Коли для тебе почалася війна?
З побиття студентів на Майдані? З першим пострілом на Майдані? З першим вбитим на Майдані? З Небесної сотні?
А може, вона для тебе почалася з анексії Криму. З військових, які лишались вірним присязі та виходили з Криму.
А може, вона почалася для тебе з Зеленопілля? Коли наших військових просто спалили вночі.
А може вона почалася для тебе з Должанського котла? З Савур-Могили?
А може…
А може вона почалася для тебе з Іловайська? Коли хлопці, які вціліли, виходили полями з соняшниками?
А може, вона почалася для тебе з Аеропорту? З виходу з Дебальцевого?
А може…
А може, вона почалася для тебе з першою ракетою, яка полетіла на Київ? З життя, яке помістилося в одній валізі, коли ти рятував дітей?
А може, вона почалася для тебе з бомб, які кидали на Маріупольський пологовий будинок?
А може, вона почалася для тебе з Бучі? З Бучі, в якій я народилася, в якій я ходила до школи, в якій я росла. Я виводила своїх рідних із тої самої вулиці Яблунської, яка була вистелена вже трупами. Моя тітка не пережила окупацію та була похована у братській могилі. Потім її перегородили.
Наразі немає різниці, коли вона для тебе почалася. Саме важливе, що ти, я та кожен із нас робить зараз для Перемоги.
Для того, щоб така країна як Україна існувала на мапі світу. Для того, щоб ми не втратили державність. Для того, щоб ми були.
Були демократичною країною, а не концтабором. В якому інколи годують, дають світло. Але це концтабір.
Я не хочу туди. І я не хочу щоб там жили мої діти.
А ще…
А ще я хочу, щоб три мої хлопці пішли в армію, а не на війну.
А ще я хочу, щоб Україна була в НАТО та Євросоюзі.
А ще…
Я хочу, щоб на моєму поколінні це все закінчилось. Я відмовляюся передавати війну у спадок дітям.
Тому все буде добре, я дізнавалась.
Фото: Yan Dobronosov/Telegraf
