Вісті з фронтів. 29.12.2024
1. На Покровському напрямку командування угрупування військ (УВ) противника “Центр” продовжує наступ південніше м. Покровськ силами 2-ї загальновійськової армії (ЗВА) та частиною сил 90-ї танкової дивізії (тд).
Показово, що до участі в боях на цьому напрямку в смузі 2-ї ЗВА командування УВ “Центр” почало поступово залучати й підрозділи окремих частин і з’єднань 41-ї ЗВА, тобто з сусідньої смуги. Зокрема, в атакуючих\штурмових діях фіксується участь окремих підрозділів зі складу 35-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) східніше с. Даченське, 74-ї омсбр, в районі с. Шевченко (верхн.) та в районі с. Миколаївка фіксуються також окремі підрозділи 137-ї омсбр. Хоча на рахунок останньої інформація спірна.
Протягом крайніх 3-х діб на цьому напрямку противник продовжував інтенсивні атакуючі дії, зокрема:
– Силами лівофлангових частин 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) намагався просунутись по напрямку Піщане – Котлине, а також у бік Звірове. Тут діяли підрозділи 433-го та 506-го мсп дивізії за підтримки ряду підрозділів 74-ї омсбр (41-а ЗВА).
– 90-а тд противника (очевидно, 239-й, 80-й танкові полки\тп та 228-й мотострілецький полк\мсп) за участі частини сил 27-ї мсд 2-ї ЗВА продовжили атакувати на достатньо широкому фронті – по напрямку Новотроїцьке – Нововасилівка, Новотроїцьке – Солоне, а також по напрямку Новооленівка – Новоєлизаветівка та Українка – Ясеневе.
Особливо значних результатів противнику це не принесло, хоча він і мав певне просування на тактичному рівні по вказаних напрямках.
Очевидно, командування УВ “Центр” противника прагне на даному етапі максимально розширити своє вклинення південніше м. Покровськ, аби створити зручний район зосередження та наступного розгортання для свого ударного угрупування, яке буде в подальшому штурмувати місто з півдня й намагатися обійти його з південного заходу.
Зараз, у цьому контексті, точаться запеклі бої за с. Нововасилівка, Успенівка (верхн.) та Солоне. ЗСУ намагаються утримати передові підрозділи противника на максимальній відстані з півдня від міської межі.
В свою чергу, успішна оборона ЗСУ по рубежу Новоолександрівка – Новоєлизаветівка, а також південніше в районі с. Ясеневе, повинна обмежити це вклинення противника з заходу. Наскільки вона дійсно буде вдалою, я поки не готовий говорити. Але про запеклий рівень боїв у цьому районі свідчить той факт, що посилена танкова дивізія противника брала рубіж Новотроїцьке – Українка більше, ніж півтора тижня.
2. На Курахівському напрямку українські війська продовжують утримувати рубіж по річці Сухі Яли, але, судячі зі всього, вже повністю відійшли з її південного берега (полишивши невеличкий плацдарм в районі с. Янтарне). Чим, по суті, подовжують час існування залишків Курахівського виступу.
Противник, в свою чергу, силами частин та з’єднань 29-ї, 8-ї ЗВА та 68-го АК, посилених рядом підрозділів зі складу 114-ї омсбр (51-а ЗВА зі складу УВ “Центр”) та 57-ї омсбр (5-а ЗВА зі складу УВ “Восток”) намагається прорвати оборону ЗСУ по цьому рубежу у смузі Зеленівка – Успенівка (нижн.) – Трудове – Максимівка, одночасно атакуючи позиції передових підрозділів українських військ в районі с. Зеленівка, Сухі Яли, Костянтинопольське, Успенівка. Особливого успіху поки не має за виключенням окремих випадків розширення ділянок свого контролю на південному березі р. Сухі Яли.
На протилежному, північному фланзі (фасі) того, що залишилося від Курахівського виступу, продовжують свої атаки 110-а та 5-а омсбр противника (зі складу його 51-ї ЗВА) у загальному напрямку Старі Терни – Шевченко (нижн.), просунулися до р. Солона, але до с. Шевченко поки не доповзли.
