Олександр Турчинов: «План Б»

Олександр Турчинов

Опубліковано на сайті Цензор.НЕТ

Цей матеріал мене примусила написати традиційна відсутність реакції військово-політичного керівництва країни на завданий ворогом удар з використанням важкого озброєння по українській Авдіївці, який призвів до значних втрат серед наших військових.

Щоденні обстріли російськими окупаційними військами наших позицій, велика кількість убитих та поранених українських військовослужбовців, значні жертви серед мирного населення та руйнація цивільних будівель є переконливим свідченням фіаско анонсованих у 2019 році мирних ініціатив чинної української влади.

Впродовж двох останніх років нам розповідають про наявність альтернативного “Плану Б” на випадок зриву мирних домовленостей. Але жодного разу альтернативний план не був представлений чи анонсований. Незважаючи на криваві втрати, нам продовжують розповідати про “наближення миру” та “покращення статистики загиблих”.

Хочу допомогти керівництву країни з підготовкою “Плану Б”, хоча більш правильно і чесно сказати – єдино можливого плану збереження свободи і незалежності України. Сенс цього Плану дуже простий і зрозумілий – забезпечити надійний захист своєї країни та відновити поступове, але невпинне звільнення української землі від російської окупації.

 

Для визначення дієвої стратегії захисту України та головних напрямків зміцнення нашого оборонного потенціалу необхідний ретельний аналіз військових спроможностей ворога.

Станом на початок серпня поточного року поблизу та вздовж кордону з Україною створено три міжвидових угруповання, які здатні без оголошення мобілізації та за мінімальних підготовчих заходів проводити раптові наступальні дії на території нашої країни. РФ здійснюється активне формування нових військових частин (з’єднань та об’єднань), а також реорганізація існуючих військових формувань з метою нарощування їхнього бойового потенціалу. Вздовж державного кордону України розгорнуто 28 батальйонно-тактичних груп. Завершується формування трьох нових об’єднань – двох армій та армійського корпусу, які до кінця 2021 року планують набути повної оперативної готовності.

На Західному стратегічному напрямку нам безпосередньо загрожує 20-та загальновійськова армія. Її основні ударні сили – 3-я та 144-а мотострілецькі дивізії. На озброєнні 448-ї ракетної бригади 20-ї армії – оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК) “Іскандер”. На Південно-західному стратегічному напрямку діє 8-а загальновійськова (ударна) армія у складі 150-ї мотострілецької дивізії, 20-ї окремої мотострілецької бригади та оперативно підпорядкованих 1-го (Донецьк) і 2-го (Луганськ) армійських корпусів. В армії передбачено створення ракетних бригад ОТРК “Іскандер”.

Загальна чисельність наземного угруповання ЗС РФ вздовж кордону України на даний час – 87 тис. військовослужбовців, до 1100 одиниць танків, до 2600 бойових броньованих машин, до 1100 артилерійських систем, до 360 ракетних систем залпового вогню, 18 оперативно-тактичних ракетних комплексів.

Загальна чисельність наземного угруповання збройних формувань РФ на тимчасово окупованих територіях України в Донецькій та Луганській областях становить близько 35 тисяч військовослужбовців, до 480 одиниць танків, до 910 бойових броньованих машин, до 720 артилерійських систем, до 200 ракетних систем залпового вогню.

На території тимчасово окупованої Російською Федерацією АР Крим створено потужне міжвидове угруповання військ (сил), що охоплює наземний, повітряний і морський компоненти та нараховує близько 33 тисяч військовослужбовців. Його головною ударною силою є 22 армійський корпус. Військова інфраструктура, що створена на півострові, повністю готова до розгортання та використання ядерної зброї.

Триває формування центрів забезпечення мобілізаційного розгортання, безпосередньо наближених до нашого кордону, на базі яких можливе формування до 4-х загальновійськових дивізій (Богучар, Каменськ-Шахтинський, Новоозерне). Техніка та озброєння – танки, бойові броньовані машини, артилерійські системи, ракетні системи залпового вогню та оперативно-тактичні ракетні комплекси.

Вищезгадані військові з’єднання є так званим першим ешелоном можливого повномасштабного вторгнення в Україну. З метою забезпечення об’єктивності оцінки загроз доцільно враховувати спроможності другого ешелону вторгнення.

У 2014 році Указом Президента РФ була відтворена Перша танкова армія, яка увійшла до складу Західного військового округу (ЗВО). Сьогодні в складі Першої гвардійської танкової армії – мотострілецькі, танкові, артилерійські, ракетні, зенітні ракетні та інші з’єднання та військові частини. У тому числі, відомі Таманська і Кантемирівська дивізії, на даний час за своїм бойовим складом це потужні з’єднання з реальним бойовим досвідом. Перша гвардійська танкова армія перебуває в постійній повній бойовій готовності та вважається найбільшим за чисельністю з’єднанням у військах РФ. Перші Т-14 “Армати”, БТР “Курганец-25” та БМП “Бумеранг” поставленні саме в 1-шу танкову армію. Військові частини армії мають на озброєнні Т-80, Т-72Б3, Т-90, бойові машини піхоти БМП-2, БМП-3, бронетранспортери БТР-82АМ, а також оперативно-тактичні ракетні комплекси “Искандер-М”. Йдеться про близько 1000 танків та щонайменше вдвічі більшу кількість інших броньованих машин.

