Олігархія, і як з нею боротись

Олександр Костюк
Костюк Олександр

Буде лонгрід, вибачайте. Але тема того варта.
Що ж, розберемось серйозніше.

В розумінні обивателя – хто крепко багатий, той і олігарх. Відповідно, наявність в країні багатих (і не посаджених) людей автоматично означає, що країною правлять олігархи, а барижний Порошенко з ними не бореться, а навпаки дружить. Схема проста та зрозуміла обивателю, відповідно, її активно й використовують. Як використовували за Хмельницького та Виговського (старшина жирує), як використовували в 1918 більшовицькі агітатори (Центральна Рада – орган буржуазії, в Генеральному Секретаріаті – одні генерали). І там і там результат відомий.

Більш продвинутий обиватель може відкрити Вікіпедію та прочитати: «З політологічної точки зору олігархи — це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу — для збільшення власних капіталів».



Чи існує ця проблема в Україні? Безумовно, і всі ми про це чудово знаємо. Чи є це добре? Безумовно, ні, це погано. Я, як і будь-який громадянин України та патріот, проти цього явища.

Його потрібно викорінювати. Тут для мене постає три питання:

  1. Чому таке явище (олігархія) виникло?
  2. Чим олігархію (владу небагатьох) можна замінити?
  3. Якими методами з олігархією потрібно боротися?

Спробую відповісти.

В 1991-му році ми отримали формальну незалежність. Зовнішнє, імперське управління зникло, потрібно було формувати своє, внутрішнє управління. Вибір був з кількох «-архій»:

  • моно-архія (тобто шлях, яким фактично пішла більшість пострадянських республік: Путін, Лукашенко, Назарбаєв і т.п.). Спроби моно-архії були і в Україні;
  • олігархія (влада небагатьох);
  • демократія (ідеальний суспільний устрій);
  • охлократія або фактично анархія.

Найстрашнішим з усіх цих варіантів є охлократія, анархія. Це безвладдя, грабунки, насильства, вбивства, повна руйнація економіки та соціуму.

Найкращий варіант – демократія. Чому ж в Україні не вдалося відразу заснувати саме таку форму правління? Відповідь проста. Тому що демократія передбачає наявність громадянського суспільства, наявність потужного прошарку громадян. Чи було громадянське суспільство у 1991? Очевидно, ні. Було вкрай люмпенізоване пострадянське, постколоніальне суспільство. Більшість в якому складали люди з ментальністю, спотвореною віками колоніальної залежності та роками існування в радянському суспільстві, суспільстві ідеального та ідеалізованого люмпену. Люмпен не здатен керувати собою, будувати своє власне життя. Саме від нього ми чуємо сакраментальне: «Дайте мені європейську (донбаський варіант – московську) зарплату». В суспільстві 1991-го демократію здійснювати фактично не було кому.

Отже нам залишався вибір між монархією та олігархією, і кращим є все ж олігархія, яка передбачає боротьбу кланів, певну свободу слова та реальний виборчий процес. Чисту монархію українці не сприйняли завдяки історичним традиціям та волелюбності. До демократії просто не були ще готові.

До речі, олігархи досить таки активно опиралися спробам встановлення в Україні одноосібної диктатури. Досить згадати активну участь Коломойського в Майдані 2014-го. Формуванню олігархії посприяла необхідність управління радянськими промисловими гігантами та енергетичним сектором, які втратили централізоване управління після розпаду СРСР.

Олігархи – люди вкрай жадібні, жорсткі та навіть жорстокі, хитрі, цинічні і не мають жодних обмежень. Не маю щодо цього жодних ілюзій. Саме такі могли вижити та добитись успіху в буремних 90-х. Вони б’ються за свої активи та гроші до останнього, використовуючи всі можливі методи. Вони можуть купляти чиновників найвищого рангу. Якщо не вдається купити – чиновника «валять»: нищать інформаційно та позбавляють посади, замінюючи на зручного. Найгірше те, що в боротьбі за свій вплив олігархи не раз загравали з РФ, а деякі з них і виникли на співпраці з РФ (Фірташ, Тимошенко).

