PROстими словами – 17.04.2022
1. У Харкові більше немає і, сподіваюсь, ніколи не буде пам’ятника Жукову.
Його знесли та вивезли на смітник.
На жаль, декому факт російської окупації, російської агресії, а раніше радянської окупації України доходить тільки через війну в його домі. Можливо, це до психіатрів – чому хтось бачить війну здалека, а хтось тільки тоді, коли зруйнують його лавочку біля під’їзду, його квартиру на третьому поверсі, та листоноша з Укрпошти не принесе пенсію через обстріли. На жаль, Харків у більшості був саме таким.
Зараз нас обстрілюють щоденно. До Харкова ще немає кілометрових черг тих, хто повертається додому, як до Києва. З нашої області навпаки ще евакуюються. І нас ще продовжать руйнувати.
Мені було боляче думати, що російські танкові колони заїдуть до Харкова по Московському проспекту, проїдуть повз пам’ятника Жукову, хтось вийде їх зустрічати по вулиці з ім’ям якогось російського ката чи “культурного діяча”.
І зараз є впевненість, що вже не заїдуть. І не проїдуть повз пам’ятника. І не вийдуть їх зустрічати. Бо не буде ні Жукова, ні їх прихильників, ні відритої дороги для агресорів. А Московський проспект ми ще перейменуємо. Можливо, як варіант, навіть на Маріупольський, бо йде саме на Донбас.
2. Викладу тут думку азербайджанського військового експерта Аміля Рустамзаде (тому що мова зайшла про Маріуполь).
Він каже, що не бачив повідомлень, щоб українці доставляли Азову продукти. Лише зброю. А тому зробив припущення, що утримання саме Азовсталі українськими підрозділами було добре сплановане. Можливо, там є запаси на два-три місяці. У росіян немає бомби, здатної пробити Азовсталь – це місто у місті. І тому росіяни не зможуть його взяти від слова “зовсім”. Так як Маріуполь відвертає на себе увагу понад 10 000 російських загарбників, забирає на себе їх час, зусилля та ресурси, то утримання Азовсталі можна приписати спланованій стратегії українського військового керівництва. А за два-три місяці такого утримання українська армія буде вже іншою, сильнішою, і буде мати нові наступальні можливості.
3. “Вы должны бояться украинскую армию”.
“- Зачем вы это делаете? – Вы должны бояться российскую армию…”.
Здається, це з допису Борислава Берези, він поставив запитання полоненому російському “офіцеру” та отримав відповідь.
Тому зроблю таке припущення, що теракти по Росії, які Росія робить сама для залякування свого населення українською армією, нам на руку. Брянськ, Бєлгород…
Бо “вы должны бояться украинскую армию”.
Крапка.
4. Росіяни замислюються над питанням, яким буде їх флот після ліквідації флагмана “Москва”.
Пишуть, що для подібних цілей потрібен великий корабель, але, щоб побудувати його, немає ні спеціалістів, ні технічних можливостей. Всі інші варіанти або на ремонті, або замалі, або застарі. До речі, які такі технічні спеціалісти? Частина затонула, а зробити подібний корабель без українців не вийде.
Єдине питання, яке повинно турбувати тепер “нєдогосударство” – нащо вам флот? Куди ви намилились? Вас ніхто не заправляє, ніхто не обслуговує, вас не хочуть бачити в міжнародних портах, а в акваторіях Азовського та Чорного морів ми якось наведемо лад і без росіян.
5. Дехто з ім’ям Варя Вахрушева виклала в соцмережі фото свого чоловіка, офіцера ВМС РФ, який затонув на тому самому флагмані “Москва”.
Ось що вона пише: “Наш герой! Умер, выполняя свой долг. Боролся до последнего вздоха за жизнь корабля. Мы рыдаем и скорбим. Ты всегда останешься героем в наших сердцах…”
А як ми ридаємо, Варя! Від сміху. Бо за те, як він “боролся за жизнь корабля”, його б власне керівництво розстріляло. Яке, до речі, вже арештоване силами Путіна. Бо таке “геройство”, яке проявляють збройні сили Росії, – це непрофесійність та низькоякісна імітація своїх обов’язків. Як він там боровся до “послєднєго вздоха?”
Російські Варі, не тіште себе ілюзіями, що ваші мужики якось дотичні до геройства. Ні ви, ні ваші мародери поняття не мають, що це таке.
Як пишуть американці, “Я думав, що знаю, що таке відвага. Але потім я дізнався про українців…”.
