Світ вступив у період невизначеності
КАКІСТОКРАТІЯ. Десь із місяць, чи що, тому The Economist запропонував нове “слово року” (є в них така забавка) – відповідно до нових історико-політичних обставин (перемоги Трампа та перших оголошених ним керівних кандидатур), на Слово Року-2024 пропонувалась “КАКІСТОКРАТІЯ” – новий тренд здеґрадованої “демократії”: за аналогією з грецької – “влада найгірших”.
Точно знайдене слово завжди допомагає: саме так, какістократія, і Трамп тут далеко не перший (першими, якщо вже на те пішло, були більшовики, можна простежити поступове взаємопроникнення в цьому сенсі “західного” й “східного” режимів ще в епоху Холодної війни, а в останні 30 років це взагалі капець яке злипання, але про таке вже не пост в фб, а книжку дослідницьку впору писати, як ото Володя Єрмоленко про “плинні ідеології”…).
Після перемоги Трампа я тут обережненько давала зрозуміти, окремим дописом, що не варто брати всерйоз чи, поготів, намагатись аналізувати те, що він каже, бо він сам не ставиться всерйоз до сказаних ним слів. За цю девальвацію публічного слова треба “дякувати” вже Обамі, який, за точним виразом одного американського чиновника, fucked up Budapest memorandum (спойлер для обтяжених “комплексом української недолугости”: Будапештський меморандум – це не “наш” прокол, хоч би які вам немилі були Кравчук і Кучма, – такою була умова адміністрації Буша-старшого для того, щоб США визнали Україну, почитайте хоча б “Як українці зруйнували імперію зла” Олександра Зінченка, – а адміністрація Обами пішла ще далі й того меморандуму просто НЕ СТАЛА ВИКОНУВАТИ, тупо забила на підписані попередниками обіцянки, чим насправді “обвалила” світовий порядок значно суттєвіше, ніж заведено було думати до 24.02.22, і, відповідно, сильно прискорила тріумф какістократії).
Це я до чого. Ось щойно стрічка принесла чітко й ясно сформульованим те, на що я 2 місяці тому тільки “обережно натякала”: нема, бляха! нема в вашинґтонських какістократів ніякого “мирного плану”, ні на весну, ні на літо, не впускайте цю “псевдоінформацію” в своє життя, якщо не мусите цим займатися “по роботі”!
Атож, світ вступив у період невизначеності, ситуативного союзництва, короткотермінових тактичних рішень, античного carpe diem, – коли, як писала молода Забужко в рік першої глобальної катастрофи, що випала нам на долю (Чорнобильської), “замість поетом, доречніше стать серфінґістом” (“Диптих 1986 року”) – ловити хвилю, щоб утримати рівновагу…
І якщо це, по-вашому, погані новини, то подумайте про це з іншого боку: наш Зеленський належить до тої самої медійно-какістократичної породи (Трамп теж прийшов на вибори з телеекрана, там свої серіали були!), – не виключено, що вони якраз прекрасно порозуміються між собою, “свій до свого”, – головне, стежити, щоб “наш” доносив до Білого Дому правильний меседж. (І не відволікатися на “білі шуми” типу “ах, яка ганьба, він сказав х”ня!”, сказав і сказав, стільки б і клопоту, американські реднеки зраділи як рідному, – не забувайте, що епоха Черчіллів минула ще в пору молодости наших бабусь, та й “ліга Плюща” давно вже не та, в какістократії свої закони! Тоді як обговорювати слід було питання, чи досить виразно український президент пояснив, через доволі гнидного посередника-подкастера, котрий теж знак часу, минулась епоха всевладдя сі-ен-енів!, що Україна не поступиться москві захопленими територіями і не збирається своїми смертями “робити харашо” засілій по західних какістократіях московській аґентурі, але цю справді важливу тему було в українському інформпросторі “замито”, а опозиція з нею не впоралась).
Учімось жити й перемагати в звихнутому часі. І пам’ятати, що нічого в цьому новому некерованому світі вже не виключено, в тому числі й хороше.
Тож пристебнімо ремені. І не даваймося збити з чергової хвилі, яка може нас підхопити, штучно ввімкненим стороннім шумам.
Будьмо уважні ©.
Знаходячись у країні, що у війні, досить страшно читати те, що каже Трамп:
“… У росії тепер буде хтось під дверима (прим. якщо Україна вступила би в НАТО). Я можу зрозуміти їх почуття”, – каже Трамп.
Понять росіян і простіть, так?