Чи можна боротися з олігархією як явищем? Можна. І для цього є три шляхи. Два швидких і один довгий:

  • Більшовицький шлях. Повне знищення олігархів і всіх, кого охлос такими вважає, тобто представників великого бізнесу, власників промислово-фінансових холдингів. Ігнорування права власності. Націоналізація підприємств без закону та суду, рішенням польового командира, чекістської трійки чи натовпу революційних матросів. Результат ми знаємо за досвідом більшовицької пролетарської революції. Руйнація виробничих структур, систем управління, виробничих зв’язків, логістики. Падіння і повна руйнація економіки, гіперінфляція аж до голоду, епідемій та міжусобної бійні. Тобто це шлях переходу від олігархії до анархії, яка в московській імперії після мільйонів жертв через деякий час змінилася на монархічний, тоталітарний режим Лєніна-Сталіна. Цей шлях для України абсолютно влаштує кремль, тому що після періоду падіння економіки та анархії москві залишиться тільки прийти та взяти те, що залишиться. Саме тому кремль нас до того і підштовхує.
  • Шлях Путіна. Знищення нелояльних олігархів (Гусинський, Березовський, Ходорковський), взяття під васальну залежність більш лояльних. Перерозподіл майна нелояльних під себе чи «своїх» васалів, віддання регіонів в управління помісних баронів з виплатою ними данини. Це заміна олігархічної форми правління на монархічну. Саме першого та другого шляху несамовито вимагає наш люмпен. Яскравий вираз цього бажання: «Чому Ахмєтов не сидить?».
  • Шлях третій, яким пройшли всі цивілізовані суспільства. Збереження священних для західного суспільства понять «право власності» та «законність». Обмеження олігархів рамками законодавства. Обмеження законодавчим шляхом можливості для них незаконно збагачуватися за рахунок держави. Демонополізація. Ринкове ціноутворення. Зменшення впливу олігархів на політичні процеси. Кримінальне переслідування в разі переходу за «червоні лінії», порушення норм закону. В деяких випадках можлива обумовлена законодавством, законна націоналізація активів, набутих незаконним шляхом (відмічу: завжди відбувається з втратами через намагання власника в разі загрози втрати активу вивести капітали, вивезти найбільш цінне обладнання, зруйнувати структури. Крім того, досвідчений приватний власник завжди ефективніший за державне управління).
    Цей, третій шлях є взаємовигідним як для суспільства, так і для олігарха, який здатен зрозуміти невідворотність такого шляху та стабільність, яку він дає.
    Суспільство та олігарх досягають певного компромісу.Суспільство отримує ефективного власника певного промислово-фінансового конгломерату, який, працюючи в рамках закону, без незаконних надприбутків та збагачення за рахунок держави, створює певний потрібний суспільству продукт, робочі місця, платить податки, наповнює бюджет, розвиває виробництво. Олігарх отримує стабільність, відсутність анархічних чи монархічних переворотів з перспективою повної втрати власності, можливість передати власність у спадок нащадкам.

Саме цим, третім шляхом, йде зараз чинна влада. Шлях, як і всі цивілізовані, законні шляхи, – нешвидкий, зате надійний. Шлях дуже важкий, до речі. Постійний процес, боротьба, яка не закінчується ніколи.

Олігархи, в силу своїх властивостей, постійно шукають способів незаконного, підзаконного, міжзаконного збагачення. Громадянське суспільство постійно з цим бореться. В західних, розвинених суспільствах безумовно існують олігархи, і постійно відбуваються подібні діалектичні процеси: прийняття обмежуючих законів, скандали, викриття, судові позови і т.п.

Олігархів не любить ніхто. Вони, насправді, дуже нахабні, цинічні, жадібні, неприємні хлопці. Дуже часто виникає бажання дістати шаблю і…
Але ні. Священне право власності, законність, суд. На цьому стоїть демократична цивілізація.
Це плата демократичного суспільства за можливість вільної конкуренції, яка насправді і робить західну цивілізацію такою ефективною.