Головна небезпека 1-ї танкової армії полягає в можливому її застосуванні із білоруського напрямку. Втративши легітимність у Білорусі, Олександр Лукашенко опинився у повній залежності від РФ, тому ймовірність відкриття так званого Білоруського фронту вторгнення в Україну є надзвичайно високою.

В резерві на Південно-західному стратегічному напрямку знаходяться 49 та 58 армії Південного військового округу РФ. Вони можуть використовуватись для посилення наступальних дій 8 Армії на сході нашої країни, а також для швидкого посилення кримського угруповання для удару з півдня.

Небезпека морської компоненти РФ має щонайменше два виміри. Один – висадка десанту на узбережжя Азовського та Чорного морів з метою контролю територій та морської блокади України, захоплення дамби Каховської ГЕС та інженерних споруд Північно-Кримського каналу для подачі прісної води на окуповану територію АР Крим. Другий – блокування судноплавства України на торговельних шляхах в Чорному та Азовському морі.

Треба врахувати, що українське узбережжя Чорного і Азовського морів має велику кількість десантно небезпечних ділянок. Головними суб’єктами цієї загрози є: 22-й армійський корпус РФ, бригада морської піхоти ЧФ РФ, три полки авіації та десантний батальйон, дислокований у Феодосії, який планують переформовувати в полк. В 2018 відбулися масштабні навчання збройних сил РФ з участю близько 2000 десантників, легендою яких була висадка десанту на морське узбережжя в Одеській та Миколаївських областях.

На півночі АРК сформовано нову вертолітну групу (Мі-8), головним завданням якої є висадка десанту для захоплення інфраструктури Північно-Кримського каналу.

Чорноморський флот РФ має високий бойовий потенціал. За останні п’ять років ЧФ РФ поповнився 16 новими бойовими кораблями, катерами та підводними човнами, у більшості з яких на озброєнні ракетні системи “Калибр-НК” та “Калибр-ПЛ”, здатні вражати цілі на великих відстанях. ЧФ РФ має якісну перевагу над ВМС ЗСУ й налічує до 40 бойових кораблів, 7 дизель-електричних підводних човнів та 15 бойових катерів. Із них 11 надводних кораблів (3 фрегати, 2 малі ракетні кораблі) та 6 підводних човнів є носіями крилатих ракет морського базування типу “Калибр”. Їхній сумарний ракетний залп, з урахуванням берегових батарей в Криму, становить 156 ракет. До складу ЧФ РФ включено два малі ракетні кораблі та патрульний корабель проєкту 22160 “Василий Быков” (ще два кораблі будуються). На борту останніх передбачена можливість розміщення безпілотників та ударного ракетного комплексу “Клаб-К”.

Захоплені газодобувні платформи, так звані “вишки Бойка” РФ використовує не тільки для незаконного видобутку газу з українських родовищ, а також для розміщення потужної розвідувальної апаратури. Це дає змогу контролювати повітряну, надводну й підводну ситуацію в північно-західній частині Чорного моря. За необхідності ЧФ РФ може швидко посилюватися корабельним складом Каспійської флотилії.

Повітряно-космічні сили РФ не застосовувалися в ударних операціях проти України, однак брали активну участь для перекидання військових з’єднань на початку окупації АР Крим. РФ здатна перекидати сили й засоби повітряно-космічних сил на будь-які відстані й здійснювати операції глобального масштабу.

Військові авіаційні спроможності повітряно-космічних сил РФ, в межах оперативного порядку застосування по відношенню до України, становлять до 440 літаків, з них бойових – 330, до 210 вертольотів в тому числі 150 ударних та багатоцільових.

Для забезпечення наступальних дій з повітря ГШ РФ може додатково задіяти можливості 4-ї та 6-ї армії повітряно-космічних сил, що створює багатократні переваги повітряно-космічний сил РФ над військово-повітряними силами ЗСУ.

Російські збройні сили мають значну перевагу в чисельності, озброєнні і військовій техніці над ЗСУ. Але використання російських військових в бойових діях на Донбасі засвідчили повну відсутність у них мотивації вмирати за імперські амбіції Кремля. Більшість російських військовослужбовців мають не тільки відсутність мотивації і низький бойовий дух, але і низьку професійну підготовку, на противагу елітним підрозділам армії РФ.

Розуміючи величезну небезпеку, що загрожує нашій державі, ми повинні припинити шукати “мир” в залитих кров’ю очах тирана, тверезо аналізуючи ситуацію, визначити пріоритетні і дієві заходи протидії агресору в умовах обмежених фінансових, матеріально-технічних та людських ресурсів.

Щоб успішно протистояти російській загрозі, необхідна консолідація та мобілізація нації, нашого оборонного, економічного і, передусім, інтелектуального потенціалу. Ми не можемо і не повинні копіювати російські збройні сили, але повинні виявляти їхні слабкі місця і вкладати наші доволі обмежені ресурси в найбільш ефективні технології знищення військової техніки і особового складу ворога, задіяні в наступальних операціях. Головне – це знову повернути в основу державної політики втрачений за останні два роки пріоритет зміцнення обороноздатності країни.

