Розвал нових облич

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

З партії “Голос” вийшли депутати Устинова, Юрчишин, Бобровська та Стефанишина. Анонсують вихід інших депутатів. Причину нардепи пояснюють просто – узурпація влади у “Голосі” Кірою Рудик і компанією.

Я віщую тотальне ниття білих пальт, мовляв, “перспективна політична сила гине”. У зв’язку з цим можу привітати білі пальта – от це єдиний реальний фінал для жаданих ними партій нових облич. Бо “Голос” – ідеальний приклад нових облич, якогось іншого просто вже не буде.

Що сталося в “Голосі”? По-перше, це абсолютно штучний проект створений під лівацько-популістичними гаслами на кшталт “проти всього поганого за все гарне”. Я опускаю питання, хто фінансував “Голос” (свічку не тримав), але уявляю, в які кошти обходиться існування партії, і знаю, що інвестори люблять, аби такі проекти “відбивалися”. Що “Голос” існує виключно на донати прибічників і пожертви “небайдужого бізнесу”, розкажіть комусь іншому, НЕ ВІРЮ.

Як всі інші партії в Україні “Голос” створювався навколо лідера – Святослава Вакарчука. Те, що Вакарчук – керівник просто ніякий, говорилося давно, але шанувальники нових облич нам розповідали, що те добре, бо “Голос” стане справжнім ідеологічним проектом. А чим став “Голос”?

Він став ареною для битви, яка відбувається у всіх нових партіях, які отримали якісь гроші й вплив – війна між романтиками і прагматиками. Романтики займалися рекламуванням себе-коханих. Прагматики міркували про майбутнє і розуміли, що треба “працювати зі спонсорами”.

Вакарчук цей конфлікт вирішувати не став – він звалив. Конфлікт вирвався на поверхню у вигляді перепалки групи Юрчишина (умовно) і групи Рудик. Рудик – прагматик. Вона будує партію і думає про майбутнє партії. Звісно вона будує лідерську партію, де лідером бути мусить вона сама. Інші партії в Україні існувати не можуть.

Звісно, Рудик увійшла в конфлікт з романтиками. І позаяк романтики гарно уміють тільки просторікувати і нюнити, нині романтики програють – на з’їзді їх буде фіг та нефіг. Їхній демонстративний вихід з “Голосу” – наслідок.

Але. Вийшовши з “Голосу” романтики топлять прагматиків. Бо для більшості українців Рудик – ніхто і звати ніяк. Українці знають Вакарчука, знають Притулу, знають шабуністку Устинову. Рудик просто не витримає конкуренції з іншим проектом, що працює на тому самому полі, не має жодного внутрішнього конфлікту, натомість має чіткі ідеї і харизматичного лідера – з “Європейською Солідарністю” Порошенка.

І не тільки з нею. Я переконаний, що головним ворогом “Голосу” Рудик зараз буде не ЄвроСолідарність, а проект, який зараз заходяться клепати Юрчишин, Устинова, Притула й подібні. Бо саме він для “Голосу” Рудик буде вироком.

А позаяк в руках Рудик наразі реальних ресурсів більше, ніж у романтиків з “Голосу”, майбутнє очевидне. Обидві частини “Голосу” одне одного анігілюють. Наступні вибори зроблять їх минулим. І це не тому, що є якийсь злий замисел. Це тому, що за Говардом Лавкрафтом: “Гріх – це намагатися взяти штурмом небеса”. Сама природа нинішньої української культури і політики така, що будь-які нові обличчя приречені виродитися в “Голос” та розсипатися.

Єдині “нові обличчя”, які зараз мають шанс на успіх, – це політсили уже існуючих чиновників і політиків, таких, якими були Ющенко, Тимошенко, Янукович та Кінах за Кучми. Нові-старі обличчя… Але й вони шанси матимуть лише в разі розбудови лідерського проекту. Інакше – ніяк.

Рано чи пізно білі пальта самі побачать це. Тони згризених ліктів я вже віщую. Але мені їх не шкода. Платити в житті треба за все, а бути дурником – надто дороге задоволення.
Навіть якщо твоє пальто біле.