Найкращим борцем з олігархією є вільний ринок. Вільна конкуренція. Де є вільна конкуренція – відразу зникають незаконні надприбутки. На жаль, існують природні монополії. Тут борцем з олігархією є прозорість, чіткі правила, чіткий облік.

У 2014-му Порошенко прийняв країну, повністю підконтрольну олігархам. Про це свідчить те, що для порятунку окремих регіонів від «руской вєсни» Турчинов змушений був звертатись саме до олігархів: Коломойського, Тарути, Ахметова. Перед Порошенко стояло непросте завдання: обмежити сили та вплив олігархів, не зруйнувавши при тому країну (не впасти з олігархії в анархію), не обваливши економіку, енергетичний сектор, повністю їм підконтрольний. Саме Порошенко на той момент був оптимальним лідером, здатним привести олігархічну систему в рамки законності та прозорих, чітких правил. Тому що його статки отримані шляхом побудови «правильного бізнесу», не через енергоносії, не через природні ресурси, не через держзакупівлі, не через податкові чи митні преференції. Тому він природно зацікавлений у приведенні олігархії в рамки такого ж «правильного бізнесу», обмеженого законами та правилами. З іншого боку, фінансова незалежність, політичний та бізнесовий досвід, наявність надійної команди дає йому змогу триматись проти опору олігархів. Лідер з меншими ресурсами був би швидко знищений в умовах такої боротьби.

Реальна боротьба з олігархією почалася з чіткого меседжу, надісланого олігархам лідерами діючої влади: «Відтепер граємо за правилами». Чи це була особиста зустріч Порошенка з олігархами, чи ще якийсь формат, але меседж було надіслано. Сприйняли його далеко не всі.

З іншого боку, влада почала впроваджувати та вдосконалювати правила (закони, постанови Кабміну і т.п.), призначені забезпечувати вільну ринкову конкуренцію там, де це можливо, або прозорість та визначеність правил у випадку природних монополій. Робота, насправді, ведеться системно, по всіх напрямках:

  • приватизація держвласності – прийнято Закон України Про приватизацію державного і комунального майна, де прописані чіткі та прозорі правила приватизації, відкритий, прозорий конкурс з використанням інтернет-майданчиків.
  • сфера держзакупівель – система PROZORRO.
  • податки – автоматична реєстрація податкових накладних.
  • банківська система – зусиллями Гонтаревої приведена до європейських стандартів. Ліквідовано десятки «кишенькових» банків, які обслуговували інтереси олігархів та працювали на відмивання грошей. Профільний міжнародний журнал Central Banking визнав Національний банк України найпрозорішим центральним банком у світі у 2018 році, це про щось говорить.
  • сфера енергетики. Найперше: знищено справжній інкубатор російсько-українських олігархів – поставки газу з РФ. Встановлення ринкової ціни на газ ліквідувало надприбутки облгазів від маніпуляції цінами. Прийняті зміни до Закону «Про ринок газу», які встановлюють чіткі правила для облгазів. Прийнятий Закон “Про ринок електричної енергії України” враховує вимоги Третього енергетичного пакета, відповідно до якого нинішні обленерго зобов’язані відокремити свою діяльність з розподілу від діяльності з постачання електричної енергії. Закон скасовує ручне регулювання та створює умови для встановлення ринкових цін на виробництво електроенергії. Для цього потрібно відкривати ринок з ЄС в обидва боки, що дасть можливість регулювання цін на електроенергію ринковим способом. Саме можливість імпорту дасть змогу стимулювати внутрішніх виробників не маніпулювати ціною. Втім, потрібно ще забезпечити можливість імпорту.
  • видобування природних ресурсів. Протягом першого кварталу 2018 року Кабмін і Верховна Рада ухвалили низку актів, які суттєво спростили правила розробки нафтогазових родовищ, полегшили доступ до ділянок і зменшили кількість дозвільних документів. Було знижено ставки ренти. Усі ці зміни збільшили привабливість нафтогазової галузі для інвестицій. Втім, зростання видобутку власного газу наразі блокується місцевими радами (зокрема Полтавською, Харківською).
  • ринок землі – найкращим рішенням було б впровадження вільних ринкових відносин на цьому ринку. Наразі блокується популістами.
  • Україна є першою країною на теренах Європейського Союзу, яка на рівні закону встановила обов’язок для всіх без винятку компаній вказувати кінцевих власників бізнесу. Це значний крок до прозорості в питанні власності олігархів. Тепер ми чітко знаємо, наприклад, кому належать українські телеканали…

Перелік можна продовжувати.