В свою чергу, лівофлангові частини та підрозділи 90-ї тд (6-й тп, 428-й мсп, 67-й та 87-й сп), очевидно, після невеликого перегрупування знову поновили інтенсивні атакуючі\штурмові дії по напрямку Зоря – Слов’янка та Сонцівка – Петропавлівка.
Тобто на Курахівському виступі (точніше тому, що від нього залишилося) противник вперто намагається прорватися на його тили (й, звісно, перерізати трасу Донецьк – Запоріжжя) не тільки з півдня (через р. Сухі Яли), а й з півночі.
В цьому відношенні утримання ЗСУ рубежу Слов’янка – Шевченко (нижн.) є ключовим фактором.
Після захоплення противником с. Зоря та с. Сонцівка пройшло майже 2 тижня, але за цей час вищевказані сили та засоби противника спромоглися просунутись на вказаних напрямках лише в районі с. Старі Терни (приблизно на 1.6-1.7 км) та розширити своє тактичне вклинення в районі Сонцівки (на глибину до 800-900 м та по фронту десь до 2.5-2.6 км).
Окрім цього, продовжується й “фронтальний тиск” противника на сам виступ (тривають бої як в самому с. Курахове, так і по напрямку Дальнє – Дачне). Тут діють сили та засоби противника зі складу його 8-ї ЗВА (150-а та 20-а мсд), а також якась частина 5-ї омсбр (зі складу 51-ї ЗВА). Вони також просуваються, як й їх колеги на північному фланзі виступу, але дуже повільно й дуже “поступово” (очевидно, в самому Кураховому для 150-ї мсд стала “місцем спіткнення” територія Курахівської ТЕС, а для 20-ї мсд, яка свого часу так вдало прорвалася у с. Дальнє, атаки у західному напрямку також, судячи зі всього, даються далеко нелегко).
3. На завершення – Времівський напрямок.
Коли я у минулому огляді написав, що командуванню УВ “Восток” противника по відношенню до можливого штурму с. Велика Новосілка доведеться шукати якесь “нетривіальне рішення”, я не здогадувався, що у розумінні російського командування це класичні дії з підручника по “обходу и охвату” вузлів і районів оборони противника.
Однак, судячи зі всього, саме цим воно сьогодні й зайняте.
Адже протягом 3-4-х крайніх діб передові підрозділи зі складу його 5-ї ЗВА (ймовірно, 127-ї мсд, а саме 114-й, 394-й мсп за підтримки 218-го тп) вперто атакують західніше р. Мокрі Яли, намагаючись обійти селища Нескучне та Времівка з заходу та південного заходу. Найбільш вірогідно, маючи в якості найближчого завдання – перерізати дорогу Велика Новосілка – Успенівка на ділянці Новосілка – Времівка (або просто в будь-якій точці на цьому відтинку).
Тому загальний задум операції противника по захопленню району оборони ЗСУ у с. Велика Новосілка та навколо неї більш-менш зрозумілий:
– 36-а ЗВА (у складі 37-ї омсбр, 5-ї отбр та приданої 60-ї омсбр зі складу 5-ї ЗВА) забезпечує фронтальний тиск – по східному березі р. Мокрі Яли, а також зі сходу по напрямках Благодатне – Велика Новосілка, Золота Нива – Велика Новосілка та Шахтарське – Велика Новосілка, намагаючись максимально скувати основні сили українського угрупування, яке обороняється у вказаному районі.
– А в цей час дві окремі бригади морської піхоти (обр МП), а саме 40-а та 336-а обр МП, прориваються північніше селища й перехоплюють дві важливих дороги, які ведуть із Великої Новосілки на північ. Так, я маю на увазі бої по напрямку Новий Комар – Новоочеретувате, а також в районі с. Роздольне.
– В свою чергу, 5-а ЗВА (127-а мсд + ймовірно, 34-а омсбр) прориваються між Рівнопілем – Сторожовим у північному напрямку в бік дороги Велика Новосілка – Успенівка та перерізають її, обходячи весь район оборони ЗСУ у Великій Новосільці з південного заходу та заходу.
Таким чином що забезпечується? Вірно, ті самі “обход и охват”. А далі всім добре відомий сценарій, якій ми ВЖЕ НЕОДНОРАЗОВО бачили. Але у цьому випадку, якщо усе вище перераховане мною трапиться в реалі, ситуація для ЗСУ буде певним чином ускладнена наступними факторами:
– Відійти на північ ВЖЕ не вийде (противник контролює район с. Новий Комар і район с. Роздольне).
