Не на часі
У мене є пропозиції, де дістати гроші на війну.
Ось у нас є Софія Київська. Ви ж розумієте, що ота уся історія, археологія та архітектура зараз не на часі. Давайте в Софії Київській зробимо цех із виробництва безпілотників, а фрески зріжемо, продамо на аукціоні та купимо снарядів. А знаєте, скільки у нас ще всього. За одне скіфське золото можна танкову роту купити. А скільки всього непотрібного валяється в музеях.
А ще у нас є ліси. Давайте виріжемо увесь ліс, продамо за кордон і накупимо ракет. Оскільки звірам без лісу не вижити, то пропоную їх усіх пустити на шкурки і тушки та продати цінителям за кордоном, а на прибуток накупимо патронів…
Що там у нас ще не на часі? До речі більшовики в 1917-1939 так і робили. Вчених на «параход», історичні цінності на аукціон, до лісів пустили італійців на вузкоколійках… Більшовики свою державу зберегли ж, а чим ми гірші?.. Ми не більшовики? У мене в коментарях до попереднього допису такі більшовики позбиралися, що аж шкварчить.
Трохи менше ніж десять років тому в один інститут зайшли “комісари”-реформатори. Вони мали вирішити, чи має він існувати, чим має займатися і скільки отримувати коштів. Вже тоді на опалення грошей не вистачало, науковці сиділи на півставки, а молодий фахівець, який тільки що захистився, на руки отримував десь дві з половиною тисячі. Ось заходять комісари в відділ, який спеціалізується на вивченні певної групи організмів. До речі, за їхнім заввіділом за кордоном черга стоїть, а він сам у Південній Кореї працює частіше ніж дома. Інших співробітників теж там чекають.
Заходить “комісар” і каже:
– Не займайтеся дурнею, кому оце все потрібно. Робіть біопаливо.
«Все логічно», – скаже простий народ. – «Кому ото все потрібно». Ну, а партія ж з народом.
А тепер дивіться уважно.
1) Щоб експортувати продукцію за кордон, країна як ціле і окремі підприємства-експортери повинні дотримуватися певних норм законодавства. Наприклад, лісгосп для експорту деревини в ЄС має показати відсоток об’єктів ПЗФ (природно-заповідний фонд – Ред.) на своїй території, а ще мати документ, на якому зазначено, що під час вирубки не було знищено чи завдано шкоди раритетним видам.
2) Раритетність виду за міжнародним законодавством визначається на національному рівні, згідно зі встановленою процедурою. Згідно з нею, вчені мають кожні 10-12 років кожен вид дослідити. Якщо вид недосліджений протягом такого періоду, то він автоматично заноситься в список тих, хто під охороною. Це одна з причин, чому в наших ЧКУ (Червона книга України – Ред.) купа тривіальних видів, які насправді не потребують захисту. Їх за десятиліття ніхто не зафіксував у наукових роботах. Якби ми чітко слідували вимогам міжнародного законодавства, то їх було б ще більше.
3) Наприклад, у нашій флорі більше 5 тисяч видів вищих рослин. Скільки потрібно часу (дослідження проводиться лише 2-3 місяці на рік) і скільки потрібно людей, щоб їх усіх обстежити? Скільки грошей на це потрібно? Адже, щоб підготувати токаря достатньо півроку-рік. Щоб підготувати по мінімуму людину, яка знайде і опише такі види, потрібно не менше 10 років. Токарів можна зробити з 90% населення. А фаховим ботаніком такого рівня, який пройде через усі десять років пекла навчання, лише із 0,1%.
4) Що робити, коли таких фахівців готувати дорого, а їхня робота теж чогось коштує? Вірно, природоохоронне законодавство не на часі. Забиваємо на нього, кльопаємо фількіні грамоти і вйо торгувати. Шкода завдана аборигенам – не проблема. Здоров’я аборигенів – не на часі. Ми ось із студентами знайшли ставочок, в якому почала задихатися риба. То на нас накинулася працівниця підприємства при ньому: «У країні війна, скрізь риба дохне. Немає чого там лазити і на рибу дивитися». Те, що люди хворітимуть, – то одна проблема. Друга проблема, що сфальшовані сертифікати довго не служитимуть. У кожного експортера купа конкурентів і тут, і за кордоном, які тільки й чекають, щоб він порушив законодавство і вилетів із ринку. Репутація – найдорожчий товар.
5) Ось тепер скажіть мені, будь ласка, чи потрібно фінансувати такі дослідження під час війни, чи вони не на часі? Експортний потенціал під час війни важливий? Підтримка наших проектів за кордоном потрібна? Наш рух у ЄС потрібен? Екологічна безпека під час війни потрібна? Якщо вам це потрібно, то скільки ви готові за це платити?
Якщо ви думаєте, що можна обійтися фінансуванням із недержавних фондів, то дійсно можна. Однак, закордонні фонди зацікавлені, щоб ти досліджував існуючі або перспективні крупні об’єкти ПЗФ. Приватні компанії не проти досліджень, але мріють, щоб ти там нічого не знайшов, – у них свій інтерес. Якщо ти працюєш як природоохоронна ГО, то твій інтерес – знайти навіть те, чого немає. Наука має бути об’єктивною і не залежати від бажання викривити результат для інтересів тих, хто платить.
Коли ви п’єте ліки, ви хочете, щоб їх досліджував той, хто їх розробив, чи той, хто розробив альтернативні ліки? Ви хочете мати реальну картину. Для цього і існує державне фінансування науки. Я особисто активно проводжу дослідження виключно за іноземні кошти або за кошти приватних компаній. Тільки ці дослідження не наука – це інженерія. Науку я роблю за власний кошт. Але цього надовго не вистачить. Тому що так запускається ланцюг її руйнування. Коли я за пару років відмінусуюсь, то ще пара моїх учнів продовжать мою справу. Але в моїх учнів своїх учнів вже не буде.
Кажуть, що на халяву і оцет солодкий. Тож бачили очі, що брали, тепер пийте, хоч повилазьте…
Фото: Ukraїner