Mason Lemberg

Ну… якби я згоден зі змістом і, основне, з формою, на якій відображений зміст. Цю заяву написала чинний народний депутат від партії “Голос”.

Це, звісно, похвально і для мене приємно, що цілий народний депутат партії “Голос” затратила всього лише 2 роки, щоб ментально дорости до публічної позиції, вираженої у порівнянні партії “Голос” з об’єктом, до якого пасує застосовувати туалетний папір.

Нагадаю, що цю позицію я озвучував ще на початку створення партії.

Але я хотів би звернути увагу на іншу складову:

А чому “прозріння” прийшло саме зараз (ну півроку тому)? Що такого дізнались ці “патріоти”? Хіба вони не знали про Пінчука? Хіба вони не знали про Кіру Рудик в обоймі Банкової? Хіба вони якось протестували проти того, щоб не допомагати слугам протягувати гівнозакони? Хіба вони разом не зображали щастя і єдину команду ще півроку тому на місцевих виборах?

Ні. Вони робили це разом. Вони брехали вам разом. Вони були безвідповідальними до своїх виборців разом.

То ж не в Кірі Рудик проблема. А в кожному з них, особливо в тих двох клоунах, які пропхали цей паравозик керованих ноунеймів в Парламент, а потім здриснули першими.

То ж ця історія про те, що жоден з колишніх безвідповідальних представників цієї партії, до якої застосовується туалетний папір, більше ніколи не повинен потрапити навіть у сільську раду. Бо від цього залежить, наскільки суспільство засвоїло уроки кидків і цинічного маніпулювання ним, і наскільки суспільство буде бовтатися в субстанції, в яку скидають використані залишки туалетного паперу.


Джон Сміт

Розкол (розвал) Голосу немає абсолютно ніякого значення. Олігархічний проект виконав своє завдання. Тепер “майданутий” електорат розпорошений між декількома проектами і не становить загрози владі бариг. А що там тепер з використаним туалетним папером типу рудиків і сравків – плювати.

Тепер на наступні вибори електорат будуть знову розбивати між різними проектіками-одноденками. Смешко з продавцем пірамідок, йуля, бойко і гройсман будуть такими самими новимі ліцамі для уставших. А щоб було побільше “ні за яких обставин за Порошенка”, зелений балаган проплатить наталі мосєйчук і шустеру ще пару шоу.

І влада в кишені Коломойського-Пінчука на 10 років. А там бабоса вкрадено у дебілів буде стільки, що вистачить підкупити будь-яке слідство проти себе і звалити будь-яку найчеснішу і найчистішу проєвропейську владу.

А суть цієї історії в організації. Внутрішні вороги України організували дієві структури, завдяки яким нас перемогли. А ми – ні.


Уляна Дідич

І, мабуть, останнє щодо Голосу.

Перечитуючи коментарі до заяв про вихід, розумію, що механізм рейдерства партії був закладений ще на етапі створення. В статут “демократичної нелідерської” партії було закладено механізм керованості з обіцянкою “змінити все після виборів”. А й справді, коли створюється проект під вибори, контроль — запорука успіху.

І всі ці нові обличчя з новими принципами політики це знали і на це погодилися. І навіть після виборів таки пробували вимагати обіцяної зміни статуту (після виборів, ага).

І це не лише про “наївні, довірливі й інфантильні”, яких обдурили, як це зараз в основному подається. Це в першу чергу про подвійні стандарти, про доцільність над принципами. Вони чудово усвідомлювали, що статут не відповідає декларованим принципам, і зараз це власноруч визнають (подивіться коментарі в Юрчишина). І, знаючи це, з кожної праски кричали про демократичність партії, про її ідеологічність, а не лідероорієнтованість, про спільне прийняття рішень.

Свідомо брехали виборцям в очі. Вам брехали.

P.S. Окремо в цьому всьому потішив братчик Рущишин, який відмовчувався на попередніх етапах конфлікту і, яко істинний політик, до останнього вирішував, де йому буде тепліше — з розумними чи з красивими.

Усі відео