росія готується наростити угруповання окупаційних військ в Україні. Частина 3
Сьогодні заключна частина третя “про 690 тисяч”.
Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни. На перший погляд, відповідь лежить на поверхні…
Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.
Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація з цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а й від цілого ряду факторів. Головним із яких є методологія його використання.
У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника.
– Скоріш за все, це можливо переважно в рамках реалізації чергового етапу мобілізаційного розгортання (мобілізації) ви-си ри-фи. Інакше або доведеться розтягувати в часі це нарощування (тоді термін “до кінця 2024 року” явно буде не витриманий), або розміри та обсяги цього нарощування доведеться суттєво “переглядати” (й відповідно плани, пов’язані з його використанням).
– Окрім того, як на мене, основним призначенням нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні, ймовірно, є спроба перейти від сталих, позиційних форм організації та ведення бойових дій до серії більш-менш “глибоких” (принаймні оперативних рівня та масштабу) операцій з метою якомога скорішого завершення війни (примусу України до прийняття сформульованих пуйлом умов). В силу цілого ряду причин зовнішньополітичного та ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОГО характеру кремль став ПОСПІШАТИ, й тому довготривала й масштабна війна перестала бути для нього “зручною” стратегією її ведення.
Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парирувати” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну. Й таким чином довести її військово-політичному керівництву (й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” кремля.
Як на мене, перший варіант “основного призначення”, озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні, виглядає більш ймовірним, ніж другий.
Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимагає пошуку та застосування найбільш активних й ефективних способів і методів “решительного разгрома войск противника”.
Перехід від позиційного “тягни-толкая” в тактичній зоні з більш-менш сталою лінією фронта з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось і колись “посиплеться”, до серії “глибоких проривів та охватів” у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.
Хоча б тому, що кремль на сьогоднішній день просто “сам для себе” не може гарантувати зі стовідсотковою впевненістю того, що Україні в якійсь момент можуть припинити допомагати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, фінансові, економічні та технологічні спроможності кремля вести затяжну війну навіть на додаток із “частичным участием” Кітаю).
Разом з тим, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичну\стратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки суто військову (воєнну) сферу, а цілий ряд інших так чи інакше пов’язаних із спроможністю кремля її взагалі вести або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну тощо.
Щодо власне воєнної сфери.
Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.
Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назову дві, як на мене, ключових у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:
– Набуттю російським командуванням можливості провести оперативне розгортання відповідних наступальних угрупувань військ не тільки на 1-2-х операційних напрямках, як зараз, а як мінімум на 3-4-х (нехай і в порівняно обмеженому масштабі). 150-160 тисяч “тушок” – це принаймні ще одне додаткове угрупуванні військ (УВ), цілком співставне з такими “монстрами” як “Запад”, “Юг”, або “Центр”.
– Набуттю російським командуванням можливості наростити оперативну щільність своїх військ (тобто збільшити середні покажчики кількості особового складу та бойової техніки військ (сил) своїх армій та армійських корпусів, розгорнутих в Україні та у безпосередній близькості від неї), за рахунок чого не тільки ешелонувати бойові порядки своїх військ на більшій кількості напрямків і відтинків, а й почати формувати у більших масштабах та інтенсивніше резервні компоненти (на тактичному та оперативному рівнях, з чим у них наразі, скажімо так, існують певні складнощі).
Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною – з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.
В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість і надалі штурмувати “домік лісника” чи “півпосадки під Часіком”, приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150-160 тисяч “зточаться” так само, як їхні попередники.
Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні”, скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ – три, п’ять, десять тисяч. Грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.
Якщо ви вклали (або у землю, або на койку у шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не поміняєте сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо, взагалі, досягнете) принаймні не з меншими втратами.
Підсумуємо…
Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас із вами відіб’ється “різко негативно” . Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).
Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення цілий ряд “пов’язаних” із цим ІНШИХ факторів. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті озброювати та оснащувати чимось, а це – кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.
Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, ри-фи ВЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1.3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (із них принаймні 211 мільярдів лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150-160 тисяч “тушок” означає додавання витрат, причому суттєве.
При цьому в самій ри-фи інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляЦЦа” (темпи зростання, яке “давав” тамошній впк, спочатку стабілізувались і зараз потроху почали зменшуватися, вони ще ростуть, але все менше й менше). З самим дефіцитіком болотяного бюджета щось також таке недобре коїться, та й, загалом, податки на болотах кардинально зростають.
А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь і колись треба наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе в російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).
Ну й т.д.
І на завершення коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “не дивлячись ні на що”.
Ми маємо справу з “останньою” спробою кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЮ ціль війни – ліквідувати Україну як державу.
Обраний метод – розтягнуте у часі удушення.
Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно, й до чого кремлівські спецслужби докладуть максимум зусиль). Наприкінці кремлю залишиться лише “добити”.
Тому нам варто готуватися до дуже важких і динамічно-напружених найближчих 5-6 місяців, кремль, по суті, іде ва-банк. Його найближче й на даний час ГОЛОВНЕ завдання – примусити Україну погодитися на визначені ним підсумки війни.