Америка, яка була для багатьох ковтком свіжого повітря, принаймні вони так себе завжди позиціонували, тепер все більше мені особисто нагадує карикатури радянських часів, про безпринципних капіталістів. Як є. Чесно. Попри літаки з військовою допомогою, вони зараз можуть як допомогти нам виграти, так і знищити нас. Їх сварки про те, хто більше повинен платити – це між ними. Ініціатором того, щоб втрутитись у наші суверенні справи та змусити нас віддати ядерне озброєння, є цілком конкретна країна. І Трамп виглядає точно безпринципним, якому байдуже на якісь там зобов’язання. В цьому плані Америка демократів виглядала світовим поліцейським, якому все ж таки віриш, – Америка при Трампі вже може виглядати світовим цинічним грабіжником, який віддав Панамський канал (підписав угоди) – забрав Панамський канал. Гренландія – о, так вона нам потрібна для економічної безпеки (каже Трамп), і я не виключаю, каже, навіть військових зусиль по її отриманню:
“Там живуть 45 000 людей, і вони навіть не знають, чи є в Данії законне право на Гренландію. Але якщо є, то вони мусять нам її віддати…”.
Це так тепер виглядає країна, яка будувала свою репутацію як демократична?
А Канада (окрема, суверенна, незалежна держава, на секундочку):
“Канада і США – це було би щось, позбутися штучно намальованих ліній та подивитися, що б із цього вийшло; це було би краще для національної безпеки. Не забувайте, ми фактично захищаємо Канаду, ми витрачаємо сотні мільйонів доларів на захист Канади…”.
Риторика, гідна путіна. Якщо ти на щось поклав око, – вже міжнародно визнані кордони ти називаєш “штучними лініями”. Але за цими “штучними лініями” є нація, є її історія, є її ідентичність. В нашому, українському, випадку є цілий пласт подій, є культура, є своя мова, які хтось хоче просто стерти з поверхні землі, наче нас ніколи не існувало. І в цьому плані демократи не дозволяли собі витирати ноги о чужі кордони, чи не так? І помічників, які сидять на наркоті та втручаються у вибори що в Німеччині, що в Британії, теж не було. Я завжди за зміни, але не настільки руйнівні для світу, якщо ось це, що таке говорить, дійсно отримає можливість перерозподілити чужі території.
Звісно, багато хто скаже, що ми самі багато в чому винні. Я ось нещодавно писала про стан сходу України, про Голодомор, про заселення цього краю росіянами свого часу, – тому з цим контингентом ми й не могли обрати Чорновіла. Десь в перепостах отримала лагідний коментар від якоїсь пані: “цьому зросійщеному бидлу (мені, тобто) всі винні, окрім нього самого”. Чудовий коментар бидла іншої категорії, як я бачу, яке не враховує історичні події та не робить із них висновків.
А тому повторю, що наші помилки тягнуться з часів окупації України радянським союзом. І обумовлені географічною близкістю. І важливістю України як такої для росії. Адже центр Русі був у Києві, а не у Вільнюсі та не у Варшаві. Забрати Україну важливіше, аніж будь-яку іншу країну поряд. Наші совки виховали совків, і ці совки обрали нам Слуг народу, бо совки завжди вірять обіцянкам халяви.
Ось такий ланцюжок, який з одного боку аж кричить про нашу хворобу в політичному плані, з іншого, якраз підтримує факт, що ми закономірно робимо помилки в політиці, дипломатії. Ця влада не навчена бути яструбами, щоб захищати національні інтереси України. Там воно не народилося навіть – почуття гідності та патріотизму.
Від військових людей якось почула, а точніше від ГУР: влада змінюватиметься, а нам, кажуть, робити свою справу. Нищити росіян. Ось де розуміння національних інтересів. Структури, які бачать в приціл ворога, без зайвих слів відправляють його до Кобзона, на самокаті. Просто і дієво. І поки політики цього світу і НЕДОполітики в тому числі нашої країни тішать власне его, є люди, які роблять свою роботу.
Дуже шкода, що таких мало. Адже армія і ті структури, які нас боронять, є набагато чеснішими, ніж політика. Військового через це можна оббрехати, щоб не допустити до влади, а він не вміє бути таким же гнилим, як той, хто ллє на нього бруд.
Шкода, ми зараз знову маємо геть поганий розклад, як в картах: Трамп+путін+Зеленський. В цій зв’язці захисників наших інтересів немає. Один – агресор, другий – ексцентричний егоїст, який не проти й сам загарбати чуже. Третій не зробив висновків з власної бездіяльності, щоб вберегти країну, на чию Конституцію він клав свою руку. Ось представник суспільства, якому всі винуваті, окрім нього.
А я лише скромно роблю власні висновки.
Колаж: ТСН.ua
