Хто чим займався під час ратифікації Харківських угод

Володимир Ар’єв

Зараз в офісі президента і його приватній блогосфері раптом взялися активно з’ясовувати, хто чим займався під час ратифікації Харківських угод навесні 2010 року.

Якби справді хотіли з’ясувати – вийшли би на себе, бо Зеленський після скандальної ратифікації злочинних домовленостей виступав перед президентами України і РФ Януковичем і Медведевим, які слухали найнятого коміка в банних халатах. Про це Зеленський сам розповів в інтерв’ю Гордону. Напевно, тоді він не дуже зважав на прислів’я про язика і ворога, тому описав усе в деталях. Це було 17 травня 2010 року під Києвом.

Наступного дня Янукович з Медведевим, в костюмах і розважені Зеленським, заявили про «співпрацю» в регіоні Чорного моря, яка почалася з обміну газової знижки на перебування в Криму Чорноморського флоту до 2042 року.

З того моменту РФ почала нарощувати свій військовий контингент на півострові. Чим це закінчилося ми вже знаємо.


Володимир Омелян

Як нам відомо, навіть у далекому 2010 році Зеленський був знаним патріотом.
Навіть ще до того, як сформував батальйон бійців з «Кварталу 95» і рушив на фронт.

Щоб ніхто не розсекретив бойову операцію, довелося відмовитися взяти повістку і офіційно ввійти до лав ЗСУ.

Весною-влітку 2014 він навіть прорвав лінію фронту і дійшов сам до Красної площі, але, оскільки сили були не рівні, був змушений відступити в Київ, на базу, серед пагорбів Рославовичів.

Нагадаємо, як відчайдушно боровся Зеленський проти підписання Харківських угод у важкому 2010.
Мєдвєдєв і Янукович у халатах, Зеленський заманив їх у ліс і залишився з ними наодинці.
Десь фоном співає Повалій…
Далі особисті спогади ветерана війни, які вдалося віднайти.


Вони здали Крим. Поіменний список. Хто бився за Харківські угоди, які дозволили Росії почати окупацію – ТЕКСТИ.org.ua

За чотири роки до окупації Криму, у квітні 2010-го, у Верховній Раді жорстоко билися. Янукович протягував ратифікацію Харківських угод, які продовжували термін перебування військової бази Росії в Севастополі на 25 років. Після цього РФ почала активно модернізувати флот, а місцеві пристосуванці та прихильники «руского міра» зрозуміли: “Росія з Криму не піде”. З ратифікації Харківських угод фактично і почалася окупація Криму. Ми пригадали список політиків, які допомагали окупанту.

«Одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ. Відповідно до угод, Росія могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців. Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності», – вказує директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін у доповіді про те, як Росія роками готувалася до війни з Україною.

За даними розвідки Міноборони України, анексія Криму відбулась у три етапи, і кожен з них передбачав використання морських сил Чорноморського флоту, доступних Росії в Криму:

I етап – приховане перекидання підрозділів збройних сил Росії з території РФ на територію Криму морським шляхом;

II етап – бойові кораблі, літаки морської штурмової та розвідувальної авіації, а також вертольоти Чорноморського флоту в Криму були приведені у вищий ступінь бойової готовності;

III етап – додатково в Криму було зосереджено понад 7 тисяч військовослужбовців, насамперед десантників і сил спецпризначення. Вони були перекинуті на територію АРК морським і повітряним шляхом. Були посилені можливості Чорноморського флоту з проведення морських десантних операцій. Десантні кораблі, зосереджені в Криму, дозволяли провести морську десантну операцію по всьому чорноморському узбережжю України.

«Ситуація з Кримом сформувалася не за один рік, і її вирішення теж мало відбуватися десятиліттями. Ключовим моментом мало стати закриття бази ЧФ РФ у Севастополі – після чого властиві для нього міграційні процеси перемістилися б до Новоросійська, а російський анклав у Криму поступово втрачав би силу і вплив», – писали ТЕКСТИ перед ратифікацією.

Росія віддала 40 мільярдів доларів за те, щоб процес перетворення Криму в російський анклав не припинявся.

Верховна Рада, 27.04.2010. Прем’єр Азаров радіє. За ним ліворуч нардеп Сівкович, його звинувачують в організації жорстокого побиття студентів. Екскадебіст, майже 20 останніх років він діяв як один із ключових російських агентів впливу. ФОТО: Руслан Канюка, газета День, www.day.kiev.ua

Суть угод полягала в тому, що Росія давала Україні знижку на газ в обмін на продовження терміну базування. Тоді сума дисконту оцінювалася у 40 мільярдів доларів. Історія виникнення високої ціни на газ і необхідності у такій знижці – інше питання, про газові угоди Тимошенко, які передували Харківським угодам Януковича, писали багато.

«Вважаю, що ця угода, яка була підписана президентами Росії та України 21 квітня, позначає новий етап взаємин між нашими країнами…» – заявив тоді спікер російської Держдуми Борис Гризлов. Після окупації Криму Держдума РФ відразу у березні 2014 денонсувала цю угоду.