Але приведення олігархів в рамки прозорих, чітких правил викликає шалений опір. Це справжня війна. Війна проти діючої влади, яка реально намагається провести системні зміни. Наведу кілька прикладів.

Коломойський

В 2015 році «Укрнафту» було звільнено з під контролю людей Коломойського, яких раніше було заведено в правління за дорученням Ю. Тимошенко. Коломойський сприйняв це як особисту образу. У відповідь почав дестабілізацію країни шляхом дискредитації влади, організації заколотів силами різноманітних «борців», підконтрольних йому ЗМІ та добробатів. Фактично готував обвал фінансової системи країни шляхом штучного банкрутства Приватбанку. Незаконно вивів 5,5 млрд. доларів, через що ПриватБанк довелося націоналізувати. Боротьба з Коломойським продовжується, лондонським судом арештовані його активи, до цього додалася кримінальна справа в США за фінансування виборів кандидата в сенат. Коломойський відповідає брудними інформатаками на Порошенка, втручанням у виборчу кампанію.

Онищенко

Підконтрольні пану Онищенкові підприємства, які видобували газ за договорами спільної діяльності з державною компанією “Укргазвидобування”, через фіктивні біржі продавали цей газ за ціною значно нижчою від собівартості фірмам-посередникам, які – вже за значно вищою ціною – збували його на ринку. Різницю переводили в готівку та виводили за кордон. Внаслідок цих дій державі було завдано збитків на суму у майже три мільярди гривень. Прикривав історію міністр екології Ігор Шевченко (квота Батьківщини). Лавочку прикрили. 7 осіб, у тому числі народний депутат Олександр Онищенко, перебувають у розшуку, 12 обвинувальних актів стосовно 18 осіб скеровано до суду, з них щодо 7 осіб набрав законної сили обвинувальний вирок. Відповідь Онищенко: чергові сфабриковані «пльонки».

Фірташ

В боротьбі з цим очевидно проросійським олігархом Україні дуже допомогли союзники зі США. Фірташ перебуває під арештом в Австрії за звинуваченням в наданні хабаря. В 2014 з оренди у групи Фірташа забрали Іршанський гірничо-збагачувальний і Вільногірський гірничо-металургійний комбінати. Через рік визнали неплатоспроможним і ліквідували “Надра банк”, який обслуговував депозитними грошами увесь бізнес Фірташа. Далі Національна поліція відкрила провадження за фактом нецільового використання групою Фірташа інвестицій на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Взялась за цю справу і Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Кримінальне провадження з’явилося і в Генпрокуратурі за фактом можливих порушень при приватизації сєверодонецького об’єднання “Азот”. За рішенням Держгеонадр для групи Фірташа анулювали ліцензії на розробку ільменітових пісків у Житомирській області.
Окрема війна – війна з облгазами. Наразі боротьба з облгазами Фірташа йде за 3-ма напрямками:

  1. Стягнення орендної плати з облгазів за користування державними мережами;
  2. Взяття під контроль держави телеметричної системи (баланси як регіональні, так і загальний – основне джерело корупції й зловживань у газовій сфері);
  3. Встановлення контролю держави над реєстрами споживачів та їх оплатами/боргами (реєстри платників у 90-х роках були передані з торговельних домів НАК «Нафтогаз» до відання облгазів). З тих часів – це також стабільне джерело зловживань: і «мертві душі», і маніпуляції з штучними неплатежами, які держава перевірити не може і махінації з субсидіями.

