Вєрочка. Буковельський схрон

Мартин Брест

Холодний сніговий полудень, Буковель, дорогий готель. Сніг блищить у величезних світлих вікнах, катаються лижники, відпочивають стомлені та працюють працюючі.

У довгому коридорі третього поверху, перед світло-коричневими дерев’яними дверима найдорожчого номеру стоїть Вєрочка. Вєрочка вдягнена у чудовий білий лижний костюм із коміром зі штучного хутра, в руках вона крутить лижні окуляри.

Вєрочка: *легко стукає у двері.
Голос із-за дверей: Хто це?
Вєрочка: Володимире Олександровичу, ну виходьте вже, ну це вже якось дивно навіть.
Голос із-за дверей: Уходітє!
Вєрочка (зітхає): Володимире Олександровичу, я тут вже годину стою. Виходьте, вам у Київ треба, реально.
Голос із-зв дверей: Чому ми раптом усі заговорили українською?
Вєрочка: Бо можемо. Київ чекає, пане президенте!
Голос із-за дверей: Не хочу в Київ. Мнє і тут нормально. Ми сюди Офіс президента перенесемо.
Вєрочка (терпляче): Володимире Олександровичу, ну ми це вже проходили. Сюди не можна, цей номер сто сорок тисяч за добу коштує. Давайте вже збиратися.
Голос із-за дверей: Не поїду. Скажіть там, хай напишуть в інсті, що я приїхав і ефективно працюю.
Вєрочка: Вони вже вчора фотографію опублікували. Дворічної давнини. Вже не вірить ніхто, і в «ефективно» теж. Володимире Олександровичу, ну реально, ну виходьте.
Голос із-за дверей: Чи має президент право відпочити, а? Шо ви причепилися?
Вєрочка: Так дванадцятий раз за два з половиною роки!
Голос із-за дверей: А ваш Порошенко шо, краще був?

Сходами піднімається, віддуваючись, Прем’єр-міністр Денис. Запітнілі окуляри сповзають з носа, куртка застебнута не на ті ґудзики, шапка стирчить з кишені.

Денис (Вєрочці): Ну що, не виходить?
Вірочка (знизує плечима): Ніт.
Денис: Про те, що сюди не можна Офіс переносити, казали?
Вєрочка: Угу.
Денис: А про те, що номер по сто сорок тисяч за день, із державного бюджету?
Вєрочка: Угу.
Денис: Блять. (підходить до дверей) Володимире Олександровичу, відкрийте!
Голос із-за дверей: Хто це?
Денис (поправляє окуляри): Це я, ваш Прем’єр-міністр. У нас проблема.
Голос із-за дверей: У вас завжди проблема. Уходітє.
Денис: Володимире Олександровичу, у нас міністр оборони зник. Реально ніхто не може знайти. Без вас – ніяк.
Голос із-за дверей: Як це, блять, зник? Як це може пропасти цілий міністр?
Вєрочка (тихо): Як-як. У нас цілий президент з номера не виходить, а тут лише міністр.
Голос із-за дверей: Шукайте, значить. Баканову там, ну я не знаю, позвонітє. У ДБР ще можна.
Вєрочка: Ваше ДБР повістки дверному дзвінку вручає. Міністра вони точно не знайдуть.
Голос із-за дверей: Тоді в поліцію.
Денис (зітхає): Бєсполєзно. Вони бастують із-за зарплати.
Голос із-за дверей (бурчить): Ці бастують… той потєрялся… дороги сходять разом зі снігом… Та шо мені, пороблено, чи шо? Не вийду я к вам, ви мнє нєпріятноє говорітє.
Денис (Вєрочці): А чого він реально не виходить?
Вєрочка (знизує плечима): Думаю, чекає, щоб Порошенка на кордоні заарештували. А це – аж сімнадцятого. Нам тут реально ще тиждень торчати.
Денис: Так у Порошенко всі активи заарештовані, навіть телеканали, які взагалі не його.
Вєрочка (замислено): Цікаво, а систему ППО під Києвом також заарештували?

Двері відчиняються, і показується голова Володимира. Волосся скуйовджене, п’ятиденна щетина, легка пом’ятість – все це ніби натякає, що голова держави перетрудився і дозволяє собі відпочивати.

Володимир: О. Ви єщьо тут. Ну, передайте там, щоб мені завтрак в номер принесли. На двоїх.
Вєрочка: Ееєє… соромлюся спитати…
Денис (швидко): Володимире Олександровичу, поїхали до Києва. Не бійтеся ви Порошенка, я вас у себе в Кабміні сховаю, він не знайде.
Володимир: Та не боюся я вашого Порошенка, чо ви взялі? Просто… просто тут так хорошо. Їжу приносять, нічого нєпріятного не говорять. Прибиральниця не хамить. На лижах можна кататися.
Вєрочка: Володимире Олександровичу, ну гаразд, ну не хочете ви до Києва. Може тоді на трасу, а? (Простягає Володимиру лижні окуляри).
Владимир (оживляється): О, і точно! Чого це я сиджу в номері? Ща одягнусь! (зачиняє двері, і через них лунає шарудіння лижного костюма і стукіт лижних черевиків).
Вєрочка (Денису): Я його заманюю на поле, а ви викликайте вертоліт. Давайте машину ДСНС і зразу з Єрмаком, це вже як добра традиція.
Денис (зітхає): Як би його заспокоїти, а? Якщо таки стрємає Порошенка вашого, може, ж і того… народні хвилювання будуть. Переворот, прості Господі. Шо ж дєлать?
Вєрочка: Може тоді, шо логічно, просто не садити Порошенка?
Денис (відмахується): Не варіант, ми вже пообіцяли… О. Якщо раптом що й розпочнеться – ми це… як у Казахстані цей, як його… Корочє, до ОДКБ звернемося.
Вєрочка (офігєвая): О как. Неожи… Несподівано.
Денис (натхненно): Ага. Класна думка, он як вони казахів зараз утихомирюють. Нашим теж так не помішає!
Вєрочка (відступає на крок): Денисе Анатолійовичу, ви розумієте, що перші ж російські десантники сил ОДКБ, що сюди прилетять, закінчаться прямо у аеропорту?
Денис: Що, думаєте, зіб’ють? Отак, без наказу, прям у повітрі?
Вєрочка: Ну навіщо ж одразу «в повітрі»? Хай сідають, літак нам теж потрібний.
Денис (уважно дивиться на дівчину): Ви у це вірите?
Вєрочка: Не просто вірю. Я це точно знаю.

* * *

Розпочато передзамовлення української книги «Вєрочка», яка включає у себе обидві книги та ті матеріали, що раніше не публікувалися.

Всі книги із передзамовлення будуть з автографами, розрахуватися можливо також коштами з програми «єПідтримка».

Посилання на книгу.