Навіть якщо ви є прихильником ЄС, ви мали б радіти існуванню Д7

Віктор Трегубов
Віктор Трегубов

Привіт.

Мене звати Віктор і я є одним з п’яти лідерів партії, яку водночас звинувачують у тому, що вона занадто лояльна до п’ятого президента України (аж до того, що фінансується та потайки контролюється ним), і в тому, що вона є троянським конем, який покликаний знищити увесь той союз проукраїнських сил, в який п’ятий президент входить, а також його власну політичну силу – Європейську Солідарність.

На жаль, представники цих двох полярних точок зору рідко зустрічаються (втім, коли зустрічаються – це дуже кумедно). Вони надають перевагу литтю на нас різних біологічних рідин у власних закритих бульбашках. З двох боків.



Мене це заколебало.

Мене також заколебала гібридність ситуації. Ми підписуємо меморандум з ЄС, представники ЄС в ТВК допомагають завалити наш список, кандидати та активісти ЄС щиро цим обурюються, допомагають нам та приходять під суд, частина фанатів ЄС їх підтримує, частина лає останніми словами… Це все реальність, але вона якась дурна.

Тож давайте я дещо поясню. Про наше відношення (саме відношення, не ставлення) до Європейської Солідарності і до інших партій. В минулому і в теперішньому.

У 2014-му році перед кожним з нас (і з вас) постала низка життєвих виборів. Більшість з цих виборів, на жаль, була досить однозначною.

Або ти за Україну, або ти за Росію.

Або ти за патріотичні сили з усіма їхніми недоліками (включно із тоннами відвертих упирів, що до них долучилися), або за колаборантів, у яких упирі – це несуча (хм, дуже навіть суча) конструкція.

Ну, був ще варіант “стояти, яйця м’яти, критикувати усіх відразу”, але цей варіант ми залишили людям з трішки іншого тіста. Бо був ще вибір “або ти просто критикуєш, або намагаєшся щось робити”, і ми обрали щось робити.

Частина з тих, хто згодом утворив нашу партію, у 2014-2017 роках вирішили просто працювати у структурі БПП. Наприклад, Нойнець. Частина – ні. Наприклад, я, хай би як вам про це не розповідали люди, яким я колись відтоптався по мозолинах, ніколи не взяв ані копійчини ані в БПП, ані в жодної афільованої структури. Я втім щиро підтримував Петра Порошенка у його зовнішньополітичному курсі. У внутрішньополітичному – далеко не завжди, але для мене зовнішньополітичний був (і залишається) важливішим. Зрозумійте мене правильно, в мене окуповано малу батьківщину.

Багато з нас дуже добре бачили зсередини ті недоліки Блоку Петра Порошенка, про які серед прибічників партії рідко говорять (хоча зараз, наприклад, вже обережно почали, саме через формування команд на місцях). Так, в першу чергу щодо кадрів. Наприклад, двом тоді ще майбутнім членам нашої партії губернатор, призначений президентом, товсто натякав на фізичну розправу. І ні, це не був жарт.

І, разом з тим, у нас – тоді ще просто групи однодумців – потихесеньку формувалася власна політична позиція. При тому, що по зовнішній політиці наш вектор повністю співпадав із вектором колишнього президента чи, наприклад, Пастора, по внутрішній з президентом розходження були серйозні, а з Турчиновим – діаметрально протилежні. Так вийшло.

Ми намагалися реалізувати цю позицію, застосовуючи легальні методи. Наприклад, коли було запущено сайт петицій президенту, першою ж петицією, яка набрала достатньо голосів, була петиція УАВЗ (Українська асоціація власників зброї – ред.), яку активно підтримували я та Сашко Нойнець, щодо права на самооборону.

Її торпедував особисто президент, виступивши, заявивши, що “таке в Україні не підтримує 89% населення” (дуже довільне трактування соціології з некоректно сформульованими запитаннями), і спустивши в комісію, де вона і померла.

Добре. Офіційні шляхи не працюють. Спробуймо неофіційні.

Зустріч блогерів з президентом, десь третина блогерів – прийдешні члени ДемСокири. Дана Ярова задає питання про податок на виведений капітал. Петро Олексійович розповідає нам, що він є драйвером відповідного закону. Що це, фактично, його ініціатива. Що ось-ось реалізуємо. Ура. Наступного дня Петро Олексійович має розмову з іншими людьми. Ще через день виходить і каже: мовляв, ініціатива класна, але… не на часі. Колись. Потім.

За годину ми вже сидімо в кав’ярні і обговорюємо, як виглядатиме наша партія.

Чи збиралися ми йти на конфлікт із президентом? Ні. За Конституцією України президент відповідає за зовнішній курс, нацбезпеку, оборону. Тут у нас до нього питань не було. У нас були питання до внутрішнього курсу. Дуже великі. І ми зрозуміли, що єдиний шлях тут на щось вплинути – стати політичним суб’єктом. Не частиною чужого політичного суб’єкту, а саме власним, окремим, де ми будемо приймати рішення. І якщо нам буде соромно, то за себе, а не за інших.

