Держава у смартфоні – це небезпечна ілюзія, обман і декорація

Президентка Естонії Керсті Кальюлайд: “Такою, якою є ваша державна культура, вона буде і у цифровій державі”. Нарешті хтось сказав це вголос на міжнародному рівні.

Рівно про це ж саме вже два роки говорю і я, і багато колег з ІТ-галузі та кібербезпеки: “Держава у смартфоні – це небезпечна ілюзія, це обман, це декорація”.

Не можна масово цифровізувати дані з державних баз та реєстрів, в яких досі коїться бардак та корупція. Спочатку наведення порядку – і лише потім масштабування даних.

Спочатку переконатися, що у чиновників немає можливості “підправити” або видалити дані, скачати їх та продати, а будь-яка діяльність утримувачів реєстрів чітко відстежується, – і лише тоді переводити їх у легко-поширюваний вигляд.

“Дієві” визнають наявність великих проблем у державних базах даних, але не поспішають то виправляти, адже це довга та кропітка робота, яка не принесе “швидких перемог”. Інша справа – запиляти красивий додаток, який бере дані з нереформованих баз даних, і “продати” його лохторату як величезний стрибок у цифровізації та боротьбі з чиновницькою корупцією.

“Реальні реформи важливіші за декоративну цифровізацію” – це розуміє влада Естонії, але відмовляється розуміти влада України. Політичний популізм в нашій країні завжди бив і б’є відповідальність, справедливість та просто здоровий глузд.

“Дуже важливо зрозуміти, що технології не змінюють нічого, політична воля змінює”, – намагається пояснити Керсті Кальюлайд. І знов прямо в точку.

Технології є лише полегшенням обробки інформації про наше реальне, не-цифрове життя. Інформаційні технології – це не більше, ніж комфортніший та швидший спосіб розповсюдження інформації. Коли з’явилися мобільні телефони, не треба було вже чекати дзвінка біля апарату. Це комфортніше. Коли з’явився мобільний інтернет та Wi-Fi, користувачі відв’язалися від стаціонарних комп’ютерів. Це зручніше.

Але у всіх цих моментах базовою була і залишається потреба у спілкуванні людських істот, яку технології лише полегшують. До речі, нагадаю, що найкращий вид спілкування для homo sapiens – все-ж таки особисто, вживу, “по-старому”. Як не заганяй їх у карантини – все одно лізуть у ті кафе, клуби та ресторани.

Нові технології, так би мовити, файно розносять луну (“ехо” болгарською), але не генерують її причину.

Я ще пам’ятаю часи, коли міжнародні контракти, щоб бути підписаними, надсилалися поштою. Зараз це в минулому, але ж сам предмет цих контрактів, наприклад, виробництво кросівок, автомобілів, продуктів, так і залишився “аналоговим”.

Якщо камінь не кинути у воду живою рукою живої людини, кола від нього не підуть. Бо кола на воді передають інформацію про те, що хтось кинув у воду камінь.

Звісно, у сучасному напів-цифровому Світі можна запустити інформаційні фейки про неіснуючу подію, але вони швидко затухнуть, коли виявиться відсутність першопричини. Та ще й по потилиці надають.

Вітчизняні ж діджиталізатори не замислюються про такі начебто очевидні речі. Вони сконцентровані якраз на посиленні та поширенні таких цифрових “кіл на воді”, ігноруючи чия рука і який камінь кинула у яку воду. Що було першопричиною, і чи слід це підсилювати та поширювати.
“Це питання не до нас”, – ось їх типова відповідь.
“Наш додаток – це лише транспортний коридор для інформації між базами даних та користувачем”, – кажуть.

Аж ось нарешті хтось із західних політиків сказав вголос правду.

Але я б трохи уточнив завуальований політичний сленг європейського політика: рушієм і головним чинником діджиталізації по-українські є якраз “політична воля” у особі Найвеличнішого та його вірнопідданих зелених угодовців.

Нагадаю цитату пані Керсті Кальюлайд: “Дуже важливо зрозуміти, що технології не змінюють нічого, політична воля змінює».

То, може, шось у “політичній волі” України треба змінити?

Разом з тим, Президентка Естонії зазначає деякі досягнення України: “Але я впевнена, що Україна – одна з найбільш просунутих країн Європи в розробці технологій державного управління, я вважаю це однією з ваших ключових конкурентних переваг”.

