Війна нічому не навчила?

Антон Сененко

Подекуди, коли я слухаю радіо, я щиро дивуюся риторичним запитанням якихось там експертів, чому Україна – держава, що збудувала найбільший у світі літак “Мрія” та системно будує ракети, не вміє в такі ж безпілотники, як у Ірану, в балістичні ракети великої дальності та системи ППО?

Таке складається інколи враження, що українці та українська наука та інженерія до 24 лютого 2022 року мешкали десь в окремих світах чи на різних планетах, а тут рррраз – і співгромадяни дізналися, що, виявляється, треба було опікуватися цими питаннями.

Якось за дужками лишається системне багаторічне волання купи розумних людей про винищення природничої освіти; про винищення цілих галузей наукових досліджень; про багатомісячні заборгованості по зарплаті на оборонних підприємствах, що є значними “споживачами” і наукових кадрів, і тих же розробок; про відсутність фінансування не тільки ракетних програм, але й серійного виробництва того, що вже винайдено і розроблено і т.д.

Я казав, що так само, як у 2014 році, країна зрозуміла, чому їй треба Армія, і чому не треба статус військовослужбовця зводити зарплатнею нижче статуса прибиральника у торгівельному центрі (при всій повазі до цієї професії), так само країна колись завиє від неможливості в високотехнологічні розробки.

Що ж, почалося.

Я кілька разів писав, що росіяни цілеспрямовано вибивали і вибивають наші наукові інститути, що давали і здатні ще дати щось корисне нашому оборонному сектору (в противагу суспільній думці, що плекалася роками безвідповідальними окремими медіа, що науковці в Україні – то дармоїди).

Науково-популярний журнал Куншт випустив прекрасний матеріал про основні дослідження і руйнацію за ці 250 днів війни Інституту радіофізики та електроніки імені Усикова, що в Харкові.

Цю статтю варто прочитати навіть тільки через такі дві цитати:

“…інститут, який постав і розвивався за рахунок радянської оборонки, не зацікавив державу в 2014 році. Відтоді здійснено всього кілька невеличких проєктів. За іронією долі, наукове обґрунтування роботи систем наведення, яке застосовується, наприклад, в ракетах «Калібр», колись розроблялось саме тут”.

“Ще три розробки, які експонуються в музеї, дуже б знадобилися в сучасних умовах, однак їх ще не встигли взяти в серійне виробництво: прилад, що ідентифікує безпілотники (не плутає їх з птахами, що мають подібний розмір і швидкість польоту); апарат пошуку людей під завалами (реагує на серцебиття і може виявити непритомних) та імпульсний радар, що під поверхнею землі бачить міни навіть у пластиковому корпусі”.

Виявляється, що все ми могли.
Просто завжди було не на часі.
А тепер ми чомусь вимагаємо у союзників то системи ППО, то антидронові рушниці.
Дяка союзникам, звісно.
Дяка їхнім суспільствам, що вміли підтримати, розвинути і довести до заводів.

Вибачте, якщо когось засмутив своїм дописом, але правду слід сприймати такою, яка вона є.

Інше питання, що в сфері освіти і науки навіть під час війни я продовжую спостерігати плагіатора на посаді міністра і посіпаку регіонала в центрі оцінювання якості освіти (той центр, що опікується ЗНО).

Ні, війна нічому не навчила.
Тому вигрібати ми будемо і пізніше, і в більших масштабах.

Але нічого.
Зараз слід додавити росіян.

Майте гарний вечір.

 

Фото: Валентин Кузан / Куншт

Автор