Британские СМИ: *публикуют карту наступления России на Украину.
ЗСУ (заканчивают рассматривать карту): Але ж тут немає самої главної стрілочки!
Россия: Какой? На Львов? На Черновцы? На Бердичев? Куда она должна быть направлена?
ЗСУ: Нах. Вона повинна бути спрямована з України – нах.
Ранок, Банкова, мінус вісім. Похмуре небо не пропускає сонце вже кілька днів, у приймальні президента порожньо і чисто, і навіть неодмінна кавоварка похмуро мовчить, ніби нудьгуючи за гарною погодою. На стіні біля шафи висить малюнок зі стрілочками та написом «План евакуації при пожежі», на якому хтось маркером дописав «… і при вторгненні Росії»…
Читати далі
Россия: Сссука! Да что ж они творят!
ЗСУ (розгружають літаки з NLAW): Нє крічі, ми інструкцію читаємо.
Россия: Шо вы там читаете, вы ж тупые неграмотные селюки!
ЗСУ: «…remove before shoot to russians…» Тю, так тут все понятно. Пацани, старшина сказав відстріляні труби не вибрасувать, з них можна приціла зняти.
Россия: Нашему терпению по поводу НАТО пришёл конец. Мы долго запрягали, надо ехать. Так себе и запишите.
Українці: Єхай вже нахій, заїбав.
Українські ЗМІ: Аааа вони знов нападуть!
Россия: Да, мы нападём! У нас тысячи единиц бронетехники!
Великая Британия: *посылает в Украину восемь самолетов с противотанковыми комплексами.
Россия: Сссука!
Дзвінке, прямо-таки наелектризоване повітря в Офісі президента вранці вівторка. Сніг за товстим броньованим склом вікна в кабінеті президента ліниво відблискує, а всередині, у жарко натопленому приміщенні з дизайнерським ремонтом, відбуваються «суцільні нерви».
Володимир: Усіх звільню, всіх. До чортової матері. Два з половиною роки посадити не можуть. Ні, немає у нашій країні професіоналів.
Вєрочка: Насправді є. Але вони зайняті, вирішують по-справжньому важливе завдання.
Володимир: Яке завдання може бути важливішим, ніж посадити цього вашого Порошенка?
Вєрочка: Війна із Росією. Вже вісім років як. Чи не помічали?
Українські ЗМІ: Путін нападе, але тепер вже весною!
Военные эксперты, не вылазящие с телеканалов: А чего это вы так громко ржете?
Українці: Так, а ну скажіть, Путін коли нападе? До чи після Пасхи?
Военные эксперты: Поймите, с точки зрения военной аналитики и наших глубоких знаний, всестороннего военного образования и тридцати ходок за линию фронта…
Українці: Ясно. У березні.
Военные эксперты: А чего не в мае?
Українці: У травні вже картоху посадимо, хто його пустить по копаному?!
Россия: Внеблоковый статус граничащих с нами государств является нашей неоспоримой позицией.
Финляндия: *начинает подготовку на подачу заявки в НАТО.
США: Cho-to u vas ne ochen poluchaetsja.
ЗСУ: Альо, болєзниє!
Российские войска на границе: Чьтооооыыыы?
ЗСУ: Що, холодно? А вот нєх. Ета… товой…
Российские войска: Да что?
ЗСУ: Ви там наступати обіцяли, після свят. “Після свят” закінчилось. Продлєвать будєм?
Холодний сніговий полудень, Буковель, дорогий готель. Сніг блищить у величезних світлих вікнах, катаються лижники, відпочивають стомлені та працюють працюючі. У довгому коридорі третього поверху, перед світло-коричневими дерев’яними дверима найдорожчого номеру стоїть Вєрочка. Двері відчиняються, і показується голова Володимира. Волосся скуйовджене, п’ятиденна щетина, легка пом’ятість – все це ніби натякає, що голова держави перетрудився і дозволяє собі відпочивати.
Володимир: Ну, передайте там, щоб мені завтрак в номер принесли. На двоїх.
Вєрочка: Ееєє… соромлюся спитати…
Денис (швидко): Володимире Олександровичу, поїхали до Києва. Не бійтеся ви Порошенка, я вас у себе в Кабміні сховаю, він не знайде.
Володимир: Та не боюся я вашого Порошенка, чо ви взялі? Просто… просто тут так хорошо. Їжу приносять, нічого нєпріятного не говорять. Прибиральниця не хамить. На лижах можна кататися.
Генеральный штаб ВС России: Так, уходим от границ Украины, становимся миротворцами и летим в Казахстан.
Российские войска на границе: Та бть! Ну как так-то! Мы и тут уже задолбались!
ЗСУ: Ееееей, альо! Куди пішли! А ну стопе! Обіцяли нападать – нападайте, ми шо, зря готувались?
