Президент і 2 травня
Якщо Зеленський досі не розуміє, хто організував одеські події 2 травня 2014, і впритул не бачить там російського сліду, значить, він досі не розуміє на якому він боці. Чи навпаки, добре розуміє.
В той час у 2014, коли ми всі відбивалися голими руками від агресора, Зеленський торчав у Москві на зйомках чергової російської кінохи і час від часу сміявся над стікаючою кров’ю Україною у комічних стендапах для 95 кварталу.
Так, такий у нас тепер президент.
Додатково:
В 2014 году горловского депутата Рыбака похитили недалеко от места концерта «Квартала»
И по поводу годовщины трагедии в Одессе.
Да, разумеется, президент Зеленский прав: это трагедия. И ее надо расследовать. Хотя, на самом деле, все там давно известно. Если бы сгорел живьем товарищ Фучеджи, я бы вот ни на миллиметр скорби не выразил. Но товарищ Фучеджи свалил, уроды, которые стреляли в манифестацию из-за спин ментов, свалили, эти менты тоже свалили, – а сгорели одурманенные ватной пропагандой. Немеряно видео, немеряно фактов, – но теперь, через шесть лет, оказывается, тут надо еще что-то расследовать…
Я могу сказать одно. Меня там не было. Зато меня было через год в России, и я смотрел на российском телевидении репортаж об Одесской трагедии. Репортаж начинался с кадров, которые я узнал сразу. Это кадры избиения проукраинского митинга в Харькове, незадолго до событий в Одессе. Того самого, 13 апреля 14-го года. Когда в подземном переходе на Сумской на всю жизнь искалечили троих людей, влкючая одну женщину. Потому что футбольные ультрас на этот митинг не доехали, – орлы товарища Авакова их переловили по дороге, дабы чего не вышло.
Так вот. Российское телевидение показывало кадры избиения проукраинских манифестантов наци-молодчиками пророссийских движений под вполне обратный комментарий: мол, вот как в Харькове еще задолго до Одессы бандеровцы избивали сторонников “Новороссии”.
Вы понимаете? То есть вообще противоположный реальности комментарий. И я это видел своими глазами. В программе товарища Киселева.
Что ж… В Одессу ультрас таки доехали. И, когда в них начали стрелять, отреагировали как ультрас.
Хорошо ли получилось? Нет. Логично ли? Да. Кто к нам с “зелеными человечками” придет, тот от “Молотова” и погибнет.
Реагувати на заяви нашого президента постфактум – значить надавати йому властивостей, яких у нього нема і навряд чи будуть. Заява президента Зеленського про Одеську трагедію 2 травня 2014 р. збурила чимало полум’яних патріотів. Зеленському закидали ледь не крен в бік Москви. А що насправді?
А насправді спостерігаємо знову повсякчасне прагнення ЗЕвлади піднести і Богу свічку, і чорту коцюбу, тобто задовольнити потрошки всіх. Слідкуйте за руками.
Зранку 2 травня в Одесі поліція очепила Куликове поле і заявила всім, хто прийшов класти квіти, що не пустить нікого. Але до будинку профспілок прийшли і поклали квіти нардепі від «Слуги народу» Олексій Леонов і Артем Дмитрук, і після того поліція стала пускати людей. По 2 особи.
Звісно, перфоманс нардепів-служок швидко розійшовся по соцмережах і ЗМІ та викликав збурення патріотичної та ветеранської спільноти.
О пів на четверту дня з заявою про Одеську трагедію 2 травня виліз сам президент Зеленський. Виступ був відверто пісний – в стилі закликів примиритися між собою колишнім повстанцям УПА і екс-службовцям НКВД. Одна фраза просто потребує цитати:
«Сьогодні в нашому суспільстві є низка болючих запитань, які потребують чесних відповідей. «Хто винен у трагедії 2 травня 2014 року?» – одне з них. Переконаний, що держава має зробити все, щоб забезпечити ефективне та неупереджене розслідування всіх обставин того жахливого дня».
