Вєрочка. Ніхто не знав
Ранок, Банкова, мінус вісім. Похмуре небо не пропускає сонце вже кілька днів, у приймальні президента порожньо і чисто, і навіть неодмінна кавоварка похмуро мовчить, ніби нудьгуючи за гарною погодою. На стіні біля шафи висить малюнок зі стрілочками та написом «План евакуації при пожежі», на якому хтось маркером дописав «… і при вторгненні Росії».
Відчиняються двері, і швидко, але в той же час граційно входить Вєрочка. Вєрочка одягнена у вузькі джинси та чорне пальто, під яким – в’язаний меланжевий сірий светр. У одній руці вона тримає ключі від машини, в другій – сіру сумку. Вірочка, не дивлячись, жбурляє ключі та сумку на стіл і, не роздягаючись, натискає кнопку кавоварки. Легкий, ледь вловимий аромат Killian надає всій сцені певної витонченості.
Слідом за Вєрочкою, заважаючи один одному, до кімнати ввалюються Прем’єр-міністр Денис Шмигаль та секретар РНБО Олексій Данилов. Денис скидає занадто вузьке пальто і, залишившись у картатому костюмі, звично відчиняє двері шафи. Олексій, надто громіздкий, плутається у товстій чорній пуховій куртці і нервово поправляє краватку.
Денис: Так, Віро, організуйте мені велику чашку пуера, без цукру. І мені тут ще треба роздрукувати плани евакуації.
Вєрочка (знімає пальто, падає в крісло і дістає з сумочки сигарети): До десятої ранку у нас тільки кава. Ранкове меню, так би мовити. Каву будете? Кави у мене багато. Закупилася, як кажуть, для запасу.
Олексій: Я буду каву.
Денис: У смислє – закупилася? Ви що, теж піддалися цій істерії навколо вторгнення?
Вєрочка: Ну звісно. Ви ж самі все зробили для того, щоб люди почали скуповувати продукти.
Денис (здивовано): Я?
Олексій (тихенько): Без цукру, пліз.
Вєрочка (кидає сигарету та підіймається): Без цукру. Прийнято. (Прем’єр-міністру) Ну звісно. Ви самі сказали: «боятися нічого».
Денис: Ееєєе… Я не вловив вашої логіки. Я людей намагався заспокоїти, між іншим!
Вєрочка: Бачите, Денисе Анатолійовичу… Наші люди не дурні, за два з половиною роки зорієнтувалися. Якщо влада каже «немає причин для занепокоєння», – то настав час непокоїтись. Якщо ви кажете «не знімайте гроші з рахунків», – настав час знімати, бо буде жопа. «Долар рости не буде», – все, пиздець, курс вже майже двадцять дев’ять. «Без паніки», – починається паніка. «Не хвилюйтеся», – це найгірше, що ви могли сказати, щоб люди перестали хвилюватися.
Денис: Кхм… Дивно це. Користуючись вашою логікою, для заспокоєння людей мені потрібно було б сказати «все погано, можливе вторгнення, рятуйте себе»?
Вєрочка (підставляє чашку під каву): Це називається «чесність», Денис Анатолійович. Те, чого нам усім так не вистачає. Ви будете каву?
Денис (з досадою): Ну наливайте. Американо з молоком.
Вєрочка: Вам молока нема. Олексію М’ячеславовичу, вам із молоком?
Олексій (озираючись на Шмигаля): Еее… Так.
Денис (повертається до Олексія): До речі! Ось Олексій М’ячеславович також учора людей заспокоював! Чого це ви його ні в чому не звинувачуєте?
Олексій (зітхає): Ну, так. Півгодини прямого ефіру відтарабанив. Ледве встиг, у банку черги – капець.
Денис: Вооот… Стоп. У банку???
Олексій: Ні, ну у мене там трохи було, я ще до Нового Року підсняв.
Вірочка (посміхаючись, простягає секретареві РНБО чашку капучино): Не хвилюйтеся, бггг. Не панікуйте.
Відчиняються двері, і до приймальні, на ходу знімаючи пальто, входить президент. Обличчя його, зазвичай ясне і навіть трохи просвітлене, зараз має вираз крайнього занепокоєння. Плечем Володимир притискає до вуха свій тринадцятий «айфон».
Володимир: Так? В смислє, чого не працюють так рано? Президент працюють, а банки – ні? Бардак. Давай тоді онлайн. Ну не знаю, поки пробуй простим переводом. Так, на Каймани. Ага. Ні, я ж сказав – все відразу не переводи, кидай частинами, ти що, слово «офшор» перший раз чуєш? Ну так подивися відос…
Денис (ошелешено): Еее…
Вєрочка (променисто посміхаючись): Доброго ранку, Володимире Олександровичу! Кави?
Володимир (кидаючи оком на присутніх): А, ви вже тут… (в телефон) Так, мені треба працювати, все, давай, Женя, пока. Кварталу привіт.
Вєрочка (наспівує): Без панікиииии, на нас усіх чекають шашликиииии…
Володимир (дивиться на телефон): Прівєт, Сірі.
Жіночий голос: Здрастуйте, пане президент.
Володимир: Чи можна у разі вторгнення Росії накласти на неї санкції РНБО?
Жіночий голос: Можна, а навіщо?
Володимир (прибирає телефон): Так, я все придумав. Якщо Росія вторгнеться, ти, Олексію, накладеш на неї санкції.
