Курахове – це…
У моїй пам’яті, Курахове було містом, де починалося життя. Я поїхав звідти наприкінці зими 23-го. Курахове тоді сприймалося як початок тилу. Тоді ще Новомихайлівка та Вугледар були наші.
У Кураховому працювала Нова Пошта. З перервами працювала, після чергового прильоту її зачиняли. Потім знову відчиняли. І знову.
Ще у Кураховому був великий базар, де продавали практично все. Базар теж закривали після прильотів. Тоді ми обійшли околиці й знайшли багато невеличких магазинів – ковбаси, сири, молочка. Все смачне. З привітними продавцями.
Біля базару було багато точок із кавою. Там призначали побачення з друзями, які стояли в Кураховому.
Запам’ятався центр Курахового – симпатичні двоповерхові будиночки.
В Кураховому ми купували мобілки для мінометників – працювали біля них. В Кураховому лагодили шини.
І, звісно, Курахівська ТЕС. Труби, які було видно звідусіль. По диму визначали силу вітру. Не видно вершин, – значить, літати не можна, хмари нижче 200 м.
Курахове втрачене. Щойно. Сумно. Боляче.
ТЭС в Курахово осталась без труб. Сначала была уничтожена одна труба, затем все остальные.
Электростанция больше не существует.
В рамках помощи жителям Донбасса Россия продолжает превращать регион в мертвую пустошь. pic.twitter.com/yDG3De4pLY
— Денис Казанський (@den_kazansky) November 24, 2024
Фото на заставці: Х/Денис Казанський
