Вєрочка. Буковельський схрон
Холодний сніговий полудень, Буковель, дорогий готель. Сніг блищить у величезних світлих вікнах, катаються лижники, відпочивають стомлені та працюють працюючі. У довгому коридорі третього поверху, перед світло-коричневими дерев’яними дверима найдорожчого номеру стоїть Вєрочка. Двері відчиняються, і показується голова Володимира. Волосся скуйовджене, п’ятиденна щетина, легка пом’ятість – все це ніби натякає, що голова держави перетрудився і дозволяє собі відпочивати.
Володимир: Ну, передайте там, щоб мені завтрак в номер принесли. На двоїх.
Вєрочка: Ееєє… соромлюся спитати…
Денис (швидко): Володимире Олександровичу, поїхали до Києва. Не бійтеся ви Порошенка, я вас у себе в Кабміні сховаю, він не знайде.
Володимир: Та не боюся я вашого Порошенка, чо ви взялі? Просто… просто тут так хорошо. Їжу приносять, нічого нєпріятного не говорять. Прибиральниця не хамить. На лижах можна кататися.