росія готується наростити угруповання окупаційних військ в Україні. Частина 1
Сьогоднішній допис буде присвячений озвученій Головнокомандувачем ЗСУ генералом Сирським у своєму інтерв’ю британському виданню “The Guardian” цифрі “перспективної” чисельності російської “Объединённой группировки вс рф на юго-западном твд”.
За його словами, до кінця поточного року (2024-го) російське військово-політичне керівництво, й зокрема військове командування, планує наростити чисельність цього стратегічного угрупування російського війська до 690 тисяч військовослужбовців.
Тому, на мій погляд, варто розібратися, як це МОЖЕ відбуватися, ДЛЯ ЧОГО це може відбуватися й, загалом, як це МОЖЕ вплинути на загальний перебіг війни.
Частина перша
1. Спочатку декілька зауважень загального характеру та “вхідних” даних.
– Зразу треба підкреслити, озвучена генералом Сирським цифра – це ПЛАНИ російського командування (побажання, намагання, задуми тощо, термін можна підібрати такий, який вам більше подобається). Це ЩЕ не реальність, і багато в чому вона на даний момент виглядає проблемною. Про причини та умови цього поговоримо трохи нижче.
– Динаміка зміни чисельності стратегічного угрупування збройних сил ри-фи, яке діяло й продовжує діяти на теренах України та прилеглій до неї території, свідчить про поступове й ЦІЛЕСПРЯМОВАНЕ нарощування його чисельності, зокрема:
– кінець зими-весна 2022 року – від 150 до 175 тисяч в\сл (із яких 16-20 тисяч становили резерви оперативного та стратегічного рівнів);
– кінець осені-початок зими 2023 року – 475-476 тисяч в\сл (із яких 55-60 тисяч становили резерви вказаного рівня);
– на даний момент чисельність коливається від 525 тисяч до 530 тисяч в залежності від обсягу та розмаху завдань, які виконує це угрупування в той чи інший відрізок часу (причому резервний компонент особливо не зріс – 60-65 тисяч в\сл);
– кінець 2024 року – ПЛАНУЄТЬСЯ 690 тисяч в\сл, із яких, наскільки я розумію, резервний компонент (включаючи й оперативний, й стратегічний рівні) повинен скласти не менше 100 тисяч в\сл.
– Далі… Як на мене, аби забезпечити такого роду нарощування чисельності діючої частини свого війська (так, адже в Україні діє лише ЧАСТИНА ви-си ри-фи), військово-політичному керівництву ри-фи (кремлю) потрібно буде реалізувати черговий етап мобілізаційного розгортання (воно ж “в миру” мобілізація) своєї армії. Інша можлива “методологія” нарощування чисельності “діючої армії” просто не дасть бажаного результату. Зростання СТАЛОЇ чисельності “діючої армії” на умовні 150-160 тисяч військовослужбовців потребуватиме від кремля проведення мобілізації приблизно ЗАГАЛОМ десь на 250-300 тисяч нових “чмобіків”.
– І на завершення “загального” розділу для тих, хто уявляє собі мобілізаційне розгортання (воно ж мобілізація) як виключно процес “забривания в солдаты”, коротко про мету та об’єкти застосування цього процесу.
Мобілізаційне розгортання (мобілізація) у стратегічному сенсі має за мету приведення держави (власне, УСІХ її складових – від системи управління до державного цирку та “театру опери й балету”) у воєнний стан. В першу чергу, це, звісно, стосується її збройних сил.
Стосовно війська сенсом мобілізаційного розгортання є набуття ним спроможностей вести всі види та типи бойових дій на оперативному та стратегічному рівнях. Саме у цьому контексті й відбувається нарощування чисельності війська при переході від “армії мирного часу” до війська воєнного часу.
Більше того, мобілізація саме у площині нарощування чисельності війська проводиться лише тоді, коли в ній дійсно існує РЕАЛЬНА потреба.
Бо інакше проведення мобілізації за принципом “щоб було” призводить до колапсу та катастрофи держави. Адже в ході мобілізації не тільки з економіки та її продуктивної сфери “виймається” значна кількість працездатного населення, й вони, починаючи з моменту об’яви мобілізації, перестають будь-що виробляти та продукувати (товари, послуги тощо), а й власне держава вимушена витрачати на їх утримання у війську значні обсяги власних ресурсів, які іноді зростають у геометричній прогресії.
Зрозуміло, що у цьому сенсі “армія мирного часу” та військо, яке знаходиться у процесі мобілізаційного розгортання, – це зовсім різні речі. Причому мобілізаційно-розгорнуте військо ДОВГО утримувати держава, навіть якщо вона США, просто не зможе, його потрібно буде або пускати в хід, або знову розпускати “по домівках”.