Простіше кажучи, президент Зеленський повідомив, що він не знає, хто винний у трагедії 2 травня, але переконаний, що держава мусить це встановити. Через рік президентства неймовірно гідна заява. Мені одному здалося, що доречним було б, наприклад, президенту процитувати якусь відповідну заяву генпрокурора та доповнити її власним коментарем? Ну так, аби на слідство не тиснути…
Але, о диво. Минає лише три години, і з’ясовується, що керівництво країни чудово знає, хто винний в Одеській трагедії 2 травня! Міністерство закордонних справ виступило з заявою, щодо тих подій:
«Події 2 травня 2014 року в Одесі стали черговим елементом у ланцюгу провокацій РФ в рамках реалізації провального проекту «Новоросія», спрямованого на дестабілізацію українського Сходу і Півдня та дезінтеграції України. В Одесі екстремістські сили діяли за аналогічним сценарієм, який вже був реалізований російськими кураторами на Донбасі – проголошення фейкової «народної республіки», масові заворушення із застосуванням зброї за допомогою завезених бойовиків, залякування місцевих активістів, паралізація місцевих органів влади та силових структур…»
Дозвольте мені не нагадувати, що безпека та зовнішня політика – безпосередня парафія президента України, і що без узгодження з ним такої заяви МЗС не зробив би ніколи. Дозвольте так само нагадати, яку бурну істерику закотив Зеленський, коли міністр МЗС Клімкін дозволив собі зробити заяву, не порадившись із САМИМ.
А тепер питання – що це було? Відповідь – це президент Зеленський відпрацював номер. Ми були свідками шоу під назвою «всім сестрам по сергам». В умовах суспільного невдоволення карантином «Слуга народу» спробувала задовольнити зразу всіх. Депутати Леонов і Дмитрук – тішили вату. Керований президентом МЗС – патріотів. А сам Зеленський – тих, кому «яка різниця». Результат такої позиції, гідної середнього штибу повії, очевидний. Президента розкритикували водночас і патріоти, і Портнов з Шарієм. Тих, хто сидить на паркані, ненавидять з обох боків. Інакше бути не могло.
Бо президент суперечив сам собі.
«Наш спільний виклик – разом зробити все, щоб люди в Україні більше ніколи не гинули заради ідеологічних чи політичних “цілей”» – заявив він.
Я згоден, так обов’язково буде. Так буде того дня, коли з України назавжди піде агресивний московський постімперський реваншизм, що виправдовує насилля і вбивства – рашизм. А з рашизмом, так само як з більшовизмом або нацизмом, не можна примиритися.
Його можна тільки викорінити.
Шо? Вова, шо ты, сцуко, верзеш?
Ты ж, ёсип драный, аж целый президент Украины, и на седьмом году ВОЙНЫ с Россией не в курсе, кто виноват в одесской трагедии?
«Одесса – синоним тепла, добра и солнца»?
Таки да. Была синонимом. Концепция поменялась. Теперь Одесса – это наглядное пособие на тему «Хирургический метод лечения новообразования Одесской народной республики».
Мануал, как можно было сохранить украинский Донецк, Луганск и, возможно, даже Крым.
Два месяца Одесса воевала не только с местными коллаборантами и завезёнными агентами ФСБ, но и с властью, упорно не замечавшей ни триколоров в центре города, ни пророссийских лозунгов, ни того, что город с точностью повторяет путь Донецка. Два месяца город, который был стратегически важен для Кремля, балансировал на грани пропасти, куда уже улетел кусок страны.
А второго мая на этом участке фронта была одержана победа. Победа, поставившая точку на проекте «Новороссия». Победа, невозможная без жертв.
Давай я тебе расскажу, Вовка, скотина ты зажравшаяся, кто виноват.
Метрах в 500 от моего дома в Донецке была база кадровых русских ихтамнетов. Ну как «база»… Отжали большой трёхэтажный дом –вот вам и база. Знаешь, сколько раз я мечтала о том, что туда влупят чем-то тотальным, чтоб всё вокруг в стекло спеклось кхренам? Влупят на Щорса, где размещались пресловутые подвалы. Влупят на Мотель, где пытали Довгань. Разнесут в труху весь Донецк, из которого вырвали Украину. Который стал большой раковой опухолью.
Каждый день мечтала.
Да, я бы точно осталась без дома. Может и без жизни. Но постоянное ожидание смерти совершенно точно хуже, чем сама смерть. Сколько раз я жалела, что Донецкую ОГА не спалили до тла еще в апреле, когда там сидело 40 маргиналов из местных и несколько понаехавших руководителей из ФСБ?
Мечтала, потому что я, в отличие от тебя, типа президента Украины, хорошо знаю, кто виноват в трагедии Донецка и Одессы. Я их глазами видела. Вполне ощутила весь размах братской любви и дома, и когда мужа с войны ждала.
А ты вот не знаешь, кто виноват. Ты ж повесток «не видел», маскировочные сетки не плёл, к раненым в госпиталь не ездил. Тебе не пришлось запихивать котов в переноски и куда-то срочно уезжать. Всё равно куда, главное – откуда. Уезжать навсегда. Ты не слышал звуки взрывов, от которых болят зубы, и сжимается под горлом диафрагма. Ты даже слово «война» выговорить не можешь, малорос драный.