В Україні ж запроваджувати цей «новий етап» допомогла армія помічників Путіна – депутати Януковича.

Опозиція протидіяла ухваленню, як могла, заблокувала отвори для голосувань, накрила прапором місця регіоналів.

27 квітня 2010 року за те, щоб Путіну вдалося, билися у прямому сенсі слова регіонали. Билися завзято, кількох депутатів-опозиціонерів забрала швидка. «Депутатів били і спеціально проведені регіоналами в зал засідань охоронці – подібного в цій залі не було за всю історію країни», – писали ТЕКСТИ в ті дні.

Згадаємо поіменно тих, хто активно протягував рішення і тих, хто тихенько голосував чи мовчав, коли його голос зараховували «за».

Ключові особи

Тут ідеться тільки про тих, хто протягував рішення у парламенті.

Опозиція кидає яйця, Володимир Литвин ховається під парасолями

№1: Володимир Литвин, на той час голова Верховної Ради – нинішній депутат, «Герой України».

Саме він за відсутності 226 голосів, «не змигнувши оком, відкрив засідання – незважаючи навіть на те, що це око заліпило яйце, кинуте кимось із опозиціонерів.

«Половина регіоналів стояла під трибуною, десятки депутатів коаліції просто не прийшли на засідання, картки «мертвих душ були заблоковані», але на табло висвітлилось 236 голосів «за».

«Рішення прийнято», – проголосив Литвин», – так ми описували відразу після подій.

№ 2: Андрій Клюєв, виступав з нетривалою доповіддю по «Харківських угодах», а в той час був першим віце-прем’єр-міністром України і відповідальним за «правильні голосування» у Раді. Андрій Клюєв зараз разом з братом (який також голосував за «Харківські угоди»), ймовірно, переховується в Росії.

Найактивніші бойовики

Олег Царьов – член Політради Партії регіонів, зараз переховується в Росії, називає себе “головою парламенту Новоросії” і, за його твердженнями, представляє інтереси Новоросії в Москві.

Вадим Колєсніченко – в той час був заступником голови фракції Партії регіонів. У січні 2015-ого заявлений у розшук, має російське громадянство. Після окупації Криму балотувався у Севастопільську міськраду, програв.

У білому светрі Олег Царьов

На фото – сивий ліворуч Володимир Олійник, по центру Олесь Доній, а Василь Стельмашенко тримає Донія за чуба

Володимир Олійник – один з головних спікерів Януковича під час Революції Гідності. Після втечі до Москви один з організаторів антиукраїнського «Комітету спасіння України».

Микола Злочевський – був Міністром охорони навколишнього середовища. Зараз йому оголошена підозра від Генпрокуратури про розкрадання державного майна і незаконне збагачення, суд арештовував та знімав арешт з його майна.

Павло Лєбєдєв – Міністр оборони з 2012 по 27 лютого 2014 року. Під час Євромайдану зник з України. Після втечі президента Януковича покинув Київ ще до офіційної відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди “прийняття” Криму до складу Росії.

Дмитро Саламатін – генеральний директор «Укроборонпрому», (2010–2012), має зв’язки з російськими спецслужбами, живе в Росії по сусідству з босами ФСБ.Ельбрус Тедеєв – професійний борець, чемпіон світу та головний у групі «бійців» серед депутатів ПР. Головне завдання – битися в Раді, коли потрібно. І досі президент Асоціації спортивної боротьби в України.

Нестор Шуфрич – був Міністром МНС в 2010-ому, коли у Верховній Раді в день ратифікації кинули димову шашку, особисто прибув «боротися з димом». Зараз – депутат від Опоблоку.

Дмитро Шенцев – регіонал, нагороджений 2013 року в Росії медаллю Пушкіна — за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном. Зараз – депутат від Опоблоку.

Василь Стельмашенко – преса пише, що потрапив у список регіоналів по квоті Ахметова, один з тих, хто вижив у 90-ті . Бив Олеся Донія (див. попередні фото), відомий як кримінальний авторитет.

Владислав Лук’янов – регіонал, активно закликав до федералізації. Він – на фото нижче.

Якщо ви знаєте прізвища інших учасників бійки на стороні тодішньої влади, пишіть у коментарях і додавайте фотографію.

На фото виділено червоним Миколу Злочевського

На фото справа – Дмитро Саламатін. ФОТО: Руслан Канюка, газета День, www.day.kiev.ua

Ліворуч з георгієвською стрічкою – Ельбрус Тедеєв, праворуч – Василь Стельмашенко

Нестор Шуфрич (зліва на фото) прийшов захищати регіоналів від димових шашок

Дмитро Шенцев на фото в центрі поряд з прапором

Владислав Лук’янов так старався, що аж заскочив зверху

Пішаки

Насамкінець нагадуємо повний список людей, чиї голоси «ЗА» з’явилися у переліку голосів на підтримку ратифікації.

Автор: Марта Пугач

Джерело