Треба зрозуміти, що піар і балаканина не можуть замінити структурних реформ, зміцнення ЗСУ та переходу на стандарти НАТО, які надають армії нових спроможностей та можливостей. В  України не існує альтернативи євроатлантичній інтеграції, але питати “Чому ми не в НАТО?” треба не у Байдена, а у себе.

Відсутність стратегічного бачення у військово-політичного керівництва країни та відповідного планування, що трансформується у відсутність конкретних цілей та бойових завдань, окрім заборони стріляти та наступати, – демотивує і деморалізує армію.

Те, що відбувається з військами, що захищають країну на сході, не можна навіть назвати “пасивною обороною”. Тому що останнє хоча б передбачає постійне зміцнення власних оборонних позицій. У нас за два роки вони не стали краще ні у військовому, ні в інженерно-технічному плані. Бетон і залізо не замінили прогнилу деревину. Відсутність якісного зв’язку, сучасних систем спостереження, ефективної медичної допомоги, нового озброєння та відремонтованої техніки. На цьому фоні відредагована статистика не може приховати зростання числа вбитих та поранених, а також виправдати пасивність і бездіяльність.

Більше не можна зволікати зі зняттям обмеження на застосування сили та адекватної відповіді на кожну провокацію ворога. Тільки страх невідворотності значних втрат від асиметричних ударів примусить російсько-терористичні угруповання на сході почати згортати бойову активність.

Прийшов час повернутися до тактики покрокового наступу (“повзучого наступу” за визначенням ворога), яка довела свою ефективність в 2016-2018 роках. Тільки ця тактика свого часу дозволила нам без прямого боєзіткнення з основними силами армії РФ та з мінімальними втратами просунутись на десятки кілометрів на схід, звільнивши значну кількість населених пунктів.

Головним і найбільш цінним ресурсом обороноздатності країни є наші солдати і офіцери, що мають професійну підготовку та бойовий досвід. Без відповідного ставлення, гідного матеріального забезпечення та соціального захисту ми щодня втрачаємо ключову складову боєздатності наших Збройних сил. Кваліфіковані, підготовлені фахівці, офіцери і солдати-контрактники масово звільняються з ЗСУ.

Останній раз заробітну плату (грошове забезпечення) в ЗСУ підвищували ще під час президентства Порошенка. ЗМІ неодноразово цитували заяви функціонерів Міноборони й Генштабу, що зарплату військовим в 2021 році підвищувати не планують, що грошове забезпечення військовослужбовцям залишиться на рівні 2020 року, насправді на рівні 2019!

Не відбувається коригування грошового забезпечення військовослужбовців навіть на рівень інфляції. В поточному році воно стало на 27% нижче за рівень середньої зарплати в державі. При тому, що в 2016-2017 роках зарплата військового становила 160% від середньої зарплати по Україні.

Значним демотивуючим чинником щодо продовження служби є також проблеми реалізації досвіду, отриманого під час міжнародних, зокрема, закордонних навчань – досвід ніяк не аналізують, не систематизують та не використовують. Практичний досвід, отриманий під час боїв зі збройними формуваннями РФ жодним чином не використовується в навчальних й підготовчих практиках в ЗСУ, при тому що партнери України вважають такий досвід однією з головних засад підвищення готовності до стримування й відсічі агресій РФ.

Чинне військове керівництво держави зупинило програми підвищення соціальних стандартів військовослужбовців ЗСУ, соціального захисту членів їхніх родин і ветеранів. Незважаючи на те, що ЗСУ, як державний інститут, зберігає найвищий рівень довіри в суспільстві, самі військовослужбовці й ветерани втрачають свій почесний суспільний статус, відчувають свою соціальну незахищеність та іноді змушені вимагати уваги до проблем Захисника Вітчизни суспільно небезпечними способами.

Попри переможні заяви керівництва Міноборони і Генштабу про плани забезпечення житлом військових, із 1,2 млрд грн, передбачених на квартирне забезпечення в бюджеті Міністерства оборони України, за пів року витрачено тільки 200 млн грн. Зупинено передачу житла військовим у власність. Програми іпотечного кредитування, лізингу, аналоги яких працюють вже тривалий час в Міністерстві внутрішніх справ, в Міноборони досі не запущені.

У сукупності вищезазначене формує системну проблему дієздатності ЗСУ як інституту забезпечення воєнної й державної безпеки. Саме тому підвищення грошового забезпечення до рівня, що значно перевищує середньостатистичну зарплату в країні, підняття соціальних стандартів проходження військової служби стають пріоритетом реалізації стратегії захисту країни та переходу на стандарти НАТО.