В травні 2015 року прем’єр-міністр Арсеній Яценюк доручив міністру енергетики зайнятися тим, щоби приватні компанії (облгази, більшість яких належать Фірташу) стали платити за використання газорозподільних мереж, які належать державі, але нахабно та безкоштовно експлуатуються підприємствами Фірташа. Але тоді ці заплутані правовідносини “облгази і мережі” не зрушили з місця, втім медіа-ресурси, контрольовані Фірташем, знищили репутацію Яценюка.

21 лютого 2017 року була прийнята постанова Кабміну «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових». Власне, вона приймалася вже на виконання закону «Про ринок газу». Нею затверджувалися типові договори оренди та експлуатації для внутрішніх газових мереж. Постановою Кабміну з 1 квітня 2017-го облгази Фірташа зобов’язали платити за оренду державних газорозподільних мереж, чого вони раніше не робили. Але вони не почали платити, борги складають мільярди гривень.

За справу довелося братися Ю. Луценку. Генеральна прокуратура України звернулася до суду з позовами до п’яти газорозподільних компаній (облгазів) – “Волиньгазу”, “Львівгазу”, “Полтавагазу”, “Рівнегазу” і “Харківгазу”. ГПУ вимагає в судовому порядку:

  1. Розірвати чинні з 2012 року договори на господарське відання газорозподільними мережами з цими компаніями;
  2. Стягнути з облгазів недоотриманий дохід у вигляді орендної плати (втраченої вигоди) за безоплатне використання майна за весь термін користування.

Фірташ відповідає зустрічними судовими позовами, погрозами перекласти вартість оренди мереж на кінцевих споживачів, інформатаками проти діючої влади через підконтрольні ЗМІ. Кажуть, що зрив початку опалювального сезону в Кривому Розі – це теж відповідь на спроби контролю за облгазами.

Йде справжня війна. Іронія в тому, що людей, які справді борються з олігархією, знищують ті, хто більше всього кричить про «олігархію». Не олігархічні ЗМІ, не інформаційні вкиди – це лише інструмент. Знищують хом’ячки, які їдять інформаційне лайно без розбору, без найменшого критичного мислення. Так знищили Яценюка, людину яка зруйнувала основу газової олігархії – поставки газу від кремля, яка добиралася до облгазів Фірташа: вкидами про «перший мільярд» та «24 вілли в Каліфорнії», шпильками про «кулявлоб» та «стіну Яценюка». Так знищили Гонтареву, яка очистила банківську систему, прикрила десятки мутних банків, через які ті самі олігархи відмивали гроші чи просто займались кидаловом. Так намагаються нищити Супрун, яка руйнує багатомільярдні схеми поставок ліків. Нищать хом’ячки, які з насолодою поширюють вкиди олігархічних ЗМІ і кричать про «корупцію».

Ось тут і є відповідь – чи готове наше суспільство до демократії? Чи готовий наш народ брати владу? Тому що можна нескінченно повторювати рядок з Конституції про: «єдиним джерелом влади в Україні є народ». Але насправді ці слова мали б звучати так: «Джерелом влади в Україні є громадяни України». Справжні громадяни, з обов’язками та відповідальністю громадян.

Щоб управляти державою, потрібно хоча б вміти думати головою. Вміти нести відповідальність. Вміти давати ради найперше собі, власному господарству, власному життю. Чи здатні мати владу 30-40 річні інфантили, які плачуть про «дайте мені зарплату»? Які не розуміють, навіщо державі бюджет? Які не знають різниці між гілками влади? Які не задумуючись харчуються маніпуляціями та вкидами від тих же олігархів? Які готові за красиві обіцянки голосувати за клоунів та шахраїв, що не раз продавали армію та Україну? Які не здатні побачити реальні справи, зроблені на користь їх державі, не здатні бачити та розуміти реальної боротьби з корупцією та олігархією? Які паплюжать і нищать справжніх державників під диригування кремлівської пропаганди та олігархічних ЗМІ?

Що ж, 31-го березня 2019-го року наше суспільство пройде справжній тест: чи готове суспільство насправді перейти від олігархічної форми правління до демократичної. Навіть більше – чи здатні ми мати власну державу?

Поділитися:
Share

Share