Анатомія маніпуляцій, або як ЗМІ «перемогли» Президента. Частина 1

Віктор Шабанов
Віктор Шабанов

Аналіз одного брехливого «системного» дослідження

Щодня на теренах Інтернету, у телевізійних та друкованих ЗМІ ми стикаємось із великою кількістю інформації. Інформація різного ґатунку. Особливою вершиною на цьому тлі виділяється так звана аналітична інформація. Зазвичай на підставі аналізу якихось даних, зібраних різними засобами, аналітики доходять певних висновків, виявляють тенденції, роблять прогнози. І якщо широкий загал читачів уже навчився досить скептично ставитись до новин, сенсацій та іншої оперативної інформації, то до аналітики ми й досі маємо певний пієтет.

Тим не менш, є аналітика, і є «аналітика». Якість окремих аналітичних досліджень не витримує навіть поверхневого аналізу. Але такі дослідження роблять дуже важливу справу. Вони формують думку читача за допомогою маніпуляцій, логічних висновків на основі хибних припущень і в цілому – створюють необхідне ставлення до тієї чи іншої події, особистості, тенденції.

У листопаді минулого року на сайті «Хвиля» було опубліковано цікавезну статейку. Вона пройшла майже непоміченою. Таких статей і «досліджень» проходить щонайменше з десяток на місяць. Але окремі тези, положення і висновки цієї статті були настільки кричущими, що я не втримався і вирішив проаналізувати те, як дурять пересічного громадянина.

Якщо читачеві стане терпіння дочитати мій допис до кінця, і якщо цей допис сподобається, ми можемо в майбутньому періодично анатомувати найцікавіші маніпуляції та логічні виверти, які час від часу трапляються в нашому інформаційному полі.

Зі статтею можна ознайомитись за посиланням. Автори статті Олексій Роговик, Марта Кобринович , Free Voice Information Analysis Center.

Я наполегливо пропоную спочатку прочитати саму статтю (вона не дуже велика за обсягом), а вже потім мій аналіз. Тоді вам буде легше сприймати, про що йдеться. Для зручності окремі фрагменти першоджерела будуть цитуватись, щоб читач не «бігав» туди-сюди. Нашу статтю ми вирішили розбити на кілька фрагментів, щоб також полегшити сприйняття інформації. Заздалегідь вибачаюсь за інколи складні словесні конструкції, але без них аж ніяк.

Отже, до справи.

Спочатку базові підходи щодо аналізу тексту статті.

1. Будь-яка статистична вибірка має свої параметри. Зокрема, вибірка, яка має до 10 компонентів, вважається такою, що не представляє властивості генеральної сукупності. Перекладаючи доступною мовою, за ознаками 10-15 людей не можна судити про весь колектив заводу, школи тощо.

2. Слід враховувати формат проведення прес-конференцій Президента: чітко виражені часові рамки, тематична спрямованість (присвячується конкретному напряму/темі або загальним питанням); порядок і перелік ЗМІ зазвичай обирає прес-секретар Президента. Тому сукупність представників ЗМІ, які ставили запитання, не можна вважати випадковими, а це суттєво порушує вимоги до статистичної обробки даних і результати не можна вважати коректними.

3. Якщо результатом дослідження виступає аналіз оціночних категорій – вони повинні бути прописані дуже чітко: так, щоб будь-хто міг би однозначно віднести питання до тієї або іншої категорії. Тобто у 10 дослідників з 10 оцінка питання повинна збігатися щонайменше на 95%. Наприклад: визначити колір можна за шкалою з семи стандартних кольорів. А, наприклад, «рожевий», «бузковий» потребуватиме роз’яснення, який саме відтінок мається на увазі


Виходячи з підходів 1 та 2 і відомостей, які розміщені в «дослідженні», можна зробити висновок, що про статистичний підхід не йдеться у принципі. Вибірка ЗМІ та кількість запитань не відображає стану генеральної сукупності: кількість ЗМІ, представники яких брали участь у прес-конференціях по відношенню до тих, хто задавав питання, нам невідома. Критерії, за якими автори визначали «якість» запитань та відповідей, чітко не виписані (про що докладніше буде нижче). Отже, заява авторів щодо «системності дослідження» м’яко кажучи безпідставна.

