Примусові єднання та відповідальність
Про «вибори».
Говорити про них не те що рано – безвідповідально. Бо ворог наступає, і ми маємо використати всі сили для відпору. І на фронті, і забезпечуючи фронт.
Ще більш безвідповідально готуватись до виборів, витрачаючи на корупційні оборудки ресурси і розводячи внутрішнє поборення.
Але отут – увага. Бо відмова від поборення не означає сліпої віри і поклоніння владі. Бо безконтрольна влада завжди і скрізь тяжіє до марнотратств і зловживань.
Тому критика конкретних дій/заяв із пропозицією конкретної альтернативи – це не поборення.
Коли є пропозиція віддати кошти бригадам, а не посередникам, на фортифікації, а не на дороги, у прозорий спецфонд, а не по хащах проводок, ці пропозиції мали би обговорюватись, а не відкидатись.
Фраза «обійдемось без вас» – це також внутрішнє поборення. Тим більше що згодом виявляється, що ми мали рацію, і доводиться таки робити, як пропонувалося. Але пізно і мало.
У цьому контексті недарма придумали уряд національної єдності (чи порятунку) як засіб до примусового єднання, дій і відповідальності.
Але самовпевненим можновладцям дуже хочеться «обійтись без» інших, сподіваючись на фарт, диво чи «золотий парашут». Та такі сподівання можуть і не справдитись. А ціна буде завеликою.
