План «Потужні потуги»
До чергового плану Володимира Зеленського, озвученого ним під час пресконференції, важко висувати критичні зауваження. І не тому, що, як відповів Президент журналістам, критика – це коли “спустили “темники”” чи “хтось замовив критику команди Офісу президента”. А тому, що важко висувати зауваження до чотирьох словосполучень “про все добре і проти поганого”.
Якщо в такому вигляді план буде представлений союзникам, їх роздратування від несерйозності підходу української влади лише посилиться. З негативним результатом для подовження допомоги, не кажучи вже про розширення.
Потужний План (без цього епітету не обходиться жоден виступ Зеленського) передбачає доволі розмиті “напрямки”.
За належного підходу їх можна застосувати для порятунку країни. Але цей порятунок передбачає вимоги, відповідати яким нинішня владна команда за природою не здатна. Про це кричить п’ятирічна історія їх перебування біля керма.
Тож про що “потужний план” Зеленського?
“Один із напрямків — це Курщина”.
Тут утримаємося від коментарів. Скажу лише, що відміною плану від хаосу є розуміння мети, кроків до неї і логіки та послідовності кожного кроку. Нам кажуть, що все в порядку і під контролем, і ми не несемося під гаслом “нас веде Доля”. Стане ясно вже у найближчі тижні.
Проте в будь-якому разі керівництво має усвідомлювати: якщо буде допущено втрату Покровська, наслідки не можна буде перебити жодним піаром. І ані на Байдена, ані на Макрона, ані на Дуду, ані на Сирського чи будь-кого з військових відповідальність перекласти не вдасться. А надто рішення, які доведеться ухвалювати. Поки схоже, що влада воліє подумати про це “завтра”. Але це “завтра” стрімко наближається.
Другий напрямок — стратегічне місце України в безпековій інфраструктурі світу. По ідеї, мало б ітися про чотири літери — НАТО.
Однак натомість бачимо “багатолітер” розмірковувань про потужні гарантії, які такими не є, і документи про співпрацю, кожен із яких потребує глибокого опрацювання. Такому опрацюванню, як і вступу до НАТО, мав би сприяти третій напрямок. Але і тут є нюанс.
Третій напрямок – “потужний пакет примусу росії до закінчення війни дипломатичним шляхом”.
Заплутані пояснення перспектив всадити росію за стіл “другого саміту миру” дають зрозуміти, що “потужною” буде хіба що фігура Єрмака на ще одному “сімейному фото”. Такому, яке стало єдиним підсумком першого “саміту миру”.
Натомість має йтися про постійне зростання тиску на росію – дипломатичного, санкційного, економічного. І займатися цим мають не “5-6 менеджерів”, які з тим очевидно не справляються (навіть на чолі з менеджером всього офісу).
Мають бути задіяні, як ідеться у резолюції Європарламенту, всі сили українського політикуму і суспільства. Однак поки йде гра у “випущу-не випущу”. А дмитруки тим часом тікають.
Четвертий напрямок — економічний.
Тут влада пропонує гасла “або воюй, або працюй” і підвищення податків. Тобто дії, спрямовані на зниження мотивації працювати. А мали б думати про:
– залучення інвестицій і українського, і іноземного бізнесу у спільні проекти (а для цього – верховенство права і урізання сваволі перевіряючих і контролюючих органів),
– скорочення надмірних витрат (привіт “марафону”, “крадівництву” і тим же “контролюючим і перевіряючим органам”),
– оподаткування не доходів людей і бізнесу, а надмірних витрат і споживання.
Що з цих умов реально виконати, судіть самі.
І насамкінець. Нинішню команду багато хто вважає “майстрами комунікацій”. Мовляв, змогли ж вони отримати владу в 2019-му. Однак є один нюанс. Вони майстри дуже специфічного жанру. Знецінення опонентів, висміювання, наклеювання ярликів. Це справді корисно для боротьби за владу. Але для управління державою потрібні інші чесноти – зокрема, й у комунікаціях.
Треба уявляти собі, що робиш, які можливості маєш і як ними розпорядитися для країни, вірити в те, що робиш, і для чого. І вміти це спокійно розповісти, з повагою до аудиторії.
Без цього не допоможе ані монопольний “марафон”, ані тотальна перевага у російському “телеграмі”, ані ужимки на пресконференціях і виступах.
Це стає дедалі більш очевидним.
Фото: ОПУ