Військовий парад до 30-ї річниці Незалежності України довів, що за чинної влади в країні припинилася розробка нових видів озброєння та військової техніки. Все, що проїхало по Хрещатику, було розроблене та, й в більшості випадків, зроблене до 2019 року. Більше того, бронемашини та тягачі з муляжами ракет є яскравим свідченням того, що багато перспективних проектів було злочинно заморожено. Про них згадали тільки щоб сформувати показушні ряди, а не для захисту країни. Взагалі, останні два роки фінансування державного оборонного замовлення свідчить про повну відсутність у військово-політичного керівництва країни стратегічного бачення та розуміння реальних загроз у випадку розв’язання Кремлем повномасштабного військового конфлікту. В країні третій рік поспіль не лише зривається виконання державного оборонного замовлення, але і повністю деформується логіка його формування. Це – або закупівля морально застарілого озброєння виробництва радянських часів та старих неякісних боєприпасів за корупційними схемами, або фінансування показушних проєктів, які ніяк не можуть вплинути на зміцнення оборони (на кшталт замовлення одного танку “Оплот” для участі в параді), або вкладання коштів у непідйомні для оборонного бюджету проєкти ОіВТ іноземного виробництва, задовольняючи інтереси міжнародних партнерів, а не оборонні пріоритети власної країни.

Продовження подібної вакханалії несе реальні загрози для національної безпеки України. Саме аналіз наступальних спроможностей російської армії для забезпечення найбільш ефективних заходів протидії повинен стати головним пріоритетом формування ДОЗ в умовах достатньо обмеженого оборонного бюджету.

Коротко зупинюсь на деяких ключових пріоритетах.

Сухопутні війська України мають в строю близько 800 танків різних модифікацій, близько 1000 бойових машин піхоти та бронетранспортерів (класу БТР-3, БТР-4); близько 400 бронетранспортерів (класу БТР-60, БТР-70, БТР-80, МТ-ЛБ, БТР-Д).

Таким чином, з огляду на зазначену вище статистику, збройні формування РФ переважають ЗСУ за кількістю броньованої техніки, що може бути оперативно застосована для наступу на територію України, зокрема, за кількістю танків, – більше ніж у два рази та за кількістю броньованих машин, – у три з половиною рази. Якщо взяти до уваги кількість танків та броньованої техніки, що може бути застосована ворогом у другому ешелоні вторгнення, ця пропорція набуває вражаюче негативних значень для України.

За таких умов ключовим питанням захисту держави стають можливості нашої протитанкової оборони.

На озброєнні Збройних Сил України наявні такі протитанкові ракетні комплекси:

  • протитанковий керований ракетний комплекс 9К111 “Фагот” – радянський/російський переносний протитанковий ракетний комплекс з напівавтоматичним командним наведенням по дротах, розробки 70-х років минулого століття;
  • протитанковий керований ракетний комплекс 9К111-1 “Конкурс” – радянський протитанковий ракетний комплекс з напівавтоматичним командним наведенням по дротах, розробки 70-х років минулого століття;
  • комплекс “Стугна-П” – сучасний український протитанковий ракетний комплекс другого покоління, розроблений київським конструкторським бюро “Луч”;
  • комплекс “Корсар” – сучасний український протитанковий ракетний комплекс, розроблений ККБ “Луч”;
  • комплекс FGM-148 “Джавелін” – сучасний переносний протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) виробництва американських підприємств Raytheon та Lockheed Martin.

Практика застосування ПТРК “Фагот” та ПТРК “Конкурс” виявила значну непридатність цих комплексів в умовах сучасного бою. Відсоток відмов (неспрацювання) під час пуску становив  68%, не говорячи про низьку ефективність ураження ракетою, яка наводиться на ціль через дротовий зв’язок. Фактично, застосування цих морально та фізично застарілих радянських комплексів демаскує позицію та наражає протитанковий розрахунок на більшу небезпеку, ніж ціль на яку комплекс наводиться.

FGM-148 “Джавелін” заборонений до застосування на першій лінії оборони.

Єдиними ефективними засобами протитанкової боротьби в Збройних Силах України є комплекси “Стугна-П” та “Корсар” вітчизняного виробництва. Ці комплекси довели свою майже 100% ефективність у бойовому застосуванні під час відсічі та стримування агресії РФ в Україні. Комплекси мають значний попит на міжнародних ринках озброєння, що є додатковим свідченням якості цих протитанкових комплексів вітчизняного виробництва.

Забезпеченість Збройних Сил України ракетами для комплексу “Корсар” становить 10% від потреби, ракетами “Стугна-П” – 50% від потреби. Потреба обрахована на засадах заявленої “тиші” на фронті і є дуже заниженою.

Загальна кількість пускових “Стугна-П” та “Корсар” в Збройних силах України, включаючи склади та арсенали – не більше 300 і 100 одиниць, відповідно. При цьому мінімальна потреба ЗСУ, з урахуванням кількості бронетехніки РФ на наших кордонах, становить щонайменше 1500 пускових “Стугна-П” та 500 пускових “Корсар”.

В умовах, що значно переважають бронетанкові сил противника, головними засобами протитанкової оборони, що можуть бути швидко масштабованими до паритету існуючих загроз потенційної сухопутної наступальної операції ворога із застосування важкої броньованої техніки, є виключно сучасні протитанкові ракетні комплекси.

Виробник комплексів “Стугна-П” та “Корсар” Київське конструкторське бюро “Луч” має вільні виробничі потужності та спроможності для повномасштабного забезпечення Збройних Сил України протитанковими комплексами, ракетами й тренажерами в кількості, достатній для підготовки розрахунків, забезпечення військової стратегії стримування та знищення броньованої техніки противника у разі можливого наступу.