Тепер перейдемо до аналізу окремих положень статті, які в підсумку приводять до хибних (а на мій погляд – завідомо неправдивих) висновків.

Отже, запрошую читачів у захопливу подорож маніпулятивних заяв і логічних вивертів.

І. Преамбула і методологія дослідження

“На великих прес-конференціях є дві сторони інформаційної дуелі”

Авторами завідомо відкидається інша мета (завдання) прес-конференцій: інформаційна та синергетична спрямованість. Тобто автори заздалегідь готують читача до сприйняття прес-конференцій як протистояння, дуелі. Другий висновок, який підсвідомо вимальовується – якщо це поєдинок, дуель, то обов’язково будуть переможець і переможений.

Таким чином маємо у цьому твердженні:

Хибний логічний ланцюжок:

1) Прес-конференція це дуель (поєдинок) ⇒
2) в дуелі є переможець/переможений ⇒
3) ми розберемось, хто і чому переміг ⇒
4) в залежності від особи переможця робимо висновки про «тенденції розвитку держави і ставлення до них Президента».

Для порівняння:

Коректний логічний ланцюжок:

1) Прес-конференція передусім несе інформаційну складову, вона також може мати як змагальну, так і синергетичну форму ⇒
2) наслідком і метою прес-конференції не завжди виступає пара «переможець/переможений» ⇒
3) оцінка перемоги/поразки учасника прес-конференції зазвичай суб’єктивна ⇒
4) остаточний результат «успішності» учасників прес-конференції дає кінцевий споживач, тобто люди; вони оцінюють запитання/відповіді з урахуванням свого життєвого досвіду, уподобань тощо ⇒
5) будь-яка коректна інтерпретація «перемоги/поразки» можлива лише під час аналізу думки кінцевого споживача.

“Для журналістів важливо отримати певну інформацію, стимулювати незручним запитанням Президента до певних дій, або просто підтвердити престиж свого ЗМІ”

1. «Отримати певну інформацію» – немає заперечень. Хоча, слово «певна» дещо розмите. Наприклад, до «певної» інформації можна віднести не саму відповідь, її зміст, а реакцію на запитання.

2. «Стимулювати незручними питанням Президента до певних дій». Тут вже цікаво. По-перше, чому автори припускають, що стимулювати до дій можуть лише «незручні» запитання? По-друге, до яких саме дій журналісти намагаються стимулювати незручними питаннями? Якщо до аналізу ситуації, прийняття рішення, зміни погляду на ті чи інші події, це одне. Якщо стимулювати знервованість, роздратування, апатію тощо, це вже зовсім інше.

3. «Підтвердити престиж свого ЗМІ». По-перше. На прес-конференціях Президента, престиж ЗМІ визначається передусім прес-секретарем, коли він визначає, кому і в якому порядку надавати слово. Тому навіть акредитовані ЗМІ мають різну «вагу» в очах АП і прес-секретаря. По-друге, кожний ЗМІ орієнтований на свого споживача і потребує підкріплення свого престижу передусім в очах своїх читачів. Тому свій престиж конкретний ЗМІ може підтримувати різними засобами: від високої аналітики до скандальних, «нижче поясу» публікацій. То про який «престиж» йдеться?

Таким чином, у цій фразі маємо такий маніпулятивний ланцюжок:

1) Журналісти мають за мету отримати ПЕВНУ (без визначення якості!) інформацію ⇒
2) незручні запитання – це основний інструмент стимулювання Президента до певних дій (знову таки без уточнення, яких саме!) ⇒
3) задаючи незручні запитання, ЗМІ не тільки стимулюють Президента, але й здобувають престиж ⇒
4) найпрестижніші ЗМІ це ті, що задають багато незручних запитань (цей висновок не прописаний, але виникає у читача підсвідомо, як результат логічних умовиводів – остаточна мета маніпуляції).