Особисто я б віддав медаль заслуг за це не “дієвим”, і навіть не їхнім попередникам, а дешевому та якісному Інтернету в Україні (дякую операторам ринку) та великій кількості просунутих громадян з вищою технічною освітою, які ще задовго до младо-цифровізаторів вимагали від держструктур цифровізуватися.

А ще пані Президентка м’яко застережує: “Проблема в тому, що впроваджувати зміни – це тяжке завдання у більшій країні, адже Естонія – маленька країна”.

Перекладаю з обережно-дипломатичної мови на більш зрозумілу: “Все значно складніше, ніж ви собі там понапридумували, дебіли, не буває простих рішень у складних ситуаціях”.

У іншому інтерв’ю для УП пані Керсті була ще категоричнішою і не радить громадянам Естонії інвестувати в Україну, допоки в цій країні фактично немає правосуддя: “І тому я не можу порадити естонцям інвестувати в Україну. Торгувати – так…”.

І це гірка правда, пані та панове. Усі ми знаємо, що таке “українське правосуддя”: судді, прокурори, замовні кримінальні розслідування, тотальна корупція у цій сфері. І що реформа і ній лише імітується, причому досить незграбно. Тому я б теж не радив.

Про реформи:
“– А як ви оцінюєте прогрес реформ в Україні за чинної влади?
– Картина повна нюансів”.

Дипломатичний протокол просто не дозволяє Президенту країни сказати “Хріново ви робите реформи, хріново та занадто повільно”.

В інтерв’ю УП пані Президентка чомусь похвалила “Трембіту”: “І ваша система навіть краще за естонську X-road, тому що ви поліпшили нашу X-road, ваша система новіша і вона враховує наш досвід. Тож до певної міри ви тут попереду”.

З інформації, яка до мене доходить, з Трембітою в Україні не так все райдужно, як вважає пані Президент, тому прошу прокоментувати це твердження фахівцям, які краще за мене знають реальну ситуацію.

Маю надію, що той розумний та справедливий “колективний Захід”, у існування якого багато хто досі вірить, надіслав через пані Президентку Естонії Керсті Кальюлайд не дуже-то й завуальований меседж: “Не треба цифровізувати хаос, це неправильно. Спочатку займіться реформами свого реального життя, економіки, правосуддя, стосунків між владою та людьми і, лише досягши позитивних результатів, переходьте до переведення того всього у цифру”.

Сильно сумніваюся, що цей меседж зрозуміють вітчизняні жижиталізатори з підлітковим мисленням. А якщо і здогадаються – проігнорують, железяка.

Тому що “держава у смартфоні” – це політичний проект, не технічний. Просто засіб задурити мізки виборцям та утримати владу. Імітувати реформи, імітувати боротьбу з корупцією, імітувати покращення життя. Хоча, насправді, змінилася лише яскрава обгортка.

Це очевидно раціонально мислячим людям як всередині України, так і ззовні. Розуміє багато хто, але мало хто наважується говорити про це вголос. І тепер нас стало на одну людину більше. Тепер один з нас – президент держави-члена ЄС.

А ще зацініть гумор ситуації: цифровізацію в Україні критикує Президент країни, на яку моляться усі “дієві”, і досвід якої згадують практично у кожному публічному інтерв’ю у якості священного прикладу. Але навіть якщо те ж саме хором скаже увесь G7, це також нічого не змінить. Українська влада не раз і не сто ігнорувала голос розуму як зсередини країни, так і з-за кордону.

Тільки ми, громадяни України, можемо змінювати своє життя і свою державу. Тільки ми маємо примусити своїх чиновників перестати займатися окозамилюванням та почати справжні реформи. Замість нас цього ніхто не зробить, ніяки юсейди з янінами. Але ми чомусь дозволяємо їм продовжувати дзюрити нам в очі. І додаток Дія такий зручний та красивий, хай буде, чо. І кредит можна взяти. Та й під час виборів знадобиться “правильно” проголосувати.

А президенти всяких там Естоній, які досі не прирівняли цифровий паспорт до справжнього (лошари), нехай собі критикують, не звертаємо уваги, тьху на них.

І твердий крок безжальної української жижиталізації ця дрібничка жодним чином не сповільнить.