Сучасні методи ведення військових дій виявили необхідність підвищення мобільності протитанкових розрахунків, створення мотопіхотних з’єднань протитанкової боротьби. Самохідні протитанкові радянські ракетні комплекси – 9П148 з ракетами “Конкурс” на базі БРДМ-2 і “Штурм-С” застаріли і потребують заміни на сучасні, колісні, високопрохідні легкоброньовані платформи, оснащені бойовими модулями із вітчизняними ПТРК типу “Стугна-П”, сучасними всепогодними засобами наведення й управління вогнем.

Такі моторизовані протитанкові комплекси вітчизняного виробництва мають стати головним засобом забезпечення відсічі й стримування агресії у разі масованого застосування ворогом танків та іншої броньованої техніки. Саме тому для забезпечення надійної протитанкової оборони необхідно невідкладно збільшити державне оборонне замовлення на протитанкові комплекси вітчизняного виробництва та тренажери до них. Вирішити питання можливості застосування на першій лінії оборони FGM-148 “Джавелін”, провести відповідні навчання для підготовки розрахунків. Переглянути штатний розпис (кількість, комплектність) з’єднань протитанкової боротьби у військових підрозділах ЗСУ. Проводити інтенсивні навчання та підвищення рівня готовності. Створити та забезпечити комплектацію високомобільних мотопіхотних з’єднань протитанкової боротьби на базі наявної та допущеної до експлуатації броньованої колісної техніки шляхом її модернізації та комплектування вітчизняними сучасними ПТРК зі всепогодними засобами наведення, управління вогнем та захищеним зв’язком.

В питанні забезпечення ЗСУ засобами реактивної та ствольної артилерії треба зазначити такі проблеми:

  • понад 18-місячна затримка випробувань 2С22 “Богдана” – перспективної української колісної самохідної гаубиці-гармати натівського калібру 155 мм.
  • значний дефіцит від потреби пострілів/снарядів для систем 152-мм гармати-гаубиці 2А36 “Гіацинт”, Д-20, 100-мм протитанкової гармати МТ-12.
  • обмежене державне замовлення РЗСВ “Вільха” й затримка в фінансуванні і координації робіт щодо постановки на озброєння та запуску виробництва перспективної модифікації “Вільха-М”.

Ці питання потребують невідкладного вирішення з відповідною корекцією ДОЗ на поточний та наступний роки.

Для посилення необхідної в сучасному бою вогневої міці та ефективності застосування артилерії необхідно терміново забезпечити підрозділи стволової артилерії ЗСУ сучасними системами позиціонування та наведення, а також тактичними безпілотниками розвідки та коригування вогню. Відновити заблоковане останні два роки власне виробництво снарядів і мін, а також сучасних вибухових сумішей. Національна стратегія розвитку артилерії має ставити за мету повний відхід від радянських артилерійських систем шляхом поетапного переходу на системи стандартів НАТО (першочергово, – це стосується гаубичної артилерії калібру 155 мм). Така стратегія не тільки забезпечить сумісність артилерійського озброєння ЗСУ з арміями НАТО в параметрі управління і маневру вогнем, (зокрема, збільшення дальності та точності враження цілей), а й відкриє широкі можливості постачання боєприпасів від світових виробників.

На морському напрямку Україна змушена перебувати в глухій обороні, адже потенціал ВМСУ не можна навіть порівняти із військово-морськими силами РФ.

ВМС України мають один фрегат радянських часів проєкту 1135 (Кривак III по класифікації НАТО) – “Гетьман Сагайдачний”, водотоннажністю 3510 тон. Цей корабель – флагман ВМС України, але ядро військово-морської бойової спроможності країни походить від 10 патрульних катерів п’яти різних класів, кожен з яких має водотоннажність менше 300 тонн, переважна більшість яких витісняє менше 170 тонн.

У 2020 році Україна заявила про масштабні проєкти із закупівель для ВМС України:

  • із Великобританією – меморандум про кредит на закупівлю ракетних катерів і розвиток інфраструктури (до 1,6 млрд доларів);
  • із Туреччиною – контракт на закупівлю корветів проєкту ADA (до 1,3 млрд. доларів);
  • із США – контракти на закупівлю нових патрульних катерів Марк-6 (до 600 млн. доларів) і контракт на закупівлю б/в патрульних катерів типу Island;
  • із Францією – контракт на закупівлю патрульних катерів FPB-98 Mk.1 (160 млн доларів) для Держприкордонслужби.

Україна буде в надскладній ситуації, якщо РФ ухвалить рішення повністю заблокувати судноплавство під українським прапором в Чорному та Азовському морі.

Шляхи суден в Чорному морі з протоки Босфор до портів України пролягають через вузький прохід між островом Зміїний та окупованим РФ українським шельфом Одеського газового родовища. Це коридор завширшки лише 13,5 миль (25 км).

Атака на острів Зміїний із подальшим його захопленням може дозволити РФ ігнорувати кордони виключної економічної зони Україна та спробувати повністю відрізати нашу державу від основних морських шляхів.

