Мені подобається писати

Мартин Брест

Чесно, подобається.

Тексти не стали моєю звичкою, але я почав писати на териконі в 2015-му, і там, тоді (Божечки, позапозапозапрошлая жизнь) мені потрібно було шось, шо висмикує мене хоч ненадовго з цієї йобанної глини, мишей, свистячих мін і роздавальних відомостей.

Писання мене висмикувало і стало потім моїм, мабуть, улюбленим заняттям. І воно ж стало моєю ловушкою. Пасткою, чи як там правильно.

Бачиш, друже, я можу писати тіко про те, що відчуваю, чим живу, чим займаюся, і про шо мої “міслі і чуйства”. А займаюся я зара тим, що частково грифоване по “т” і “цт”, що не є інформацією для розповсюдження, і, бляха-муха, про це просто не тре писати зараз.

Бо скажу шось не те, дам зайву інфу – і підведу людей. І може бути жопа, та сама жопа, коли ноги з-під завалів, дохєра крові та пилу, зайобані дснсники та хуйові фотки у тг-каналах.

Вибач мені, мій внутрішній писака, що я не пишу зара… бо графоманія давала мені багато, і зараз це “багато” мені б не завадило.

Вибач, бо мій внутрішній цензор дає мені по щщам кожного разу, коли я хочу написати, який холод пробігає по спині, коли літак злітає у низьке злюче небо і уйобує за лбз, і хтось знімає шапку, витирає їбальник і говорить: “З Богом. Роз’їби їх там усіх”.

Я хочу це писати. Про мотори, бч, назємкі, літаки і людей, що їх роблять, про єбланів в погонах і в міністерствах і охєрєнних людей в погонах і в міністерствах.

Про сотні бичків біля пускової, про наради “як нам, блять, зробить оце на завтра з гівна і палок, але палок не вистачає”, про звичне “тіко одягайтеся по гражданці”, про “їбать, Діма, твій калашмат не влазить у пікап і поїде в кунгє”, про хєрову (все таку ж хєрову) каву, про безумних людей, яких ніхто і ніколи не узнає, про пройобані від нашого ж ребу борти, їзду по орехівській грязюкє “блять, тут десь був мінний шлагбаум”, про мокрі масксєті, мокрі ноутбуки і мокрі голови, про страх, сподівання, адреналін і дике, страшенне, постійне бажання “в’їбати”.

Але не можу. Можу тіко сказати: “З Богом. Долети і роз’єби їх там усіх”.

Вибач.

 

Фото з архіва автора.