– “Зманеврувати” по фронту на захід також не вийде, якщо 127-а мсд противника таки переріже дорогу на Успенівку (а вона дуже близька до цього, – її передові підрозділи знаходяться в 1 км від неї).
– Найбільше ймовірний шлях “виходу” на північний захід у бік селищ Бурлацьке та Привільне. Але там є два нюанси, які роблять це вкрай складною справою. А саме якраз по цьому напрямку, прямо “за спиною” наших підрозділів у Великій Новосільці протікає річка Мокрі Яли, причому саме у цьому місці вона більш-менш широка. А другий нюанс полягає в тому, що, навіть якщо вдасться “благополучно” перебратися через неї (це під імовірним щільним вогневим впливом противника), то за нею суцільні “поля та буєраки” (мінімальною протяжністю десь під 5-6 км). Там просто немає проїжджих доріг, окрім польових стежок.
Дехто вважає, що “ситуація в районі Великої Новосілки безнадійна”. Але я би в цьому відношенні, у даному випадку не поспішав би з такими висновками.
Справа в тому, що тамтешнє українське командування, скоріше за все, цілком адекватно оцінює обстановку в районі Великої Новосілки й намагається (звісно, в силу своїх сил і спроможностей) її “поправити”. Про це свідчить, наприклад, серія контратак ЗСУ в районі с. Новий Комар, коли передові підрозділи противника таки були відсунуті до дороги Велика Новосілка – Багатир (правда, потім противник таки зайняв 2\3 села знову).
За великим рахунком, для того, аби перерізати відповідну дорогу, йому навіть не треба контролювати саме селище. Достатньо того, аби його передові підрозділи знаходилися від неї на дальності дієвого вогню переважної більшості свого штатного озброєння.
Тож підсумуємо сьогоднішній огляд.
Наразі на трьох операційних (оперативно-тактичних) напрямках – Покровському, Курахівському й Времівському (як на мене, саме на останньому ситуація виглядає найбільш складною) – противник намагається вести інтенсивні наступальні дії тактичного рівня з прицілом на оперативний. Ще на ряді напрямків він також намагається наступати. Але, очевидно, не в такому масштабі та темпі.
Однак казати про те, що “всьо пропало” на жодному з них, не варто. Очевидно, темпи просування противника жодним чином не підпадають під визначення “стрімкий наступ”.
Так, він має певні результати в тактичній зоні, це очевидно. Й заперечувати це було би дурістю. Однак у цьому випадку варто завжди розглядати два питання – якою ціною та чого він цим добивається (навіщо)?
За всю кампанію 2024 року (тобто протягом року), не дивлячись на нещодавні гучні оцінки мУсью херасімова, російське військо добилося виконання лише трьох завдань, які з великою натяжкою можливо визначити як оперативні (з ухилом, скоріше, в оперативно-тактичні):
– розрізало наш оперативний плацдарм на р. Оскіл на дві частини;
– ліквідували наш Вугледарський плацдарм;
– просунулися від Авдіївки до Покровська.
Можливо, ще до цього додати просування у Часів Яр і Торецьк (але, очевидно, що ці дії відбувалися у рамках виконання завдання більшого масштабу – виходу на ближні підступи до Слов’янсько-Краматорської агломерації, з яким так само, як і з “прорывом до Харькова”, повною мірою не склалося).
Якщо це був СТРАТЕГІЧНИЙ наступ, то він явно не вдався. Адже жодне завдання СТРАТЕГІЧНОГО РІВНЯ російське військо так і не виконало за цей час:
– Україна як держава НЕ розвалилася й не збирається припиняти боротьбу.
– Сили оборони України (СОУ), як і їхня основна частина ЗСУ, НЕ втратили спроможності до ОРГАНІЗОВАНОГО СПРОТИВУ (організації та ведення упорядкованих бойових дій) ПО ВСІЙ ЛІНІЇ ФРОНТУ.
В чому ж тоді полягав(є) військово-політичний (стратегічний) сенс цього “наступления по всем фронтам”?
Фото: Генштаб ЗСУ