Так вот, преЗедент. Выйди и скажи спасибо одесситам и гостям города, которые остановили эпидемию, грозящую потерей всего юга и Левобережья.
Выйди и озвучь уже, КТО виноват.
Потому что президент, который ретранслирует тезисы Кремля, хорошо свою каденцию не закончит, Вова. Это факт.
Президент Украины, который ищет виноватых в одесской трагедии не в России, он по умолчанию мудак и контрацептив, которым только что закончили пользоваться Киселёв с Соловьёвым. А мы не любим использованную контрацепцию.
Президент, который до сих пор не может себя заставить выговорить словами через рот «Одесса отбилась от кремлёвской агрессии» – это не президент. Это дрянной актёришко, который ухватился за роль не по зубам и не по таланту.
Ты можешь «принимать» хоть с двух сторон, хоть с трёх. А мы не будем. Мы слишком дохрена уже заплатили за свою свободу, чтоб просто так отдать её.
Першим загиблим в Одесі став місцевий євромайданівець. Його беззбройного розстріляв проросійський покидьок з-поза спин міліції. Проросійський покидьок стріляв прицільно і свідомо, з бажанням вбивати людей. А потім проросійські покидьки отримали від одеситів справедливу кару.
Проросійські бандити і зрадники на замовлення Росії йшли вбивати українців і загинули самі. Так і має бути з усіма зрадниками і вбивцями. Це по-перше.
А по-друге, всі ще живі злочинці втекли в Росію. На останній обмін Зеленський віддав звинувачених у організації бійні в Одесі підозрюваних у роботі на російські спецслужби. Росія їх забрала, а отже і злочини їх взяла на себе.
Голова міліції Одеси, з-за спин якої діяли вбивці, Фучеджі теж отримав російське громадянство. На цій підставі Росія відмовила в його екстрадиції.
Ось хто справжній підпалювач. Росія. Ми цього не забудемо ніколи.
* * *
Співчуття Зеленського знищеним убивцям мирних українців в Одесі – це ніяке не продовження політики “і нашим, і вашим” (“какаяразніца”). Ні. Це пряма атака на суспільство.
Як і насміхання з побиття майданівців, жарти про стікаючу кров’ю Армію, Томос і все інше, це свідома і цілеспрямована атака на суспільні цінності та мораль. Це те єдине, що Зеленський робить усвідомлено і наполегливо все своє життя.
Зеленський змушений існувати серед ворожого для нього суспільства. Він – наркоман. Людина маленького зросту, що обрала за шлях у житті розважання інших грою геніталіями на роялі. Моральне суспільство не прийме такого. А от деморалізоване, аморальне – так. Тому Зеленський сіє навколо себе аморальність, під час убивств українських військових на Донбасі шле радісні фоточки з радісним обличчям з корпоративу слуг, пляжу і стрибків у фонтан точно і в акурат у дні загиблих на фронті. У вас хто-то погіб? А у нас празнік. Развє нє смішно? Деморалізоване суспільство примириться з аморальною людиною серед себе, треба тільки зламати його принципи та пріоритети.
Але причини не тільки соціальні. Зеленський, окрім наркоманії, як і його дєди зі щупами та маузерами, – чужинець за ментальністю. Будучи носієм чужих українцям цінностей, Зеленський постійно відчуває небезпеку викриття з боку суспільства. Та ставши владою, він вже отримав важелі змусити інших слідувати його правилам, а не слідувати їхнім. Тому суспільство, усвідомлене патріотичних почуттів, він м’яко, але наполегливо перетворює на денаціоналізоване суспільство. Він нав’язує українцям власні критерії українця, де “какая разніца” – загиблий колорад чи убитий ним українець. Де мова, історія і території неважливі. Суспільство, де національні святині опльовані, – це зломлене суспільство, воно прийме будь-яку чужу владу.
Це, до речі, все життя добре усвідомлюють всі ці портнови, лукаші, царьови і подібні їм свині, вимушені існувати серед нас.
Тому вони і далі підриватимуть наші національні святині та атакуватимуть суспільну мораль. Вони захищаються. А ми для них – “тупа біомаса”, за висловом батька Зеленського.
Терпіння, толерантність в данному випадку – наші вороги.
Ми ніколи не вмовимо портнових-зеленських, бо умовляння чужинці та аморальні особи сприймають як дозвіл і далі не слідувати нашим правилам. Їх можна тільки змусити. Ми маємо чітко відстоювати свої цінності та дати відсіч всім спробам їх плюндрувати. Або ми доб’ємося цього, або зеленські заведуть нас у прірву, бо деморалізована соціальна група не має шансів на виживання.