47 додаткових катерів та 5 корветів, які купує (планує купити) Україна не змінять баланс сил ву Чорноморському регіоні та не вплинуть на можливий театр воєнних дій. Такий самий висновок міститься в тексті рішення Державного департаменту США про дозвіл продажу України 16катерів Mark VI за 600 млн доларів США – “The proposed sale of this equipment and support will not alter the basic military balance in the region”. Разом з тим, заплановані видатки повністю розбалансовують наш оборонний бюджет.

ВМСУ мають украй обмежений потенціал, зокрема, засобів берегової реактивної та ствольної артилерії і сил морської піхоти. Певною мірою це планувалося компенсувати шляхом широкого застосування вітчизняних протикорабельних крилатих ракет (ПКР) “Нептун” корабельного, авіаційного та берегового базування, які здатні знищувати будь-які цілі в Чорному та Азовському морях.

Комплекс берегової оборони ПКР “Нептун” пройшов державні випробування, але був включений до державного оборонного замовлення на 2021 рік в обсязі, що не відповідає мінімальним потребам розгортання – було замовлено тільки один дивізіон проти планованих трьох. Було навіть зменшено кількість ракет у складі єдиного замовленого комплексу, в зв’язку із ухваленим  рішенням використовувати значно дорожче транспортне шасі TATRA замість вітчизняного КРАЗ.

Плани розробки авіаційної версії базування крилатих ракет (потенційними носіями можуть бути Су-24 або Су-27), ведуться із значним відставанням й обмеженим фінансуванням замовником – Міноборони.

У зв’язку із відсутністю фінансування призупинені дослідно-конструкторські роботи з розробки корабельного варіанту  ПКР “Нептун”, внаслідок чого, зокрема, не відбулася закладка на заводі “Кузня на Рибальському” ракетно-артилерійського катера (шифр “Лань”) – потенційного та єдиного вітчизняного носія ПКР “Нептун”. Загалом ситуація щодо перспектив існування єдиного вітчизняного виробника бойових катерів є невизначеною, в зв’язку із замовним розслідуванням окремих кримінальних проваджень, що призводить до втручання в поточну господарську діяльність підприємства та повного блокування його роботи.

Існуюча концепція розвитку ВМС України та наявні ресурси не створюють можливостей здійснювати довготривалі, автономні, комплексні, в тому числі, атакувальні військові операції у відкритому морі. Наші можливості обмежені та фактично зводяться до участі в операціях правоохоронного характеру, захисту узбережжя морів у складі зведеного багатовидового контингенту.

Головним засобом відсічі й стримування агресії з моря є наявні та перспективні зразки реактивної, ствольної артилерії, багатоцільові й протикорабельні ракетні комплекси та розгортання декількох сучасних загоризонтних РЛС берегового базування з метою вчасного виявлення агресивних намірів Чорноморського флоту Російської Федерації та цілевказання для наших засобів ураження.

Беручи до уваги наявні та перспективні спроможності ВМС ЗСУ, в короткостроковому й середньостроковому горизонті планування, з урахування наведеної статистики потенційної щільності вогневого ураження крилатими ракетами “Калибр”, що можуть застосовуватися як по наземних так і по морських цілях, – дієвою стратегію в Чорному та Азовському морях може бути стратегія закриття зон доступу (A2/AD) anti-access area denial.

Реалізація стратегії захисту від агресії з моря має ґрунтуватися на:

  • пріоритетному застосуванні вітчизняної протикорабельної крилатої ракети “Нептун” корабельного, авіаційного та берегового базування;
  • перспективних вітчизняних розробках, що можуть стати потужним засобом стримування та відсічі не тільки сухопутних військових загроз, а також загроз з моря, а саме, – РСЗС “Вільха-М” й самохідні 155 мм гармати-гаубиці, що демонструють на випробуваннях, які тривають, високу точність ураження цілей на відстанях до 100 км і 42 км відповідно.

Реалізація стратегії як дієвого способу захисту морських кордонів та узбереж потребуватиме значної корекції державного оборонного замовлення на 2021 та наступні роки.

Ще одним із доступних Україні пасивних способів закриття зон доступу (A2/AD) може бути мінування акваторій, хоча в сучасних умовах ефективність такого способу є сумнівною і нераціональною, з огляду на високе транспорте значення акваторій Чорного й Азовського морів.

Загальний обсяг програм закупівлі катерів та інших військових кораблів малого класу для ВМС України перевищує 4 млрд доларів. Обсяг ДОЗ Міноборони в 2021 році є еквівалентом 0.85 млрд доларів. Оскільки реалізація таких проєктів державних оборонних закупівель не змінює баланс сил в Азовсько-Чорноморському басейні, не забезпечує закриття зон доступу (A2/AD), фінансування заходів у такому обсязі в найближчі два роки не видається раціональним і потребує корекції.

Військово-повітряні сили України мають в рази менші спроможності порівняно із ВКС РФ – загалом близько 100 літаків радянської розробки, в тому числі Су-27, МіГ-29, Су-24, Су-25. Парк Повітряних сил не поповнювався новими літаками вже 30 років. Військова авіація України може вичерпати свій ресурс і втратити боєздатність максимум через 10 років, а моральну застарілість можна констатувати вже сьогодні.

