронту немає сенсу навіть потикатися. На ходу лишився тільки старий ЗіЛ. УАЗи погоріли під час минулого обстрілу.
В єдиному марафоні, мабуть, картина трохи більш оптимістична.
А на “десерт” нове розслідування журналістів на ютьюбі про елітні авто нардепів, які вони собі придбали за останній рік.
Кучно лягло. Кучно. Визнаю.
Жигулі пройшли випробування, хоч і потік патрубок антифриза. Дрібниці. Машина невдовзі поїде до хлопців, а їй на заміну на “київський Ле-Ман” виїде черговий відремонтований корч. Виїде не заради прогорілих глушників і бруківки, а щоби вірою і правдою служити хлопцям і дівчатам, що бережуть красу, сміх і соняхи.
І ще смак хорошої опівнічної кави, звісно.
Майте тиху ніч.
