На росії відбулося самоперепризначення диктатора

На Росії відбулося самоперепризначення диктатора путіна на посаду очільника країни.

Реальних виборів навіть із натяком на справжність там не було.

Порушені базові принципи зміни влад так званими змінами до росіянської Конституції, що дозволило кремлівському керівнику “забути” про всі попередні терміни при владі.

Знищено і залякано залишки будь-якої іншої думки в країні.

Це перепризначення під виглядом так званих виборів ще й на окупованих територіях під примусом і терором мало б остаточно змусити вільний світ не визнавати легітимності цього діяча.

Вибори в Радянському Союзі теж були. Вони були безальтернативними. Коли це змінилося?

Спочатку ми добилися права висувати від трудових колективів альтернативних кандидатів. Так я був одним із ініціаторів вимог про це студентів Київського університету Шевченка. Ми добилися того, щоб до Верховної Ради було висунуто не лише тодішнього ректора, а й головного редактора газети Вечірній Київ Віталія Карпенка. Карпенко, хоч і був комуністом, добився виведення газети з-під міському партії. Він і переміг на виборах.

СРСР тоді ще існував.

Українські студенти під час голодування вимагали скасування шостої статті Конституції про монополію комуністичної партії.

Вибори Путіна теж безальтернативні. Він вбив, увʼязнив або зняв із виборів потенційних конкурентів (як і Лукашенко). Для імітації демократії дозволили висунутися путінським проксі з псевдо незалежних партій, але це немає жодного значення.

Тому називати те, що відбулося в Росії, виборами неможливо.

В СРСР за єдиний блок комуністів і безпартійних «голосувало» 99 відсотків виборців. За Путіна у Чечні стільки ж. В інших регіонах коло 90 відсотків. Робити висновок, що така кількість людей справді підтримує Путіна, не можна, як і Брєжнєва не підтримувало 99 відсотків виборців СРСР, у тому числі і в Україні, і в країнах Балтії, які туди входили.

Висновок один: маємо злочинний тоталітарний режим, який з нами воює, що ми знали і раніше.

У чому ще разюча схожість ХХІ століття з попереднім – це російська воєнна еміграція.

Оці всі сучасні білоофіцери, які традиційно поперли останніми рейсами в парижілондонивашингтони від необільшовиків Путіна, з садомазохістичним стогоном прицмокують: «божє, царя храні!».

Їхній цар, вбитий кремлівським «тромбом» цього разу в концтаборі, а не в підвалі. Родина «царя» щасливо уникла розстрілу.

Вони знову просторікують один одному в чергах за кордоном о 12:00 на сатрапних дільницях, як вони воювали на віртуальних «колчаківських» фронтах.

У ХХІ столітті Києву пощастило. Колишні царські генерали і чиновники не розповідають, як краще будувати метро чи гіперлуп, а одразу дременули подалі, на Захід. Немає нового Скоропадського, щоб взяв їх на роботу. З окремими виключеннями, звісно…

У ХХІ столітті ми проходимо стислий курс незасвоєних уроків ХХ століття.

* * *

Просто запамʼятайте цю цифру і вбийте її в голову кожному, хто шукатиме щось людське в Московії – понад 88% росіян винуваті та підтримують злочини Кремля.

Немає іншої Росії.
Ніколи не було і не буде.