Пропаганда

1) Якщо людина несе антидержавницьку* та антиукраїнську дурню, то дискусія про те, робить вона це свідомо (зі злим або меркантильним наміром) чи неусвідомлено, не має смислу. Шкода наноситься однакова.

2) Людина, яка повірила пропаганді, не жертва, а співробітник ворога. Жертвами пропаганди є ті, проти кого пропаганда направлена, а не ті, хто їй повірив. І нехай вже Петро біля воріт розбирається, на яке коло пекла посилати небіжчика.

3) Контрпропаганда як і контрбатарейна боротьба без стрільби у відповідь відповідним калібром не обійдетеся. І бажано стріляти на упередження. Тому, коли ви бачите пропаганду з нашого боку, не вумнічайте – не хочете підтримати, то хоч промовчіть. Бо для таких як ви також місця в пеклі знайдуться.

__________________
* – відрізняйте антидержавницьку і антидержавну діяльність. Виступати проти держави (займатися антидержавною діяльністю) – це може бути і проти УРСР, і проти України Януковича і проти незалежної України 2014-2019 років. Цим можуть займатися і свої, і чужі.
Антидержавництво – це виступ проти права власної нації мати свою суверенну державу.

* * *

Пропаганда складається з системи кліше. Серед них є як “меми прямої дії”, так і “приховані” (обслуговуючі). Можна щиро вважати себе патріотом-державником і не сприймати прямолінійних “штампів”, але при цьому бути активним ретранслятором “підводок”. Саме у цю пастку потрапили більше 50 відсотків дорослих українців, включаючи людей, які дійсно є щирими патріотами. Коли валова кількість “пропагандистських “підводок” досягає порогової величини, тоді “меми прямої дії” заходять на ура. “Голі-босі”, “зубожілі”, “барига”, “свинарчуки”, “ліпецька фабрика” – це хрестоматійний приклад. Однак, неважливо, поширює людина пропагандистські “підводки” чи прямі пропагандиські гасла (див. пункти 1-2).