Право не судити про Чайковського по російському солдатові невідривно пов’язане з обов’язком не судити про росію за Чайковським. Зрештою, росію представляє не її культура. Її репрезентують Буча та Маріуполь.
Читати далі
Нам (українцям, поневоленим народам росії, всьому світові, який хоче позбутися російської загрози) потрібна неросійська історія росії.
Читати далі
Московське православ’я завжди вірно служило російському авторитаризму та імперіалізму. Однак як логічним фіналом московського православ’я в Україні стала деколонізація, так колись і в Росії відбудеться його деімперіалізація.
Читати далі
Як культура стає частиною ідеології та пропаганди, й чому так важливо помічати імперський дискурс? Видання Куншт говорило з літературознавицею Тамарою Гундоровою.
Читати далі
Території, окуповані на початку війни, суттєво змінилися. Відтак вже зараз постає питання, що будемо робити, аби долати ту прірву після звільнення окупованих теренів. Реінтеграція тимчасово окупованих територій – це їх реукраїнізація.
Читати далі
Відповідно до ухваленого сьогодні закону уряд і міністерство культури упродовж кількох місяців переглянуть Державний реєстр нерухомих пам’яток, щоб очистити його від символів російської імперської політики.
Читати далі
Вчора Верховна Рада ухвалила правильні рішення, направлені на деколонізацію українського культурно-інформаційного простору. І депутати від владної монобільшості також завзято за це голосували. Нарешті до владних еліт дійшло, що вони помилялись. І це, насправді, гарний знак. Але ж якою ціною? Якою кількістю жертв, сліз та руйнувань? Можливо, що наразі і недоречно мені справедливо заявляти про “а ми ж казали”, але необхідно. І потрібно, бо ще далеко не все зроблено. Різниця завжди є. А от “русского міра” має не бути, якщо ми справді хочемо зберегти нашу націю і державу.
Читати далі
Три тижні у Польщі та Чехії нашим з Ірою другом був навігатор. Навігатор як відомо оголошує усі назви вулиць, якими ми проїжджали. Всі назви мають пропагандистське навантаження. Жодного разу ми не опинилися на вулиці, що має прив’язку до росії. Назви вулиць – це постійне крапання на мозок. Це постійно діюча реклама держави, її цінностей, достойників та ідей. Постійне нагадування про важливі для держави речі. Було б дивним, якби держава не використала це на свою користь.
Читати далі
Питання деколонізації українського простору цілком на часі. Принаймні для того, аби не складалося враження, що, гуляючи вулицями Києва чи Харкова, ти “читаєш” історію російської імперії.
Читати далі
Очищення публічного простору від символів російського панування є безумовно позитивним процесом. Це частина деколонізації України, яка має нарешті стати всеохопною й остаточною. І особливо важливим є якісне проведення цього процесу в столиці. Тому рішення Київради про тотальне перейменування вулиць, назви яких пов’язані з російським пануванням, можна лише вітати. Але важливо повернути процес підготовки цих рішень в законне русло і максимально долучити до їх напрацювання фахівців. І комісію з найменувань, і Український інститут національної пам’яті, і всіх, хто може допомогти підготувати такі рішення, за які нікому не буде соромно і за які нащадки дякуватимуть і через багато десятиліть.
Читати далі
Отримую багато коментарів щодо перейменувань та інших ініціатив, направлених на дерусифікацію та декомунізацію, що це «не на часі», «після перемоги», «потребує коштів». Але це на часі в окупантів. Тому що вони чудово розуміються на ідеологічних впливах і наративах, цим вони займались вже кілька століть в Україні. Цим зараз в першу чергу займаються на тимчасово окупованих землях. Тому дерусифікація – НА ЧАСІ! Мала бути і БУДЕ! А наставлених на окупованих територіях Ленінів знесемо. Нам не лінь. І труп Леніна з мавзолею теж винесемо.
Читати далі
Пушкін і толстоєвські в топоніміці українських міст і сіл – це тавро власника на тілі об’єкта привласнення. Обраний росією на місце поета №1, Пушкін разом із іншими символами російської культури мав промаркувати підкорену територію, створити простір спільної історії. Якщо не хочемо, щоб через певну кількість років повторилася історія (на кардинальну зміну якої Грушевський сподівався у 1918 році, а вона натомість повторилася для українців Голодомором, Сандармохом, Бучею, Бородянкою і багатьма зруйнованими містами й селами та тисячами закатованих і вбитих українців), мусимо собі сказати – повний розрив із московією. Повна деколонізація і декомунізація – або Буча повториться в житті наших нащадків.
Читати далі
Головна культурна суперечність в Україні сьогодні пролягає не так в опозиції «російське домінування vs українська емансипація», як у «креольська культура vs національна». Термін «креоли» виник у Латинській Америці. Як пояснює Вікіпедія, спочатку там так називали нащадків іммігрантів з Іспанії, Португалії та Франції, що створили власну культурну ідентичність. У цьому значенні креоли — це нащадки колонізаторів, що сприймають землі, на яких мешкають, як свою батьківщину. Російська імперська і похідна від неї креольська культура дуже агресивні. М’якою інтелігентністю креолів перемогти неможливо.
Читати далі