Середній наліт українських пілотів невисокий – суттєво менший за пілотів країн НАТО й РФ. В 2020-2021 роках кількість тренувальних та інших вильотів зменшилася порівняно із 2017-2019 роками. Можливо, однією з причин є дефіцит авіаційного гасу, перша закупівля якого в 2021 році відбулася тільки 6 липня, після майже річної паузи. Останні два роки спостерігається масове звільнення з лав ЗСУ військових льотчиків, зокрема, тих, хто має бойовий досвід. Зокрема, впродовж останніх двох років з лав ЗСУ звільнилося близько 140 осіб льотного складу, ще понад 40 офіцерів хочуть звільнитися вже цього року.

Найбільш небезпечний для виконання пріоритетних задач захисту країни є стан готовності протиповітряної оборони держави. Навіть за умови проведення невідкладних першочергових заходів забезпечення належної координації дій підрозділів ППО, вони не здатні утримати противника від можливої повітряно-наступальної операції. Рівень ефективності системи зенітно-ракетного  прикриття не перевищує 9%. Навіть за умови повноцінного функціонування, система може виявити свою суттєву недієздатність в умовах активного електромагнітного придушення, постановки перешкод, з урахуванням наявних в ПКС РФ спроможностей.

За офіційними даними, виконання завдань зенітного ракетного прикриття угруповань військ та важливих об’єктів інфраструктури здійснюють 5 зенітних ракетних бригад і 6 зенітних полків. Однак заявлена спроможність має сумнівне практичне застосування.

На забезпеченні Збройних Сил України перебувають близько 40 окремих зенітних ракетних дивізіонів (озрдн), що мають на озброєнні комплекси “Бук”, С-125, С-300П і С-300В, які однак перебувають в проблемному технічному стані готовності – справність зенітно-ракетних комплексів не перевищує 30%.

Основною проблемою (технічною несправністю) систем є відсутність НВЧ приладів – загальновідомих клістронів. Залегендовані (неофіційні) поставки клістронів з РФ провокативно розкриті і заблоковані українськими правоохоронними органами, власного виробництва Україна не має. Жодних кроків для налагодження вітчизняного виробництва цього критичного функціонального елемента зенітно-ракетних комплексів останнім часом не здійснюється.

Ступінь зносу справних – встановлених або наявних НВЧ приладів зенітних ракетних комплексів “С300П” станом на сьогоднішній день становить від 70% до 90%.

Інша системна проблема наявних комплексів зенітного ракетного озброєння – це наближення граничних термінів придатності зенітних керованих ракет (ЗКР). 90% запасу ЗКР 1985-1990 років виготовлення. За таких умов всі заплановані проєкти посилення вітчизняного ППО останні два роки повністю заблоковано! Повністю зупинені розпочаті у 2017-2019 роках роботи зі створення власного виробництва ЗКР та ЗРК.

Сумна картина із засобами ППО поля бою сухопутних військ. Так, на озброєнні перебувають “Голка-1” – радянський переносний зенітний ракетний комплекс, розроблений і прийнятий на озброєння в 1981 році, а також “Стріла-2” – радянський переносний зенітний ракетний комплекс, прийнятий Збройними силами СРСР в 1968 році.

Хоча комплекс “Голка-1” і може вважатися доволі дієвим засобом проти окремих типів повітряних загроз, кількість цих ПЗРК у ЗСУ суттєво зменшилася внаслідок застосування не за призначенням.

В 2018-2019 Україна підписала низку меморандумів з підприємствами оборонно-промислового комплексу Туреччини про участь в розробці та обмін напрацюваннями за програмою створення сімейства ракетних комплексів “земля-повітря” від малого до великого радіусу дії – HiSAR, що розробляються турецькими компаніями ASELSAN та ROKETSAN й субпідрядниками Tubitak Sage та Meteksan Savunma. Туреччина була зацікавлена в співпраці з Україною з питань твердого ракетного палива для зенітних керованих ракет, а Україна мала отримати доступ до зенітних технологій, розроблених Туреччиною. В 2020-2021 році ця співпраця повністю припинилася НЕ за ініціативою Туреччини.

З огляду на наведені проблеми, для захисту повітряного простору України необхідно негайно визначитися з базовим літаком українських військово-повітряних сил, який повинен замінити парк морально застарілих радянських літаків, що перебувають на озброєнні нашої армії. Це рішення потребує негайного ухвалення у зв’язку з тим, що для його реалізації необхідно провести складні переговори зі світовими лідерами виробництва військової авіатехніки та урядами їхніх країн, зарезервувати значні фінансові ресурси та надати державні гарантії під довгострокові кредитні лінії і забезпечити підготовку льотного складу. На перехідний період провести глибоку модернізацію існуючих платформ, зокрема, МІГ-29с, у межах військово-технічної співпраці з провідними компаніями стратегічних партнерів з урахуванням досвіду повітряних сил Азербайджану, що здійснили аналогічний проєкт.

На базі перспективних розробок українських оборонних підприємств є всі передумови для створення ударного авіаційного безпілотного комплексу оперативно-тактичного і оперативного рівня. Необхідно розпочати бойове застосування БПЛА “Байрактар” для напрацювання досвіду та тактики використання ударної безпілотної авіації.

