20 років тому, 22 листопада 2004 року, розпочалася нова глава історії України. Тоді українці продемонстрували неочікувану зрілість. Вони не гралися у вибори. Не сприймали це як шоу і не продалися.
Читати далі
Після повномасштабного російського вторгнення нові назви у Києві отримали 287 проспектів, вулиць, провулків та площ. Інтернет-журнал Bird in Flight створив інтерактивну мапу дерусифікованих вулиць Києва з історіями їхніх нових назв.
Читати далі
Одесити змогли проголосувати за один із 7 варіантів відповідей. Наступний крок – винесення питання на найближчу сесію Одеської міської ради, яка має повноваження прийняти остаточне рішення щодо долі пам’ятника.
Читати далі
Зараз, ціною тисяч жертв, захисники України дають нам унікальний шанс розірвати прокляте замкнене коло і викинути брехню, що пушкіністи – люди, на смітник історії. Ми не можемо продовжувати дурити наших дітей, що нація вбивць і гвалтівників бачить сни Вєри Павловни чи переживає, коли топить собак. Заради пам’яті страчених поколінь ми не можемо профукати цей історичний шанс. Московська культура має бути страчена, як страчені московитами мученики Бучі. Знищена, як знищений окупантами Маріуполь. Бо культура – найстрашніша зброя московитів. Вона робить із українців рускіх і відправляє вбивати своїх.
Читати далі
Вчора Верховна Рада ухвалила правильні рішення, направлені на деколонізацію українського культурно-інформаційного простору. І депутати від владної монобільшості також завзято за це голосували. Нарешті до владних еліт дійшло, що вони помилялись. І це, насправді, гарний знак. Але ж якою ціною? Якою кількістю жертв, сліз та руйнувань? Можливо, що наразі і недоречно мені справедливо заявляти про “а ми ж казали”, але необхідно. І потрібно, бо ще далеко не все зроблено. Різниця завжди є. А от “русского міра” має не бути, якщо ми справді хочемо зберегти нашу націю і державу.
Читати далі
Три тижні у Польщі та Чехії нашим з Ірою другом був навігатор. Навігатор як відомо оголошує усі назви вулиць, якими ми проїжджали. Всі назви мають пропагандистське навантаження. Жодного разу ми не опинилися на вулиці, що має прив’язку до росії. Назви вулиць – це постійне крапання на мозок. Це постійно діюча реклама держави, її цінностей, достойників та ідей. Постійне нагадування про важливі для держави речі. Було б дивним, якби держава не використала це на свою користь.
Читати далі
У когось ще є сумніви, що російська мова – це такий ж інструмент окупації, як московська секта Гундяєва, культура Пушкіна-Соловйова, армія Катерини ІІ-Сталіна-Путіна? Захищати українське – на часі. Здійснювати дерусифікацію – на часі. Щоб не бути знищеними самим. Вони за цим прийшли на нашу землю.
Читати далі
Очищення публічного простору від символів російського панування є безумовно позитивним процесом. Це частина деколонізації України, яка має нарешті стати всеохопною й остаточною. І особливо важливим є якісне проведення цього процесу в столиці. Тому рішення Київради про тотальне перейменування вулиць, назви яких пов’язані з російським пануванням, можна лише вітати. Але важливо повернути процес підготовки цих рішень в законне русло і максимально долучити до їх напрацювання фахівців. І комісію з найменувань, і Український інститут національної пам’яті, і всіх, хто може допомогти підготувати такі рішення, за які нікому не буде соромно і за які нащадки дякуватимуть і через багато десятиліть.
Читати далі
Отримую багато коментарів щодо перейменувань та інших ініціатив, направлених на дерусифікацію та декомунізацію, що це «не на часі», «після перемоги», «потребує коштів». Але це на часі в окупантів. Тому що вони чудово розуміються на ідеологічних впливах і наративах, цим вони займались вже кілька століть в Україні. Цим зараз в першу чергу займаються на тимчасово окупованих землях. Тому дерусифікація – НА ЧАСІ! Мала бути і БУДЕ! А наставлених на окупованих територіях Ленінів знесемо. Нам не лінь. І труп Леніна з мавзолею теж винесемо.
Читати далі
Пушкін і толстоєвські в топоніміці українських міст і сіл – це тавро власника на тілі об’єкта привласнення. Обраний росією на місце поета №1, Пушкін разом із іншими символами російської культури мав промаркувати підкорену територію, створити простір спільної історії. Якщо не хочемо, щоб через певну кількість років повторилася історія (на кардинальну зміну якої Грушевський сподівався у 1918 році, а вона натомість повторилася для українців Голодомором, Сандармохом, Бучею, Бородянкою і багатьма зруйнованими містами й селами та тисячами закатованих і вбитих українців), мусимо собі сказати – повний розрив із московією. Повна деколонізація і декомунізація – або Буча повториться в житті наших нащадків.
Читати далі
