Ми не в кіно. Хепі-енду не буде
Оце я в межах новорічної відпустки дивлюся 1+1 по телевізору в готелі. А там “Любовь в большом городє 3” з Зеленським, Кіркоровим та російським актором таким смішним із “поліцейського з Рубльовки”.
І я починаю розуміти декілька речей, які раніше не розумів.
Не те, що Зеленський ідіот, за якого проголосували, як за ідіота, тому що він соціально близький. Це я і раніше розумів. Інше.
Те, чому всі ці ідіоти реагують на кожний провал своїх ідіотських ініціатив лише зміцненням своєї впевненості в тому, що вони все роблять правильно, треба лише посилити лупашево.
Це кінематографічна логіка романтичної комедії з хепі-ендом.
Головний герой – незграбний, але дуже милий. Він нічого не вміє і абсолютно непристосований для виконання тих завдань, які перед ним поставлено сюжетом. Але головне – що він дуже хоче досягти добра, тому що він позитивний герой. І тому методом сценарного свавілля та інтенсивного використання бога з машини у фіналі досягається успіх ВОПРЄКІ ВСЄМУ НА СВЄТЄ.
Проблем тут одразу три.
По-перше, ми не в кіно. Сценаристів немає, і бога з машини вам не включать. Всім 3,14дець з часом.
По-друге, народ не в курсі, що він не в кіно, тому й далі продовжить голосувати за кіношні типажі, впевнено крокуючи в загальний 3,14дець.
По-третє, і це найгірше, ці монокретини теж не в курсі, що вони не в кіно, і впевнено чекають хепі-енду за те, що вони чесно і настирно йдуть проти всіх поганців, які заважають їм вірити в краще. Тобто проти нас.
А я нагадую, що це у поганого хлопця в кіно максимум кар’єри – з двовимірного нудного поганця стати складним неоднозначним багатовимірним поганцем, як Аль Пачіно. Перших треба кінчати і радіти. Других треба кінчати і ридати. Але кінчати треба і тих, і тих, така сценарна логіка. А у доброго хлопця кар’єра проста – він завжди добрий хлопець, навіть коли геноцид почне.
Погані хлопці – це ми. Добрі хлопці – це вони. Тому ми всі будемо сидіти по надуманих звинуваченнях безумного слідства. Добрий генпрокурор нас посадить.
Логотип © Никита Лебедев
