Все те саме бачив Київ. 104 роки тому

Чи стане наполегливості, нарешті, подивитися собі під ноги – жах Бучі, Макарова, Ворзеля починався жахом в Маріїнському парку 1918 року. Просто ми вирішили про це забути. Ми вирішили, що тріумф на трупах, названий УРСР, – це «також_Україна». Ми боялися назвати окупацію окупацією, а окупанта ворогом. Непокаране зло повернулося. Повернулося ще й тому, бо в Маріїнці досі стоїть упир Ватутін, тому що метро – Льва Толстого, проспект – «Перемоги», а не Брест-Литовський, тому що донедавна існувала абсурдна фраза «театр російської (!) драми імені Лесі Українки (!)»… Просто зло вважало, що тут воно теж вдома.

Читати далі

Совок протирічить Україні

Я точно не готовий більше слухати вскукареки про нашу історію, про ДніпроГЕС, збудовану особисто ЦК КПРС, про піонерів-гемороїв та про святе право Кремля використовувати тут свої soft power assets. Все. Це вже не просто гидко, це вже абсурдно. Або український топос, або совковий. Або страждають совки, або страждають українці, або беремо компромісний варіант, проспект Героїв Сталінграда впирається у вулицю Степана Бандери, і страждають обидві категорії. Здається, ми вже переросли перехідний період піклування про ніжні почуття бабусь-КПРСниць та дідусів-НКВДшників. Час вже потурбуватися про наступні покоління.

Читати далі