Це дуже важливо, до речі.

Коли мова йде про підтримку команди п’ятого президента, зазвичай виходять люди і кажуть:

– Але альтернативи нема! Або вони, або зовсім вже сєпари та шльондри!

У 2018 році ми погоджувалися з такою постановкою питання.

Саме тому ми створили партію. Щоб стати цією альтернативою.

Саме, курча, для цього. Щоб ніхто не був змушений йти в одному строю з Березенками, Савченками, Лещенками та Райніними, бо усі інші строї ще гірші. Саме тому ми так прискіпливо створили стрій, де людей такого штибу немає взагалі.

Саме для того, щоб реалізувати ліберальну політичну повістку – у оподаткуванні, у стосунках людини та держави, у праві на самооборону та вільний вибір. Бо для нас це було на часі. Для БПП/ЄС – не на часі. Що ж, ми поважаємо їхню позицію, в нас інша.

Саме тому ми не “молодьожка ЄС”. Бо, по-перше, із середнім віком активіста у 35 років ми взагалі не молодьожка (втім деякі вважають молодіжною силою будь-яку, в якій у лідерів є хоч мінімальне почуття гумору і в плеєрі хоча б маладьожна група Діп Перпл, а не Стас Михайлов). А по-друге, ми створені саме тому, що БПП/ЄС як політсила нас не влаштовували. Нам потрібна була сила, за яку ми самі б проголосували без вагань. Ми стали такою.

Але саме тому ми – не “проект-спойлер, спрямований проти ЄС”. Ми не зацікавлені знищувати ЄС і жодну проукраїнську політсилу, бо не плануємо будувати політичні кар’єри у Малоросії чи у Київській народній республіці. Особисто для мене військова чи прихована окупація території України означатиме, вірогідно, фізичну загибель, а мені це якось нецікаво.

Так, ми свідомі того, що до нас може перетекти частина голосів від ЄС. Чи робить нас це конкурентами? На виборах – так. В радах – ні.

Ми – політична сила, яка у зовнішній політиці виступає за жорсткий, проукраїнський курс, а у внутрішній – за вільне суспільство та вільну економіку. Це означає, що якщо ми потрапимо в будь-яку раду – від місцевої до Верховної – ми будемо там голосувати синхронно з колегами по тих питаннях, що стосуються національної безпеки та оборони, і, вірогідно, інакше – коли мова зайде про податки чи право лікуватися каннабіноїдами. Так і має бути в політиці.

Так що якщо ви за Україну, якщо для вас важливий проукраїнський курс, то навіть якщо ви є прихильником ЄС, ви мали б радіти існуванню Д7. Просто тому, що голоси, що відпадають від ЄС через, наприклад, невдале представництво на місцях чи консервативні мотиви в ідеології, відпадають не у графу “не визначився із партією” і не в графу “проти всіх”, а до іншої партії з рішуче проукраїнськими поглядами на зовнішню політику, російсько-українську війну та прозахідний курс. Що проукраїнський електорат в цілому розширюється за рахунок лібералів, які довго не мали свого представництва як такого.

У нас є друзі в ЄС. Там є люди, яких я безмежно поважаю. Як можна бути нормальною людиною та не поважати Яну чи Мустафу-ага? Там є люди, які нам допомагають, тому ми змогли об’єднати списки в певних регіонах. І є люди, яких я зневажаю і маю на те об’єктивні підстави. Перших більше, але останні теж працюють, і їхня праця має певні негативні результати. Ми можемо співпрацювати, ми раді будемо співпрацювати, але це буде саме співпраця, а не злиття та поглинання. Бо хай Україна у нас одна, але низка позицій дуже відмінна.

У нас є люди, з якими ми можемо чудово співпрацювати, в Голосі. Але є там і люди, які нас люто ненавидять. Цьомки останнім.

По низці питань ми можемо співпрацювати навіть з політсилами, у яких діаметрально протилежні нашій політичні позиції. Наприклад, зі Свободою. Навіть у Слузі Народу не все пропало: коли ти заводиш в парламент кількасот людей з вулиці, чисто статистично серед них опиниться низка нормальних.

З ким ми точно не можемо співпрацювати жодним чином – з тими, у кого базовою парадигмою є ненависть до України. Привіт, шарійвівці, опзж та інша мерзота.

Це – загальна позиція нашої партії. Це те, довкола чого вона збиралася. Це те, як вона планує працювати.

Я розумію, що хейтери нікуди не подінуться. Що все одно одні будуть волати про те, що ми сайд-проект кривавого бариги, а інші – що ми створені для того, щоб ослабити та знищити проукраїнський рух.

Але це буде брехня, за якою будуть приховані звичайні особисті мотиви.

І я мав це сказати.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії