Полтавський облом. Як переможці ставилися до полонених

Від самого дитинства з літератури (звісно, російськомовної і made in USSR) я дізнавався, що Полтавська битва була ледь не прикладом шляхетного лицарського ставлення переможців до переможених. Ну там – банкет Петра І зі швецькими генералами зразу по закінченню битви, тости Петра за “своїх вчителів”, пам’ятник швецьким воїнам на Полтавському полі…

В історії Росії завжди так. Слухаючи легенду – дивуєшся, а дізнаючися подробиці – сахаєшся. Ще замислившись якось, я уявив, як мав виглядати отой самий бенкет царя Петра зі швецькими генералами прямо на полі битви? Навколо згарище, сморід трупів, стони, крики… За оцінками дослідників, за стінкою царського шатра вже застигали або конали в муках біля 9000 людей з обох сторін. Ще не прибрані були всі поранені, в т. ч. – офіцери-дворяни… А тут – прямо на землі. Гості. Піднімають келихи. Закусують. Цар промовляє тост.

Аналогів такому в історії я не пригадав. Хто знає – повідомте, що ще крім Петрухи влаштовував п’янки з свіжими полоненими прямо на полі бою?

Статистика дає вельми цікаві цифри. У Полтавській битві з 19700 своїх солдат і офіцерів шведи втратили 6900 людей убитими, біля 1500 – пораненими і 2800 полоненими. Майже 57% армії – нечувані втрати. Втрати moskalів (за швецькими джерелами) – 1345 убитих, 3290 поранених.

Вас нічого не засмучує в цих цифрах? А наприклад, те що у шведів кількість убитих у 4,6 разів більше за поранених, тоді як в moskalів на кожного убитого припадало 2,4 поранених? Що могло спричинити таку скажену смертність? По-перше, той факт що шведи пів-битви атакували, а на останньому етапові – тікали, їхні втрати мали бути більші апріорі. Сукупні втрати! Перекіс же убік убитих пояснювався просто, частина поранених і полонених шведів були переможцями просто вирізані, а частина – покинута на полі бою без будь-якої допомоги.

Висновок підтверджується мемуарами шведів – останній етап битви вони інакше як різанину не характеризували. Залишки армії Карла, що відступили до Пушкарьовки, являли собою жалюгідне видовище і за словами шведських офіцерів могли бути розчавлені одним ударом – але переслідування kazapи не влаштували. Виявилися нездатні. Вони були зайняті іншими речами. Деякі шведи стверджували, що в полон вони потрапили в прямому сенсі голі й босі – переможці обібрали їх до нитки.

Але не думайте, що доля полонених була кращою за долю убитих.

Пам’ятаєте “парад ганьби” влаштований терористами ДиРи нашим полоненим у Донецьку? Ватаги сепарів можуть вважати себе вірними спадкоємцями Петрухи. Полонених шведів спершу прогнали через такий самий марш у Києві (певно – аби новина про це дійшла до поляків – прибічників Лещинського). Потім так само їх прогнали вулицями Москви – аби похвалилися та показати бунтівним боярам, КОГО щойно переміг їхній цар.

І лише потім полонених шведів розіпхали по Уралах, Сибірах та інших екзотичних місцях. Якась їхня кількість була відправлена на верфи Воронежа, але після спільного походу в Україну татар Девлет-Герая та козаків Орлика, коли групи шведів тікали з полону і прибивалися до козаків, полонених шведів з теплих широт забрали.

Статистика така. З майже 23000 шведів, що потрапили в полон до moskalів під Полтавою та Переволочною, додому повернулися лише біля 4000. Причому – не зразу по закінченню війни. Навіть через 8 років після Ніштадського миру (1721 р.) з Росії продовжували повертатися групи полонених солдат та офіцерів. Серед тих хто НЕ повернувся живим був граф Карл Піпер – перший міністр короля Карла ХІІ, що потрапив у полон під Полтавою і завершив свої дні у казематі Шлісельбурзької фортеці. “Милість царська” не оминала ані графів, ані перших міністрів.

Козаки Мазепи до дому не поверталися взагалі – їх різали та колесували по факту.

Таке от “шляхетне ставлення до полонених”. Не варто довіряти байкам made in Moscow.

На цьому можна було б і поставити крапку. Та позаяк попередні дописи на цю тему показують – частина читачів так боїться перетворитися на “запоребрик”, що кидаються посипати собі голову попелом раніше, ніж це робитимуть вороги, згадаю і ще одну деталь. Чи поводилися шведи з російськими полоненими краще?

Та по-різному бувало. Були полонені, що роками веслували на швецьких галерах та працювали під батогом на копальнях. Бували й інші. Взятих у полон під Нарвою Карл відпускав до дому в тому числі – зі зброєю. А от інший факт – після битви під Фрауштадтом всіх полонених moskalів фельдмаршал Рейншильд наказав вирізати під пень – що й було зроблено.

Що характерно, взятому в полон під Полтавою командувачу швецькими силами в тій битві фельдмаршалу Рейншильду цей факт ніхто не пригадав – він спокійно прожив у Москві (столиці) до 1718 р. після чого був… обміняний. На відміну від того самого графа Піпера, наприклад.