Криза історії є проблемою національної безпеки – Foreign Policy
Foreign Policy / переклад Сергій Громенко
Сполучені Штати стрімко втрачають істориків, і наслідки для національної безпеки є жахливими. Навіть попри те, що Сполучені Штати борються з викликами і конфліктами, вкоріненими у складних регіональних історіях, вони вже півтора десятиліття йдуть шляхом скорочення фінансування історичних факультетів і занедбання історичної освіти. Це загрожує появою покоління політиків і радників, чий погляд на світ стає дедалі більше і загрозливіше поверхневим.
Історія переживає безпрецедентну кризу. Постраждалі від бюджетних скорочень і відмови замінити істориків, які виходять на пенсію, історичні факультети вишів зараз стрімко скорочуються. Дослідження історичних факультетів Середнього Заходу, проведене у 2022 році, показало, що кількість постійних викладачів факультетів скоротилася з 2010 року майже на третину. Це скорочення продовжує прискорюватися, оскільки найм на роботу в університетах залишається на рівні, значно нижчому за необхідний для заміни викладачів, які виходять на пенсію.
Як наслідок, кваліфікованим історикам важко знайти роботу в цій галузі: рівень працевлаштування людей зі ступенями на постійну роботу впродовж чотирьох років після закінчення навчання різко знизився з 54% для когорти докторів 2013 року до лише 27% для когорти докторів 2017 року. У 2022 році лише жалюгідні 10% випускників 2019 і 2020 років були працевлаштовані як штатні викладачі. Факультети відреагували на це різким скороченням кількості істориків, яких вони навчають; з 2010 року кількість докторів філософії в галузі історії (яка з 1970-х років дорівнювала кількості робочих місць у цій галузі) скоротилася на 31,9%.
Це може здатися проблемою виключно для науковців, але зі зменшенням кількості факультетів зменшується і кількість студентів, яких вони можуть навчати в освітніх закладах, та й кількість вчителів історії для середніх шкіл, яких вони можуть підготувати, також зменшується – разом із темпами історичних досліджень. Деякі навчальні заклади, такі як Вілінгський єзуїтський університет, зайшли так далеко, що повністю скоротили історичні факультети, у той час, як інші виші скоротили спеціальності та магістерські програми, як це сталося зі зникненням магістерської програми з історії в Університеті Талси. Інші навчальні заклади, такі як Університет Вісконсін-Стівенс Пойнт та Університет Евансвілля, погрожували скоротити факультети історії, але були змушені відступити.
У той самий час, коли історичні факультети стикаються з бюджетним тиском, вони також зазнають тиску з боку правих діячів, таких як Крістофер Руфо, які розпочинають політично вмотивовані атаки на гуманітарні науки, часто за підтримки законодавців та губернаторів штатів. Тим не менш, скорочення гуманітарних наук загалом та історичних факультетів зокрема є двопартійною хворобою, «червоні» штати голосно закривають програми, а «сині» роблять це тихо.
Галузь потрапила під перехресний вогонь. Відмова від жорстких вимог до загальної освіти на користь більшої спеціалізації зробила вразливим набір студентів на історичні факультети. Потім, після фінансової кризи 2008 року, частка істориків серед студентів коледжів різко скоротилася, оскільки студенти намагалися відмовитися від гуманітарних спеціальностей, вважаючи, що ті пропонують погані економічні перспективи. І хоча насправді це не так (спеціалісти з історії чудово працюють у ширшому економічному просторі), громадська думка, як і раніше, мотивує поведінку студентів. У свою чергу, адміністрація університетів виправдовує скорочення історичних факультетів, яке часто зводилися до того, що професорів, які виходили на пенсію, просто не замінювали.
Та навіть попри те, що після 2017 року набір на історичні курси, схоже, значною мірою стабілізувався, університети продовжували скорочувати історичні факультети в руслі ширшого зменшення інвестицій в гуманітарні науки. Для багатьох факультетів нинішнє скорочення кількості студентів є насамперед наслідком недостатнього кадрового забезпечення. Занепад історії у вищій освіті США був політичним вибором, а не неминучим наслідком дії ринкових сил.
Цей спричинений політикою крах історичної дисципліни має прямий вплив на національну безпеку. Міністерство оборони є одним з найбільших роботодавців академічних істориків у Сполучених Штатах, які працюють на різних посадах – від офісних тренерів у рамках військових академій або професійної військової освіти до командних істориків на рівні підрозділів, відповідальних за ведення хроніки та аналіз операцій своїх підрозділів, а також за обробку запитів на історичні дані.
Історики Міністерства оборони також курують історії цілих видів військ (як Командування військово-морської історії та спадщини) і займаються видавничою діяльністю на підтримку військової місії (як Army University Press). Вейн Лі, віце-президент Товариства військової історії, підрахував, що в Міністерстві оборони в будь-який момент часу працює близько 300 істориків з докторськими ступенями. Державний департамент робить багато в чому те ж саме зі своїм Управлінням істориків та широко покладається на історичну експертизу як форму знання про інші країни.
Те, що у військовому відомстві США працює так багато істориків, не повинно дивувати. Ще Фукідід і Полібій, історики з військовим досвідом, визнавали, що найкращий спосіб підготовки майбутніх офіцерів і лідерів – це ретельне вивчення історії. Такий відомий діяч, як сам Наполеон, казав, що найкращий спосіб стати хорошим командиром – це «знову і знову перечитувати кампанії Александра, Ганнібала, Цезаря, Густава Адольфа, Тюренна, Євгенія і Фрідріха Великого».
