Деколонізація українського простору культури
Ті, хто виступає на захист вулиць Пушкіна, зазвичай дбають про культуру співгромадян, беручи на себе роль вартових на захисті утвердженого часом символічного простору українських міст.
Це ж натомість позиція їхніх опонентів – “русофобська”/вияв неосвіченості/боротьба з літературою (попри те, що про будь-які заборони на читання літератури не йдеться). Навряд чи ті, кому милі вулиці Пушкіна, погодяться із симетричним твердженням, що небажання поміняти російські символи на українські є українофобією.
Ті ж, хто прагне змін, навряд чи вдадуться до подібного звинувачення своїх опонентів. Бо українці, що відвойовують простір для української культури, традиційно в позиції тих, хто мусить пояснювати/за будь-яких умов, з повагою ставитися до думки опонента/зважати на час і місце своїх вимог, аби вчасно замовкнути на команду “не на часі”.
Натомість розуміння важливості простору культури і, зокрема, символічність топографії добре розуміють в росії пропагандисти різних рівнів. Про це свідчать практики, до яких вдаються окупанти в Україні, а також “розгул” масової російської культури. Скажімо, ось такий пасаж можна зустріти в популярній пісні авторства Дениса Майданова, першого заступника голови комітету Держдуми росії з питань культури (посилання на статтю про “пісенну культуру” сьогоднішньої росії):
“Гордись!
Это Миру наша дала Страна
Репина,Чайковского!
Гордись
За Титова и за Гагарина,
Пушкина, Высоцкого!
И,если по проспектам Москвы пройдёшь,
Да улочками узкими,
Здесь стен прочтёшь историю и поймёшь,
Кто такие Русские!”
Так що питання деколонізації українського простору цілком на часі. Принаймні для того, аби не складалося враження, що, гуляючи вулицями Києва чи Харкова, ти “читаєш” історію російської імперії. А для втіхи вам уривок із поеми безперечно дуже талановитого російського поета Алєксандра Блока, яку вчать у шкільній програмі російські школярі. Колись і я вчила… З тих далеких часів пам’ятала про нього як про поета-символіста. Може й наші любителі Пушкіна в масі так – переважно про Лукомор’є?
Мы любим плоть — и вкус ее, и цвет,
И душный, смертный плоти запах…
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
В тяжелых, нежных наших лапах?
Привыкли мы, хватая под уздцы
Играющих коней ретивых,
Ломать коням тяжелые крестцы,
И усмирять рабынь строптивых…
Придите к нам! От ужасов войны
Придите в мирные объятья!
Пока не поздно — старый меч в ножны,
Товарищи! Мы станем — братья!
А если нет, — нам нечего терять,
И нам доступно вероломство!
Очевидно, що знавці російської літератури тут же нагадають собі про “всеєвропейське і всесвітнє” призначення “русского человека” у Достоєвського:
“Стать настоящим русским, стать вполне русским, может быть, и значит только (в конце концов, это подчеркните) стать братом всех людей, всечеловеком, если хотите”.
Утім, якщо комусь ставати братом не захочеться, на це у “русского чєловєка” є своя відповідь: “чуть не по нем, и он злобно растерзает и казнит за свою обиду”.
Зазвичай в контексті Блокових “Скіфів” згадують і про Пушкінський вірш “Клеветникам России”. Популярне ж пояснення змісту Блоківської поеми для школярів, яке легко можна знайти на просторах інету, звучить таким чином:
“Центральные темы этого крупного произведения – историческая роль России, патриотизм, национальный русский характер, а также призыв к миру, согласию и единению…
Поэт полагал, что у русского народа особый путь в мировой истории, который коренным образом отличается от путей как европейских, так и азиатских народов. Судьба России – объединить весь мир в едином братстве. На протяжении долгих столетий страна служила барьером между двумя великими цивилизациями – западной и восточной, не допуская развития серьёзных конфликтов между ними.
Несмотря на то что главенствующей является антивоенная тема, Блок не забывает упомянуть о силе и мощи своей державы, которая в случае необходимости может стать опасным противником”.
Закінчується поема, нагадаю, словами:
Не сдвинемся, когда свирепый гунн
В карманах трупов будет шарить,
Жечь города, и в церковь гнать табун,
И мясо белых братьев жарить!..
Тільки хто цей гунн – ворог Європи, якого стримує росія? Та власне Блок сам відповів ранішими рядками:
Мы широко по дебрям и лесам
Перед Европою пригожей
Расступимся! Мы обернемся к вам
Своею азиатской рожей.
Звичайно ж, література поза політикою, а Пушкін, Достоєвський та Блок просто хороші автори, які задовольняють зокрема й культурні потреби російськомовних українців (як висловилася недавно одна з любительок Пушкіна). Саме тому, мабуть, ви знайдете в Києві й вулицю Блока. А чого ж, хороший поет… Напевно, кращий від Шекспіра чи Данте.
На фото: Тероборонівці Чернігова здали Пушкіна в музей. Фото: Сіверщина
