Професура та попівство. Частина перша
Людство використовує чотири способи будувати картину Світу.
Перший – це сприйняття за реальність тільки того, що повторюється в чітко обмежених умовах, і що будь-хто інший може перевірити, спостерігаючи в цих же умовах. Зафіксовані у такий спосіб події описуються мовою математики й стають науковими знаннями.
Другий – це сприйняття за реальність обраних переказів про свідчення обраних людей. Отримані у такий спосіб знання відсортовуються та підганяються під невелике число простих постулатів і стають основою для релігії.
Третій – це використання релігійної або наукової картини світу у свій спосіб. По-перше, отриману інформацію приводять у відповідність законам логіки. По-друге, виключають будь-які обмеження, встановлені релігійними догмами чи науковими межами застосування теорій та законів. Такий спосіб зазирнути за горизонт нескінченності називається філософією.
І четвертий спосіб – це спонтанне та несистемне використання усіх трьох вищеназваних підходів до отримання знань про світ. Тут поодиноке явище може стати законом, а повторюване ігноруватиметься; тут логічність включатиметься і відключатиметься в залежності від настрою, як і довіра або недовіра до свідчень інших людей. Я називаю такий підхід – спонтанно-побутовим.
Насправді спонтанно-побутовий підхід – найбільш природний та притаманний кожній людині. Лише завдяки тривалим «тренуванням» і немалим зусиллям волі ми можемо уникати його в певні моменти свого життя. Однак і в роботах науковців проскакує релігійність чи тяга до філософії, в теологів з’являється прихильність до наукових методів, а філософи відмовляються від логічності або встановлюють межі застосування своїх концепцій.
Найчастіше ми просто лицеміримо. Ось тут ми, запилюючи горох, сприймаємо за знання лише повторювані і відтворювані явища, описані математично, а тут, стоячи за кафедрою собору, повністю ігноруємо це. Або ось тут ми проводимо класичні експерименти впливу добрив на ріст рослин, а тут віримо, що освячена вода має інші властивості без жодних дослідів. Або ось тут ми упаковуємо знання за законами логіки, а ось тут ми ігноруємо її відсутність у працях симпатичного нам мертвого філософа.
Люди лицемірні. Про це нам кажуть як засновники релігій, так і нейрофізіологи. Вони міряють світ, як Кайдашиха поле, – ось тут я науковець, а ось тут релігійний фанатик. Тому суперечка про те, чи можуть священики бути науковцями, а вчені – релігійними фанатиками позбавлена смислу. Можуть, тому що всі люди схильні до лицемірства та спонтанно-побутового способу отримання знань. Ньютон і Мендель були лицемірами, бо в одних випадках сприймали за реальність тільки повторювані та відтворювані явища, а в інших гаряче вірили в те, що не вписується не тільки в досвід, а й у логіку. Вони не зробили вибір між штанами і хрестиком. Ми усі люди і така наша природа.
Докладніше про спорідненість і відмінності релігійного і наукового буття в наступних дописах, коли матиму на те час.