Для видів військ, які прагнуть бути навчальними закладами і не повторювати помилок минулого, вивчення власної історії та воєнної історії в ширшому розумінні є вкрай важливим. Історія, можливо, не завжди дає прості уроки, але вона є єдиним перевіреним часом шляхом до стратегічної мудрості. Воєнна доктрина США багато в чому зіперта на історичних прикладах; наприклад, стратегічний задум, який призвів до різкого сплеску активності в Іраку у 2007 році, значною мірою було сформоване під впливом історичного прочитання британських операцій проти повстанців у Малайї у 20-му столітті. Теорія боротьби з повстанцями загалом значною мірою спирається на теорії, вироблені під час невдалої французької боротьби з повстанцями в Алжирі. Звичайно, в той же час, переоцінка цих історичних прикладів – наприклад, аргументи про те, що британський успіх в Малайї залежав від чинників, які неможливо повторити в інших війнах – може, своєю чергою, змусити переглянути і вдосконалити доктрини.
Цей процес зараз перебуває під загрозою, оскільки програми, на які покладається федеральний уряд для підготовки потрібних йому істориків, існують переважно в державних університетах, де історія як дисципліна занепадає. Протягом останніх кількох років робота на федеральному рівні була для кваліфікованих істориків рятувальною шлюпкою з потопаючого корабля академічної історії. Але стрімке зменшення кількості нових істориків означає, що це джерело кадрів вичерпується. А оскільки темпи історичних досліджень і публікацій сповільнюються, історичні знання, необхідні політикам для ухвалення мудрих рішень, будуть з’являтися все повільніше та в меншому обсязі.
Втім, наслідки занепаду історичної науки для національної безпеки виходять за межі прямого найму співробітників федерального уряду. Демократичні країни, такі як Сполучені Штати, покладаються на громадськість, яка встановлює широкі стратегічні пріоритети шляхом виборів, і на цивільних лідерів, які втілюють ці пріоритети у здійснюваній ними політиці. Популяризація історичних знань серед широкої громадськості також є важливим аспектом конкурентоспроможності США.
Ще 1947 року Комісія Трумена з питань вищої освіти визнала, що широка гуманітарна освіта має важливе значення для підготовки студента «до виконання своїх обов’язків як чоловіка, батька і громадянина» і прищеплення «цінностей, поглядів, знань і навичок, які допоможуть йому жити правильно і добре у вільному суспільстві».
Ця базова реальність не змінилася. Зараз американську громадськість просять використовувати свої голоси для неявного прийняття рішень щодо стратегічних пріоритетів США у Східній Європі, на Близькому Сході та в Індо-Тихоокеанському регіоні. Офіцерський корпус також не застрахований від занепаду історії в цивільних університетах, враховуючи, що випускники Корпусу підготовки офіцерів резерву становлять просту більшість усіх новопризначених офіцерів у кожному виді збройних сил Сполучених Штатів.
На краще чи на гірше історія впливає на те, як лідери ухвалюють рішення, наприклад, коли тодішній президент Джон Ф. Кеннеді враховував уроки книги Барбари Такман «Серпневі гармати» під час Карибської кризи, чи як згубно вплинула популярність творів Віктора Девіса Генсона на адміністрацію Джорджа Буша-молодшого в перші дні глобальної війни проти тероризму. Лідери будуть звертатися до минулого, щоб обґрунтувати свої рішення. Таким чином, з точки зору національної безпеки існує сильна зацікавленість у тому, щоб історія, доступна для політиків, відповідала на сучасні питання, була актуальною і точною.
На глибшому рівні, звичайно, те, що відбувається у вищій освіті, також поширюється на середню освіту, яка функціонально охоплює все населення Сполучених Штатів з правом голосу. Оскільки історичні програми продовжують скорочуватися і, відповідно, навчають менше студентів і магістрів, пропозиція належно підготовлених вчителів історії для американських середніх шкіл також зменшується. Насправді це вже відбувається, оскільки більшість вчителів історії у 7-12 класах не мають вищої історичної освіти. Навряд чи варто дивуватися тому, що якість розуміння суспільством власної історії, а отже, і його здатність приймати мудрі політичні рішення, в результаті знизилася.
На щастя, це не є нездоланною проблемою. З одного боку, громадськість все ще високо цінує історичну освіту, навіть якщо не усвідомлює, наскільки сильно знизилася якість такої освіти в Сполучених Штатах. В одному з опитувань 84% американців погодилися з тим, що історія принаймні так само важлива для вивчення в школі, як і бізнес або інженерія.
І саме тому, що занепад гуманітарних наук загалом та історії зокрема був спричинений політичними тенденціями, а не ринковими силами, його можна повернути назад за допомогою політичних дій і за відносно невелику ціну. Національний фонд гуманітарних наук, який фінансує гуманітарні дослідження, включно з дослідженнями в галузі історії, має бюджет лише у 2% від бюджету провідної наукової агенції – Національного наукового фонду, який у 2023 фінансовому році отримав фінансування у розмірі 9,88 мільярдів доларів. Спрямування навіть крихітної частки того, що Сполучені Штати витрачають на наукові дослідження або оборону, на відродження історичної дисципліни допомогло б вдихнути нове життя у галузь, яка робить життєво важливий внесок у безпеку США.
Стратегічним пріоритетом є наявність політиків, військових лідерів і громадян, які розуміють історію в широкому сенсі. Політичному і оборонному істеблішменту США вже давно пора ставитися до них як до єдиного цілого.