Олексій: Ееєє… Я, звичайно, накладу… і санкції теж. А якщо еее… не спрацює?
Володимир: Як це – не спрацює? Ти зрозумій, ось це «не спрацює» – воно у тебе в голові. Вєрочка – кава. Олексій – санкції. Денисе, готовий план евакуації уряду та вищих чиновників?
Денис (озираючи картинку «План евакуації…»): Так.
Володимир: Так, людей ми заспокоїли… Вєрочка, не хмикати! І запам’ятайте, головне – бути прикладом спокою і в жодному разі не боятися!
Знову відчиняються двері, і до приймальні впевнено входить баба Люба. Баба Люба виглядає настільки чудово, як взагалі виглядають українські жінки в уніформі. Вона затягнута у вшитий по фігурі «піксель», на стегні висить тактична кобура з АПС-ом. Густе світле волосся падає на плечі. Погляд баби Люби твердий і рішучий, на губах – легка посмішка, і весь цей образ настільки не в’яжеться зі звичним виглядом прибиральниці, що навіть у Вєрочки перехоплює подих.
Володимир (зривається з місця, відчиняє двері до кабінету і заскакує всередину): Ааааа! Почалося! Не встигли!
Вєрочка: Володимире Олек…
Голос із-за дверей: Все, так, все? Війна розпочалася? Харків уже захоплено?
Вєрочка: Володи…
Голос із-за дверей: О Господи! Та що ж таке! Та як це ж ми! Дзвоніть Залужному! Ні, дзвоніть Байдену! І танк, танк до під’їзду, терміново, мене треба евакуювати!
Баба Люба (командирським голосом): Бажаю здоров’я, товариші офіцери!
Вєрочка (автоматично): Бааажаю здоров’я, това… Тьфу, блін! От же в’їлося…
Голос із-за дверей: Та де цей телефон, чорт… Ага, ось… Прівєт, Сірі. Сірі, включи селфі-камеру… Запис… Дорогі громадяни України. Пам’ятаєте, як я говорив вам без паніки? Як я обіцяв шашлики? Як заспокоював? Забудьте…
Вєрочка (дзвінким голосом): ВОЛОДИМИРЕ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ!
Голос із-за дверей (патетично): Вєрочка, не заважайте, я звертаюся до людей! Може, навіть востаннє! Країна має право почути свого президента!
Вєрочка: Та все нормально!
Володимир: Ви впевнені? А чого це у нас прибиральниця одягнена, начебто хунта владу захопила?
Вєрочка: Ох, якби ж… Володимире Олександровичу, не бійтеся, зараз все дізнаємося.
Денис (обережно обходить бабу Любу по колу, оглядаючи її у всіх подробицях): Ого… Не чекав…
Олексій (жадібно обмацуючи видатну фігуру зволожілим поглядом): Хоррррошаааа…
Вєрочка (дістаючи цигарку): БабЛюба… Володимир Олександрович мріє отримати пояснення вашому еее… зовнішньому вигляду у стилі войовничої меншості. Ви завжди були в одязі еее… дещо екстравагантні. Спортивний костюм Богдана, куртка Степанова, знову ж таки… Форма з кого?
Баба Люба: Та ну, доню, шо ти таке кажеш. Форма моя. Дивись, яка тканина. Півночі підшивала.
Вєрочка (голосно): Володимире Олександровичу, виходьте, все гаразд! Просто баба Люба вступила до Тероборони!
Голос із-за дверей: Серйозно? Про пістолєт спитайте! Пістолєт їй зачєм?
Вєрочка: БабЛюба, Володимир Олександрович запитує, навіщо вам кілограмовий шпалєр.
Баба Люба (посміхаючись): Захищати свого президента до останньої краплі кави!
Вєрочка: Крові.
Баба Люба: Нє, ну ти нє пєрєгібай…
Олексій (охриплим голосом): Ні, ну до чого хорррошааа…
Голос із-за дверей: Ось! Ось бачите! Навіть прибиральниця має намір захищати свого президента! Баба Люба… еее… Любов… як вас там…
Вєрочка: Олександрівна.
Голос із-за дверей: Любове Олександрівно, присуджую…
Вєрочка: Присваюю.
Голос із-за дверей: Присваюю вам звання еее… капрала! Чи є таке звання? Нє, ну точно є… Прівєт, Сірі. Чи можна присвоїти прибиральниці капрала?
Жіночий голос: Ну, лейтенанта ж юристу зі студії можна було.
Голос із-за дверей: Денисе, Олексію, прошу до кабінету. Вєрочка, до мене нікого не пускати, включаючи Росію. Любове Олександрівно, будь ласка, уйдіть.
Вєрочка (пропускаючи поспішаючих Прем’єра та Секретаря РНБО): бабЛюба, то що, подання на капрала запускати? Звання у нас у ЗСУ такого, звісно, немає, але Володимир Олександрович щось вигадає, як завжди.
Баба Люба (сідає на стілець і закидає ногу за ногу, похитуючи «Таланом»): Не тре, Вєрочка. Нахєра мені цей дауншифтінг?
Вєрочка (ставить чашку на кавоварку): Еее… Не зрозуміла?
Баба Люба: Я взагалі-то майор. Сто дванадцята бригада територіальної оборони.
Вєрочка (мимоволі випрямляючись): Я не знала.
Баба Люба (променисто посміхаючись): Ніхто не знав.
