Найпишніші квіти ростуть над прірвою
Сьогодні повернулася з літературного фестивалю у Краматорську. Колишнє прифронтове місто, воно шість років лишалося у пам’яті згустком болю, холоду, бруду і темряви. Без опалення, без ліхтарів, без доріг. Взимку 2015 року Краматорськ розстрілювали росіяни. Менше всього я уявляла, що колись приїду у Краматорськ на літературний фестиваль. Хто б міг подумати… Чисті, вилизані до блиску вулички; розкішні парки із вигадливими клумбами, фонтани. І таке відчуття свободи… Це такий контраст із тим що відбувається на окупованій території. Таке враження, що там висмоктують життя, а тут воно буяє, ніби люди, які обпеклися, намагаються надолужити втрачене, цінуючи прості життєві речі. Але я була б не я, якби не знайшла політику.
Читати далі