2. Тепер, спробуємо відповісти на вище сформульовані питання стосовно нарощування кремлем чисельності діючої частини свого війська.
Як воно може відбуватися на практиці?
Частково я вже відповів на це питання у попередньому розділі. Але спробуємо дещо деталізувати.
Нарощування чисельності війська (особливо за такими його крітеріями як обсяг і розмах) так чи інакше напряму залежить від СПОСОБУ (МЕТОДУ) ЙОГО КОМПЛЕКТУВАННЯ.
Наразі, якщо спростити усі його види, в російській “діючій армії” існує лише три:
– добровільний;
– примусовий;
– змішаний (комбінація у різних пропорціях перших двох).
На даний час формально російське військо (точніше, та його частина, яка воює в Україні) комплектується виключно на “добровольной основе”.
Але насправді – змішаним способом (з відчутним ухилом у примусовий). Якась частина – це відверті “мобікі” (тобто примусово забрані у військо “до конца эс-ве-о”), контрактники (добровольці за гроші) та різного роду “зігануті”, включаючи “приватні військові структури” мо ри-фи (це просто й..бнуті). Причому, що характерно, контракти у російських в\сл майже автоматично “пролонгированы” як і у “мобіків” на термін “до конца эс-ве-о” (по суті, добровольці за гроші перетворені у “высокооплачиваемых мобиков”).
Я вже не кажу про такі фінти вухами як примусове (різними методами) переведення строковиків “на контракт” з відправкою їх на війну, ловля та “приманювання” різного роду мігрантів, спокушання їх російським “картоном” про громадянство, вербування іноземців тощо.
Й все одно людей не вистачає. Опосередковано про це свідчить “різко прискорена” останнім часом гонитва так званих “контрактних виплат” у російських регіонах.
Тобто нинішня ситуація з укомплектуванням діючої частини російського війська, особливо тих формувань, які безпосередньо задіяні у веденні бойових дій, виглядає не так “безхмарно”, як це здається, якщо судити виключно за її формальною чисельністю.
Більше того, у контексті нарощування чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє в Україні, обов’язково треба враховувати й рівень його ВТРАТ. Він, звісно, коливається. Однак, через особливу методологію, яку застосовує російське військове командування, щодо організації та ведення бойових дій (наступати скрізь і завжди), цей рівень стабільно залишається порівнянно високим.
Іншими словами, для того, аби СУТТЄВО (а 150-160 тисяч ДОДАТКОВИХ “тушканов” – це, як не крути, суттєво) наростити чисельність цього угрупування, російському командуванню необхідно зробити принаймні дві речі:
– мати можливість ПОСТІЙНО компенсувати ПОТОЧНІ втрати;
– й ОДНОЧАСНО на регулярній основі (або “ривком”) ДОДАВАТИ певну чисельність особового складу.
Ось чому, коли ми ведемо мову про нарощування чисельності на 150-160 тисяч, треба мати на увазі, що в реальності потреба складає принаймні в 1.5-2 рази більше.
Саме тому я стверджую, що це можливо виключно “мобілізаційним” (тобто примусовим) способом, бо інші способи просто не дадуть можливість досягнути бажаного кремлем (зі слів генерала Сирського) результату. В гучні заяви про щомісячні “30-35 тисяч добровольців-контрактників”, хоч вбийте, я не вірю.
На сьогодні поки все. Післязавтра Частина друга. Спробуємо розібратися, а нафіга пігдогам так напружуватись із цим нарощуванням чисельності, коли вони й так мають можливість наступати.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський в інтерв’ю виданню The Guardian повідомив, що до кінця 2024 року Росія має намір збільшити своє угруповання до 690 тисяч тіл. Для багатьох ця заява стала шоком та дещо простимулювала панічні настрої. Але як слід сприймати не так саму заяву, як загрозу такого збільшення РОВ? Давайте розберемося.
Що було, що стало
Перш ніж оцінити загрозу, слід проаналізувати, як змінювався склад російського окупаційного угруповання в Україні протягом останніх двох з половиною років. Який був його склад на момент повномасштабного вторгнення і який зараз.
Варто зазначити, що такий аналіз я неодноразово проводив і акцентував на тому, що ефективність окупаційних військ на початку повномасштабного вторгнення була набагато вищою, ніж зараз.
