PROстими словами – 16.04.2022

1. Су-35 з території Білорусі по Львівщині – це не привід очікувати на репарації ще й від Білорусі?

Розумію, що вона “в долгах, как в шелках” перед росією та Китаєм. Але ми, українці, вже не добрі та терплячі сусіди.
Співучасть у мародерстві, звірства на Київщині – це саме співучасть, а не щось інше. Бо Білорусь офіційно не заявляла, що була окупована росіянами. Та не заявляла, що без її дозволу насильно росіяни використовують її як плацдарм для наступу на Україну. Значить, все добровільно. Жаль притомних білорусів, але навіть я особисто знаю, як цивільна, що таке російські бомбардувальники над мирним містом. Який це невимовний жах. Як це – перетворюватися на нажахану істоту, яка очікує смерті своєї і своєї родини під рев бомбардувальника. Над Харковом їх було 5-6 за раз, ми під ними виживали.
А захід України – це зараз сотні й сотні тисяч змушених переселенців, з дітьми.
Немає слів…

2. Півтора мільйони рублів за примітивну російську Ладу Пріору.

Їм, простим росіянам, самим смішно. Масло Лукойл не імпортне, а власного виробництва – в два-три рази дорожче. Нащо їм тепер взагалі автомобілі?
Он були відео, де на конях та телегах вибираються з села до найближчої лікарні. Сам Путін ржав на своїй пресконференції – якщо немає доріг, то нащо вам автомобілі? Тепер якщо немає комплектуючих, чи надмірна ціна на масло чи паливо – то нащо їм все це?
Тією ж дорогою вивчення іноземних мов росіянами – нащо? Їх що, десь в розвинених країнах хочуть бачити?

3. Спеціалісти кажуть, що норми нового будівництва повинні передбачати зручність потрапляння людей до бомбосховища.

А для цього багатоповерхівки не дуже підходять. Тому краще буде будувати будинки не великої висоти, наприклад, 5 поверхів. Можливо, наші міста будуть тепер мати вигляд більш європейський та затишний, а не перенасичуватися хмарочосами. Така собі затишна Бельгія чи Швеція…
А там, де відновлення вже починається з розчищення завалів та розмінування, встановлюються модульні будиночки для волонтерів та працівників ДСНС, як ось в Бородянці. Бо ще раз скажу, що українець по своїй суті – невтомний працівник. Він навіть під обстрілами буде лагодити покрівлю та висаджувати квіти. Розумію, саме тому українців і раніше, і зараз росіяни вивозять до своїх “є*єнєй”, бо окрім українців там працювати нікому.

4. Спробувала подивитися випуски Навального про те, як погано стає простим росіянам від війни в Україні.

Але для себе відмітила не ту думку, яку вони хотіли винести на першу шпальту. То вже їх проблеми. Мені ж кинулося в очі ось що.
Навіть російський опозиціонер буде наголошувати на тому, що “бєдный российский народ страдает”. Від Путіна, від війни, від бідності. Але коли я бачу кадри, як російський “бєдняк” закидує дрова в старезну піч, а поряд падає на голову стеля, а там ще відро стоїть замість українського дива – унітазу, то в мене перше питання – а від ліні російський “бєдняк” не страждає? Чи взяти полагодити стелю – це якесь диво, яке не може опанувати звичайний росіянин? Опозиціонери не пропонують своїм співгромадянам навчитися працювати? Вони спекулюють на халяві, на тому, що їх народ повинен отримати якісь гроші, якісь пільги – і поки вони ТАК мислять, в них немає майбутнього.
Сьогодні бачила сюжет про пару звільнених нами сіл на Харківщині – наші хлопці відганяють росіян до кордону. Так ось у кинутій техніці росіяни жрали, туди ж кидали сміття. В тому смітті воювали та там і спали, напевно. Не здивуюсь, якщо вони справляли там і інші потреби.
“Порода”…

5. “Проект відновлення АН-225 Мрія буде проводитися в широкій міжнародній кооперації за участі провідних компаній та підприємств глобальної авіаіндустрії…” – кажуть в “Антонові”.

Наша Мрія потрібна світу. І ми, українці, світу потрібні. А в кооперації з ким може відновитися російська авіація чи російські флагмани, чи взагалі щось російське – те ще питання.
Коли я чую прогнози щодо наступної російської війни проти України, то може спрощую, але питаю: Гаразд. У нас, наприклад, буде два роки, і у Росії буде два роки. За рахунок кого і чого вона зможе відновити сили для наступу – і в той же час хіба ми самі будемо сидіти, склавши руки, і не перетворюватися в укріплену фортецю?
Все в наших руках.