США: Chto voobshe proishodit?
ЗСУ: Говорю сразу – Джавєліни не повернемо.
Германия: Уже пора проявлять глубокую озабоченность?
Казахи: *отстреливаются на улицах.
Українці: Нормально навалюють, кстаті. І прапор в них жовто-блакитний… Може ви – наші загублені в дитинстві родичі?
Государство даже не знает, сколько всего в нашей стране детей погибших ребят. Извини, друже, это правда. Есть только мы, и ждать ещё чего-то бессмысленно и даже тупо. Но есть и хорошая новость. У тебя есть мы. Я не знаю точно, как ты умер, но я точно знаю, зачем ты умер. За что ты умер. А значит, мы тебе должны! “Товарищ солдат, вашу задачу виконано, ваш подарок доставлено ребёнку, всё норм”. 627 детей погибших ребят уже получили подарки в этом декабре из-за того, что вы доверили нам это сделать. И далеко не только нам – в стране еще куча людей, которые тоже тащат этот наряд. И пофиг на все остальное…
Читати далі
Украинские СМИ: В Україні жінок поставлять на військовий облік.
Военком: Будь ласка, не треба.
Украинские женщины: Та не бійся, виходь, ми тобі нічого не зробимо. Все буде нормально. Дівчата, хто форму по фігурі підгонить? Тіко шоб красіво було.
Россия: На Украине женщин с детьми призывают в армию.
Украинские женщины с детьми: Це шо, в садік вести не треба? І спати можна аж сім годин? І не обстірувать, не готовити п’ять разів на тиждень, не прибирати кожний вечір? ДЕ ТУТ В АРМІЮ ЗАПИСУЮТЬ?
Владимир (изумленно): То есть я все эти годы вас держал на работе… терпел все ваши выходки… насмешки, издевательства, мучения… А вы даже не жена Гогилашвили?!
Баба Люба (поднимаясь): Альо, стопэ!!!
Все замирают. Даже микроволновка, кажется, начинает тише жужжать. Офис замолкает, кажется, от подвалов до чердаков, и только слышно, как далеко-далеко в Відні пьет кофе Петр Алексеич.
Российские СМИ: Армия и Флот России сильны как никогда! Украинцы: Шо там “Кузнєцов”, дочінілі? А новий лєдокол “Арктіка” шо, так і болтається біля Африки з на(вер)нувшимся двіглом? І це НАТО ще навіть не наступає. Россия: Зато наших войск на Донбассе нет. Ростовский суд: Есть. Российские СМИ: Бляааа… Украинские СМИ: Українці не люблять читати. Тому здебільшого, отримавши тисячу гривень на є-Підтримку, витратять її не на книги, а на якесь кіно. Украинцы (обваливают сайты книжных магазинов): Легко. Российские СМИ: И о погоде. В Москве холодно, в Магадане мерзко, в Питере – эээ… дымно 😐
Читати далі
Украинцы: Зі святом, Збройні Сили! З Днем народження! ЗСУ: Подякували… Байден (передает в Украину самолет с «джавелинами»): Have a good day… Российские СМИ: Предотвращен крупный морской теракт, Керчь спасена. ЗСУ (задумчиво): Цікаво, а «Байрактар» до Керчі долетить? Залужный (немного задумавшись): Рано. Поки що – рано.
Читати далі
Ты погиб где-то, хрен знает где, или на поле под никому не известной посадкой, или под глыбами бетона, или во дворе дома в селе с незапоминающимся названием. Или высоко в небе, дернув за кольцо парашюта… Или в дырке в земле, прижимая голову и матерясь в радейку. А твои дети пишут письма Миколаю. Вот только ты их сейчас не прочитаешь. Зато прочитаем мы. Каждый декабрь мы покупаем подарки детям погибших. Именно то, что они хотят, а не мерзкие «набори подарункові новорічні». Мы не собираем деньги – мы скидываемся. Мы просто дарим детям подарки. Как это и заведено у людей. Реквизиты в публикации на сайте.
Читати далі
Хмурый полдень на Банковой в Офисе президента. По коридорам носятся сотрудники, пытаясь отыскать хоть что-то, что можно натянуть на анонсированный «переворот», а в малой переговорке в конце коридора четвертого этажа срочно созывается совещание. Тема совещания: «Підсумки року у сфері медіа». В полуоткрытую высокую дверь по очереди проскальзывают сотрудники, у двери стоит, облокотившись о стену, Верочка и беседует с бабой Любой. Баба Люба сегодня – в медицинском костюме, что так любят носить хирурги, в синей шапочке из Давоса с отрезанным помпоном и, неожиданно, в маске. В руке она держит бесконтактный термометр.
Читати далі