У нещодавньому матеріалі-дослідженні я звернув увагу на те, що якщо у 2022 році РОВ змогли захопити 63,9 тис. км², то у 2023 році цей показник становив 683 км², а станом на перше півріччя 2024 року – 752 км². Але в тому матеріалі я проводив співвідношення між захопленими територіями та втратами окупантів, зараз хочу “розкласти”, як змінювався склад окупаційних військ чисельно.
Наприклад, у 2022 році РОВ вторглися в Україну угрупованням у 180 тисяч особового складу, та за підсумками року за ними залишилося 63,9 тис. км². Але у грудні 2023-го вже було 450 тисяч окупантів при захоплених ними 683 км². За перше півріччя 2024 року склад РОВ – 530 тисяч о/с при захоплених 752 км².
Тобто збільшення кількості окупантів ніяк якісно на процес захоплення територій України не вплинуло. Тоді навіщо його продовжувати збільшувати, якщо загалом якісна складова полягає у показнику професійності військ та їх штатній комплектації, зокрема технікою?
Якість не кількість
У 2022 році російські окупаційні війська мали можливість захопити десятки тисяч квадратних кілометрів території України складом у 180 тисяч л/с завдяки тому, що це були по-справжньому професійні війська з багаторічним досвідом служби та якимось, але все-таки досвідом участі у бойових діях. Крім того, практично кожен підрозділ РОВ мав повну, майже стовідсоткову штатну комплектацію технікою, й протягом кількох місяців не відчувалося гострого дефіциту ні в боєприпасах, ні в техніці, ні у вогневій підтримці, ні в людях з досвідом.
Потім ситуація стала поступово, але незмінно змінюватися для РОВ у негативний бік. Насамперед у питаннях забезпечення військ технікою відповідно до штатної комплектації, у другу чергу – професійним молодшим офіцерським і рядовим складом.
Тому, коли кількість окупаційних військ збільшилася вдвічі, а потім навіть утричі, проблема нікуди не зникла, адже у міру насичення угруповання людським ресурсом зростала і потреба у забезпеченні його штатною технікою, а цієї можливості у російського ВПК не було.
По суті, російське командування заводило себе у глухий кут, адже чим більше в армії особового складу, тим більше потрібно для них техніки, а чим більше дефіцит техніки, тим більше його намагалися компенсувати людським ресурсом. Замкнене коло, з якого командування РОВ ніяк не могло і не зможе вийти.
У 2023 році я писав, що російська армія поступово перетворюється на суцільний маршовий батальйон, і сьогоднішні процеси це лише підтверджують. Російський військово-промисловий комплекс неспроможний забезпечити армію технікою. Ба більше, можливості її постачання вичерпуються, оскільки виснажуються запаси радянської техніки на складах і центрах зберігання. Як я зазначав раніше, 2024 рік – критичний для РОВ у питаннях компенсації втрат у категорії основних бойових танків і бойових броньованих машин. А що робитиме командування РОВ, коли їх критично не вистачатиме?
Правильно. Будуть їх по-старому компенсувати людським ресурсом, що, як ми бачимо, не працює.
Але невже російське командування настільки твердолобе й не бачить, що збільшення контингенту без його якісного забезпечення не призведе до позитивного ефекту? Бачать. Але їм багато м’яса в зоні бойових дій потрібно не для успіху у війні, а для зовсім інших цілей.
Навіщо Росії багато м’яса?
Російське командування ніяк не вплине на російський ВПК. Випускати нові (саме нові!) танки по 300 одиниць на місяць вони не можуть. Випускати по тисячі нових ББМ – аналогічно. З артилерією ще складніше.
І велика кількість людського ресурсу в зоні бойових дій потрібна не стільки для наступу на Київ 2.0 чи для прориву до Одеси, – ця вся маса потрібна російському командуванню для того, щоб хоча б утримати те, що буде захоплено станом на кінець 2024 року. Тобто 690 тисяч російським командуванням розглядається як живий щит, який у єдиному суїцидальному плані повинен буде стримувати контратаки Сил оборони України в 2025 році, поки Москва, активізуючи всі свої важелі, інструментарії та маріонеток у різних країнах, домагатиметься примусу України до миру. Звісно, на умовах РФ.
Тобто 690 тисяч – це не про загрозу масштабного, епічного наступу, а про істерію та гру у ва-банк десятками і навіть сотнями тисяч життів.
Чи зможе Росія мобілізувати таку кількість? Так. Вона має всі можливості до кінця 2024 року збільшити своє угруповання до 690 тисяч. Але для цього потрібно в будь-якому випадку оголосити про часткову або відкрито про загальну мобілізацію.