Результат цієї фрази: у читача створюють заздалегідь необ’єктивне ставлення до якості роботи ЗМІ та оцінки їхньої престижності залежно від зручності/незручності запитань.

“Президент же, у свою чергу, використовує прес-конференцію для примноження, або хоча би збереження свого політичного капіталу, зокрема, через демонстрацію своїх здобутків та применшення негативних моментів, скандалів та поразок”

Автори свідомо або несвідомо «забули» про інформаційну складову прес-конференції для Президента. Чи не логічно припустити, що основна мета будь-якої прес-конференції – надання певного обсягу інформації, тлумачення та пояснення своїх дій, оголошення концепцій, рішень, свого бачення ситуації? Іміджеві питання, на які роблять акцент автори статті, звичайно завжди присутні на будь-яких конференціях, але вони не є апріорі головними. Остання частина фрази «… демонстрація своїх здобутків та применшення негативних моментів, скандалів та поразок» знову повертає нас у систему координат «перемога/поразка» та «незручні запитання/престиж ЗМІ». Пересічному читачеві вбили ще один гвіздочок у підсвідомість.

Щодо «методології», то перш за все, зверну вашу увагу на те, що автори (свідомо, або несвідомо) плутають поняття «методологія» і «методика». Те, що вони назвали «методологією», по суті є методикою оцінювання запитань/відповідей. До речі, ця методика обрана авторами дуже довільним образом і не відображає методології дослідження. Наведу тут розгорнуту цитату для зручності читача і лише тому, що ми повертатимемось до цих критеріїв під час подальшого аналізу.

“Кожне питання та відповідь оцінювалися за 5-бальною шкалою. Для оцінки запитань були наступні критерії: 1) актуальність (часова та соціальна), 2) інформативність (чи відповідь на запитання буде інформативною), 3) достовірність фактів (чи постановка питання відповідає дійсності), 4) корисність (чи спонукає це питання Президента діяти), 5) резонансність (наскільки це питання зручне чи незручне для Президента), 6) якість питання (чи запитання поставлено таким чином, аби на нього можна було адекватно відповісти), 7) новизна (чи питання оригінальне, чи його ставили вже багато разів до того).
Для оцінки відповідей ми використали наступні критерії: 1) наявність самої відповіді (чи не уникнув Президент відповіді на запитання), 2) повнота (чи охопив він усі аспекти запитання), 3) змістовність (чи це дійсно відповідь, а не загальні фрази, що на практиці не є відповіддю), 4) відповідність (чи дійсно Президент відповів на питання, а не просто говорив те, що йому вигідно)”

Щоб не збільшувати обсяг статті, я не буду детально аналізувати кожен критерій, за якими автори вирішили оцінювати якість запитання/відповіді, хоча зауваження до визначення окремих з них є. Наприклад, критерій «актуальність» може входити у протиріччя з критерієм «новизна» – питання безвізового режиму є актуальним, але не новим. Як оцінити таке питання? Як актуальне – 5 балів, як нове – 0 балів. Критерій «корисність» визначається лише як спонукання Президента до дії, з чим можна категорично не погодитись. До речі, які саме дії Президента можна оцінити за критерієм «корисність» – роздратування, розгорнуту і змістовну відповідь, посмішку або цитування класиків? Читачі, якщо мають час і натхнення, можуть самостійно проаналізувати якість визначення наведених в статті критеріїв запитань.

Щодо критеріїв відповіді Президента, там така сама картина. Наприклад, «змістовність» та «відповідність», виходячи з визначень авторів, це тотожні поняття. І оцінки за цими критеріями фактично дублюватимуть одна одну.

В наступній частині ми проаналізуємо конкретні «результати» дослідження і виведемо читача із лабіринту маніпуляцій до сяйва істини.

Не перемикайте!