Терміново відновити роботу та забезпечити фінансування проєкту створення вітчизняного зенітного ракетного комплексу середнього радіусу дії (до 100 км) на базі розробок ККБ “Луч”.

Заяви військово-політичного керівництва України, щодо закупівлі зенітно-ракетних комплексів Patriot (США) не відповідають нашим фінансовим можливостям. Високоефективним та значно дешевшим рішенням є модифікований ракетний комплекс виробництва компанії Raytheon (США) – SLAMRAAM (Surface Launched Advanced Medium Range Air-to-Air Missile).

Комплекс SLAMRAAM в складі чотирьох радіолокаційних керованих ракет AMRAAM встановлюється на рухому наземну платформу, зокрема, на платформу HUMVEE (відома як Хаммер в Україні). Довідково: Ракета AIM-120 AMRAAM (Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile) – це всепогодна керована ракета середньої дальності. Ракети даного класу призначені для ураження повітряних цілей за межами прямої видимості цілі (Beyond Visual Range (BVR).

За останні декілька років такі комплекси були погоджені до продажу Держдепом США за програмами зовнішніх військових продажів Міністерства оборони США (Foreign Military Sales) на виконання замовлень урядів Оману, Індонезії, Литви, Австралії, Індії та Угорщини.

Ці комплекси могли б стати ефективною заміною застарілих ЗРК “Бук”, “Куб”, бути застосовані для захисту критичної інфраструктури держави. Колісна база забезпечуватиме високу мобільність й можливість оперативної передислокації власним ходом автошляхами загального користування.

Україна може локалізувати виробництво рухомих платформ на вітчизняній виробничій базі, таким чином для створення комплексу будуть потрібні закордонні поставки тільки бойових частин.

З огляду на наведене, пропонується звернутися до уряду США для передачі Україні в межах програми військової допомоги комплексів протиповітряної оборони типу SLAMRAAM, а також переносних зенітних комплексів ПЗРК “Стінгер” (Stinger), загальновійськовий індекс FIM-92, виробництва “General Dynamics” США, призначених для ураження низьколітаючих повітряних цілей (літаків, вертольотів, БПЛА). Необхідно терміново відновити співпрацю з Туреччиною за програмою спільного створення ракетних комплексів “земля-повітря” HISAR.

Розуміння пріоритетності забезпечення ЗСУ озброєнням і військовою технікою, з огляду на наявні загрози, як і підготовка особового складу, мають принципове значення. Але це не може бути повноцінною гарантією забезпечення безпеки держави. Зараз Україна позбавлена зброї стратегічного рівня, яка б могла стримати агресора. Єдине, що в сучасних умовах може стримати РФ від повномасштабних військових дій проти нашої країни – це розуміння ворогом невідворотності безпрецедентних втрат, які повністю знівелюють здобутки наступу.

Одним із головних інструментів завдавання ворогу таких втрат повинна стати розгалужена та ефективно діюча система територіальної оборони (ТРО). Кожен регіон, кожен населений пункт нашої країни повинні стати фортецею, здатною безжально перемелювати живу силу противника, швидко знешкоджувати його десантні і диверсійні підрозділи, надійно захищати стратегічні військові та інфраструктурні об’єкти.

В умовах військової агресії РФ у 2014 році були закладені основи побудови в Україні системи ТРО. В кожному регіоні були створені батальйони тероборони, на базі яких з часом були сформовані бригади територіальної оборони. В липні 2021 року був ухвалений Закон з яскравою назвою “Про основу національного спротиву”. Така амбіційна назва була потрібна Офісу президента, щоб вибити з розгляду внесені значно раніше достатньо збалансовані законопроєкти про ТРО. Але останнім часом окрім піару та гучних патріотичних гасел в цьому важливому напрямку практичних заходів не реалізується. Для того, щоб не перетворювати це надважливе для обороноздатності країни питання на черговий піар влади, необхідно під час розробки і ухвалення доктринальних документів і положень замість гасел і побажань передбачити детальний план підготовки і розгортання сил ТРО в особливий період, визначити та забезпечити реальну потребу в озброєнні, боєприпасах, військовій, спеціальній та іншій техніці, в матеріально-технічних ресурсах тощо. Забезпечити комплектацію, професійну підготовку та навчання підрозділів і служб ТРО. Визначити бойові задачі, стратегію і тактику дій сил ТРО з урахуванням специфіки і особливостей кожного регіону.

Складні завдання, зокрема, ведення бойових дій в повному оточенні або у ворожому тилу вимагають формувати підрозділи ТРО виключно на добровольчій основі. Героїчна історія і традиції добровольчого руху в Україні є запорукою ефективної реалізації цього завдання.

Відбір, морально-психологічний стан та підготовка бійців сил ТРО повинні забезпечити не тільки високий рівень володіння ними зброєю, але і довіру для надійного її зберігання.

Безумовно, це далеко не повний перелік пріоритетів так званого “Плану-Б”. Окремої деталізації потребує питання стратегічного планування, сучасних підходів до управління військами, набуття оперативних спроможностей, питання зв’язку, логістичного забезпечення тощо. Але головне, що в умовах важких і небезпечних викликів та загроз, країна зможе себе захистити, коли це стане основою державної політики та щоденної професійної роботи.

Джерело

Усі відео