Паліть мости

У світі людей конфлікти виникають не за задумом рептилоїдів чи відповідно до протоколів сіонських мудреців. Ми конфліктуємо тому, що така наша природа. Ми еволюціонуємо в межах групи, для якої характерна соціальна ієрархічність. Це така собі форма добору – чим вище ти в соціальній ієрархії, тим більше шансів у тебе поширити свої гени в популяції у найбільш ефективний спосіб. Тут кожен вид має свої відмінності, від компенсації конфліктності за допомогою сексу в бонобо до жорсткої регламентованості в павіанів.

Конфлікти бувають різними. Ворогують не лише окремі особини чи окремі “фракції” суспільства. Часто ворогують цілі суспільства. В основі цієї ворожнечі все той же “егоїстичний ген”. Чим більше мої “родичі” матимуть ресурсів, тим більше шансів у “моїх” генів поширитися в просторі та часі. Однак, для людини, з її здатністю до абстрактного мислення, ресурсом є не лише територія з природними багатствами і люди, які можуть ці багатства приносити завойовнику. Для людини характерне “сублімування” почуття (!) недостатності володіння ресурсами збільшенням своєї влади. Тому можна мати купу незаселеної території, неозорі масиви необроблюваної землі, багатства надр більші ніж у половини усього людства, але все рівно пертися на чужу територію та намагатися її загарбати. Уся справа в тому, що експансія – це один із найперших та найглибших механізмів гарантування довгого і численного домінування своїх генів. Для людини важлива не лише територіальна експансія, а і ментальна. “Світ ідей” для нас цінний не менше за “світ реальних речей”.

Кожна соціальна група неоднорідна. А отже і ставлення до агресора в ній буде картатеньке. Цьому сприятимуть різні фактори, насамперед, це внутрішня конфліктність та ворожа пропаганда. Тут знову включається наша здатність абстрагуватися. Вона дає чудовий спосіб уникнути реальності та поринути в солодкий світ ворожих пропагандистських ілюзій.

Для того, щоб ворожа пропаганда “заходила”, потрібно, щоб між ментальністю ворога і твоєю існував місток. Чим міцнішим він буде і просторішим, тим легше перетворити тебе на колаборанта і ворога своєї соціальної групи. Великі пропагандистські мости починаються з невеличких ниточок, перекинутих між двома ментальностями. Мова, релігія, література, музика, кінематограф… – будь-яка компонента, що зв’язує тебе зі світом ворогів, може з часом перетворити тебе на внутрішнього ворога. Саме для цього і вигадали пропаганду – прокладати містки між суспільними групами, щоб методом “малих кроків” міняти хід думок супротивника і знищувати його.

Для того, щоб протистояти агресії, потрібно, насамперед, обрубувати усі можливі містки, які тягнуться “з того берега”. Усі містки, не важливо, якими безневинними вони здаються. “Какая разница”, “не такой”, і “мировоє культурное наследие” зі сторони ворога – це те, що поставить тебе перед вибором: рабство із втратою своєї ідентичності або смерть. Точніше смерть або повна смерть, адже хто ми без нашої ідентичності? Смердюче стерво покинуте при дорозі. Втрата ідентичності – це подвійна смерть. Загинувши в боротьбі, ти втрачаєш тіло, перейшовши на бік, ворога – душу.

Саме тому, варто викидати подалі від себе все запоребрикове: філософію Бердяєва, співчуття до Навального, літературу Толстого, Чехова “и иже с ними”, музику від класики до року, кото- та фудблогерів… Усе без винятку, що йде з ворожої сторони і йшло з тих пір, як вона стала ворожою. Капітулювати і жити “мирним життям” не вийде. Ворог приходить не за полоненими, ворог приходить, щоб розчистити простір і час для своїх “генів”. Я знаю багатьох, із ким стояли пліч о пліч в 2013-2014, і хто зараз у ненависті до Україні та раболєпії перед Москвою запросто переплюнуть Шарія із Гужвою разом взятих.

Паліть мости. Як каже один із геніїв сучасності: “Еволюція або смерть”.

Ілюстрація © Андрій Закірзянов