Я чекав на таке оголошення вже в червні з урахуванням “виборів” президента в Росії та втрат у зоні бойових дій, але військово-політичне керівництво РФ не поспішає з такими заходами, оскільки побоюється внутрішньої реакції. Все ж таки регіональні настрої впливають на ухвалення подібних рішень у Росії, але в будь-якому разі цю мобілізацію вони повинні проводити – виходу немає. Хоча вона й не буде настільки масштабною, як восени 2022 року, мобілізація 60 тисяч на місяць цілком може виконати план до кінця року.
Тому так, завдання цілком можна реалізувати, але якогось кардинального впливу на хід бойових дій і створення критичних умов воно не матиме. Однак це не означає, що у 2025 році у РОВ не виникне проблем уже не з компенсацією втрат техніки, а з компенсацією втрат людського ресурсу.
Висновки
Російське командування усвідомлює, що найближчим часом зіткнеться не просто з дефіцитом забезпечення своєї армії технікою, а зі справжньою кризою. Іншого шляху його вирішення, окрім заміни техніки людським ресурсом, вони не бачать. Тому окупаційний контингент РОВ в Україні планомірно збільшуватиметься, хоча й цей процес має свої межі.
Військово-політичне керівництво Росії подібними рішеннями заганяє себе в глухий кут з однією лише надією, що йому вдасться змусити Україну до миру, що дасть можливість РОВ, отримавши перепочинок, відновити свої ресурси. Але якщо цього не станеться, Росія втратить усе й буде цілком і повністю знекровлена.
Саме тому 690 тисяч – це не про загрозу, а про відчай і кривавий, м’ясний ва-банк.
Главком Александр Сырский в интервью «Гардиан» отметил, что российское командование планирует к концу года увеличить атакующую Украину группировку до 690 тыс. человек.
Костянтин Машовець уже разобрал, как технически это может происходить, а сегодня обещает рассказать, зачем россияне это замыслили, не пропустите.
Чуть деталей по технической стороне.
Росвласть декларирует, что в месяц они набирают порядка 30 тыс. наёмников. При этом подтверждённые (!) цифры указывают, что суммарные безвозвратные и санитарные потери росвойск в месяц составляют порядка тех же 30 тыс. То есть идёт восполнение потерь и постепенное накопление за счёт возвращающихся в строй раненых. Но этого недостаточно для радикальных изменений на фронте.
Чтобы до конца года насобирать в строю + 180-200 тыс. человек, россияне должны ежемесячно рекрутировать порядка 80 тыс. особей.
Стремительный рост выплат наёмникам поможет лишь отчасти, как и другие меры а-ля превращение срочников в контрактников. То есть технически указанная задача без новой волны массовой мобилизации не решается.
Однако в РФ 8 сентября единый день голосования, местные выборы в 25 регионах. Вероятность того, что мобилизацию запустят до выборов, стремится к нулю.
Итого, если россияне будут двигаться в рамках намерений, которые озвучил наш главком, то наиболее вероятное (и практически единственно возможное) техническое решение – это объявление мобилизации порядка 300 тыс. человек в конце сентября, чтобы за два месяца их накопить и как-то подготовить. У россиян уже есть опыт 2022 года, ошибок будет меньше (хотя больше проблем с набором).
С учётом уровня обеспечения росармии ВВТ (Александр Коваленко это регулярно разбирает), на мой взгляд, мобилизация, в первую очередь, будет дипломатическим аргументом, который в случае неудачного для РФ хода переговоров может быть задействован на фронте, чтобы создать условия а-ля Дебальцево/«Минск-2». К этому стоит отнестись серьёзно, но трезво.
В начале апреля, то есть за месяц до того, как начались фрикции росвойск на севере Харьковской области, я отметил: динамика поставок дронов такова, что каждое оккупационное туловище получит минимум два персональных дрона в своё лицо. Примерно так уже и происходит. А к концу года будет ещё плотнее.
Те, с кем я общаюсь на разных участках фронта, говорят одно: количественно фпв достаточно, есть потребность в подготовленных экипажах, в опережающем развитии дронов (чтоб россияне не успевали находить противоядие) и тактике применения, плюс разведка и РЭБы.
Для россиян попытка задавить толпой пехоты грозит превращением в массовое самоубийство (даже при всех известных проблемах у нас).
Уверен, в Кремле эти риски просчитывают, в том числе их последствия. Ибо угробить ещё одну армию и не достичь результата – это может быть травматично для режима.
В ближайшие месяцы важно всеми способами доносить в РФ мысль, что стать наёмником за большие деньги – это безвыигрышная затея. Это уже не лотерея, это приговор (смертный или к инвалидности).
Чуть позже сегодня обновим данные по российским потерям.
Фото: ЗМІ країни-окупанта
